Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Анамнии.docx
Скачиваний:
14
Добавлен:
08.06.2015
Размер:
291.18 Кб
Скачать

Анамнии (Anamnia) и амниоты (Amniota)

Рыбы и земноводные относятся к разным надклассам позвоночных животных, что подчеркивает принципиальные отличия между ними. Но, будучи переходным (амфибиотическим) классом, земноводные сохранили еще многие черты сходства с рыбами. На основании этого сходства надкласс рыбы и класс земноводные объединяют в группу анамний (не придавая ей таксономического значения!); остальные классы - пресмыкающиеся, птицы, млекопитающие - составляют группу наземных позвоночных - амниот.

Морская рыбка - анамния

У большинства анамний оплодотворение наружное, но у хрящевых рыб и части земноводных - внутреннее. Яйцо развивается в воде, вылупившаяся личинка ведет водный образ жизни и только после метаморфоза земноводные могут покинуть водную среду; лишь у немногих земноводных возникают приспособления, обеспечивающие возможность развития яйца вне воды. По этим особенностям анамний - первичноводные позвоночные, ведущие водный образ жизни постоянно или на начальных этапах онтогенеза. Амниоты - первичноназемные позвоночные. Оплодотворение у них только внутреннее. У яйцекладущих амниот яйцо может развиваться только в воздушной среде; вторично перешедшие к обитанию в водоемах амниоты для откладки яиц выходят на сушу (морские черепахи, крокодилы и др.) или у них развивается живорождение (морские змеи). Личиночная стадия отсутствует, развитие идет без метаморфоза. Различия между анамниями и амниотами проявляются в строении яиц, характере эмбрионального развития и во многих особенностях строения взрослых особей. Строение яиц. Яйца анамний окружены студенистой оболочкой, обеспечивающей сохранение формы яйца в воде; желтка относительно немного, а необходимая для развития зародыша вода поступает извне через проницаемые яйцевые оболочки. В яйцах амниот заметно возрастает количество желтка, содержащего необходимые для формирования зародыша пластические и энергетические вещества. Резко увеличивается белковая оболочка (белок яйца), содержащая достаточный для развития зародыша запас воды. Образуются наружные оболочки, одна из которых особенно плотна и обеспечивает сохранение формы яйца в воздушной среде. У пресмыкающихся она слагается из переплетающихся волокон рогоподобного вещества и имеет пергаментообразный вид; у некоторых видов откладывающиеся между волокнами кристаллики извести увеличивают прочность скорлуповой оболочки. У крокодилов и птиц из кристаллов углекислой и фосфорнокислой извести, скрепленных волокнами органического вещества, образуется прочная скорлупа. Пронизывающие ее тонкие извитые каналы обеспечивают доступ внутрь яйца кислорода и выполняют роль фильтра, задерживающего микробов и споры грибов. Во время эмбриогенеза часть известковых солей растворяется и, поступая внутрь яйца, используется при формировании скелета зародыша. Эмбриональное развитие. У анамний развивающаяся яйцеклетка претерпевает полное, хотя и неравномерное, дробление. Сформировавшаяся личинка прорывает яйцевые оболочки и выходит в воду, где дышит жабрами. Выросшая личинка земноводных проходит метаморфоз, во время которого образуются конечности наземного типа, формируется легочное дыхание и перестраивается кровеносная система, что позволяет перейти к наземному образу жизни. У амниот яйцеклетка перегружена желтком. Поэтому дробление идет только на анимальном полюсе, где образуется плавающий на желтке однослойный зародышевый диск. На нем возникает первичная бороздка, в которой часть клеток перемещается под эктодерму, давая начало мезодермальному и энтодермальному слоям. После этого образуются сомиты и начинается формирование всех систем органов. Одновременно по краевым участкам зародышевого диска образуется полая кольцевая складка (полость внутри нее называют внезародышевой). Разрастаясь, она постепенно окружает зародыш, а ее края срастаются так, что наружный и внутренний листки становятся непрерывными: возникают наружная - серозная - зародышевая оболочка и внутренняя оболочка - амнион (отсюда и название амниоты, т. е. имеющие амнион). В результате зародыш оказывается погруженным в амниотическую полость, которая заполняется амниотической жидкостью, выделяемой клетками амниона; эта жидкость предохраняет зародыш от высыхания и механических повреждений и создает для него благоприятную среду.

Однако с образованием амниотической полости доступ кислорода к зародышу затрудняется; не может зародыш и выделять в амниотическую полость продукты распада, так как это быстро привело бы к самоотравлению. Опасность того и другого устраняется образованием специального зародышевого органа - аллантоиса, или зародышевого мочевого пузыри. Он развивается как выпячивание задней кишки зародыша и внедряется во внезародышевую полость между амнионом и серозной оболочкой; в него и сбрасываются продукты распада. Одновременно аллантоис служит зародышевым органом дыхания: в его наружной стенке, примыкающей к серозной оболочке, развивается капиллярная сеть, в которой кровь насыщается атмосферным кислородом, проникающим через поры скорлуповой оболочки. У высших млекопитающих аллантоис вместе с примыкающей к нему частью серозной оболочки участвует в образовании плаценты, или детского места, - органа, обеспечивающего обмен между зародышем и материнским организмом. Жаберные щели у зародышей амниот прорываются, но вскоре исчезают; лишь первая жаберная щель преобразуется в полость среднего уха. Жабры не появляются даже и в виде зачатков. Сформировавшийся зародыш прорывает зародышевые и скорлуповые оболочки; он вполне приспособлен к жизни в воздушной среде. Эти особенности строения яйца и эмбрионального развития были частью тех важных приобретений, которые позволили амниотам в отличие от земноводных полностью порвать с водной средой и заселить все участки суши.

Лошади - амниоты

Различия взрослых особей. Особенности строения взрослых амниот, отличающие их от анамний, связаны с приспособлениями к жизни на суше и в той или иной степени затрагивают все системы органов. Кожа анамний проницаема для воды и газов и покрыта слизью, выделяемой многочисленными кожными железами. Она участвует в газовом и водном обмене и удалении продуктов распада. Защитные кожные образования - чешуи, покровные кости - развиваются в соединительнотканном слое кожи. У амниот резко сокращается количество кожных желез (кроме млекопитающих), а поверхностные слои эпидермиса ороговевают (в клетках накапливается кератогиалин), что делает кожу мало проницаемой для воды и газов. Это исключает ее участие в дыхании и выделении, но вместе с тем предохраняет организм от иссушения. Поэтому амниоты смогли заселить и самые сухие местообитания. Защитные роговые образования кожи амниот - чешуи, когти, перья, волосы - производные эпидермиса. Роговые чешуи улучшают защиту тела от механических и химических повреждений, а у птиц и млекопитающих перьевой и волосяной покров выполняет и теплоизолирующую функцию, обеспечивая теплокровность. Совершенствование опорно-мышечной системы значительно увеличивает подвижность амниот по сравнению с анамниями (земноводными). Это выражается в полном окостенении скелета, в большей дифференцировке позвоночного столба, усилении поясов конечностей и укреплении их связи с осевым скелетом, в большем развитии и дифференцировке мускулатуры. Усиление челюстей, развитие жевательной мускулатуры и дальнейшая дифференцировка пищеварительного тракта позволили расширить спектр используемых кормов и повысить степень их усвоения. Возрастание потребления кислорода обеспечивается увеличением поверхности легких и интенсификацией дыхания благодаря образованию грудной клетки. У пресмыкающихся, по сравнению с земноводными, усиливается разобщенность большого и малого кругов кровообращения, а у птиц и млекопитающих они полностью разделены. Число эритроцитов в единице объема крови увеличивается, а их размеры уменьшаются; поэтому возрастает общая поверхность эритроцитов и увеличивается кислородная емкость крови. Параллельно растет масса красного костного мозга - основного органа кроветворения у амниот. Характерные для анамний мезонефрические почки функционируют только у зародышей амниот. Во второй половине эмбрионального развития формируются метанефрические, или тазовые, почки, одновременно развиваются их протоки - мочеточники. У самок амниот редуцируются мезонефрические почки и вольфовы каналы; сохраняются выполняющие функцию яйцеводов мюллеровы каналы. У самцов сохраняется лишь часть мезонефрической почки, становящейся придатком семенника; вольфовы каналы выполняют функцию семяпроводов. В метанефрической почке, по сравнению с мезонефрической, почечные канальцы (нефроны) заметно усложняются. Выделение продуктов распада идет не только путем фильтрации плазмы из капилляров клубочков в просвет боуменовых капсул, но и секрецией железистыми клетками стенок почечных канальцев. Этот фильтрат - первичная моча, проходя по почечному канальцу, существенно изменяется, так как через его стенки идет обратное всасывание воды и абсорбция ряда нужных орканизму веществ - солей, органических молекул и т. п. Благодаря этому метанефрическая почка амниот не только служит практически единственным органом выделения, но активно участвует в водном и солевом обмене, обеспечивая экономию воды. У амниот возрастают относительные размеры головного мозга, особенно переднего (где резко возрастает число нервных клеток в дне мозга - в полосатых телах), и мозжечка. У пресмыкающихся и птиц в крыше переднего мозга увеличиваются скопления нервных клеток (зачатки этих скоплений обнаруживаются у земноводных), а у млекопитающих они разрастаются в кору больших полушарий - неопаллиум, где образуются новые высшие мозговые центры. Изменения в деталях строения рецепторов повышают их эффективность. Органы боковой линии у амниот не развиваются. Все эти преобразования обеспечивают амниотам, по сравнению с анамниями, в среднем более высокий уровень жизнедеятельности, большую устойчивость по отношению к неблагоприятным изменениям внешней среды. Усложнение высшей нервной деятельности находит свое выражение в возрастании роли индивидуального опыта, в усложнении внутривидовой организации и межвидовых взаимоотношений. Более высокий уровень жизнедеятельности сделал возможным более активные отношения с абиотическими и биотическими факторами окружающей среды и позволил амниотам заселить практически все биотопы суши. Некоторые группы пресмыкающихся, млекопитающих и птиц вторично освоили водные биотопы, успешно конкурируя в них с первичноводными позвоночными - анамниями.

,,,,,,,,,,,,,,,,

АМНИОТЫ (Amniota), высшие позвоночные, для которых характерно образование зародышевых оболочек вокруг эмбрионов, в том числе амниона (отсюда название) . К амниотам относятся пресмыкающиеся, птицы и млекопитающие В отличие от анамний (круглоротые, рыбы, земноводные) , эмбриональное развитие амниот протекает в яйцах, откладываемых на суше, или развивающихся в организме матери.

Экологические различия. Хотя рыбы и земноводные сильно отличаются между собой, но все же они обладают рядом существенных общих признаков, по которым их объединяют в группу Anamnia и противополагают группе высших позвоночных (пресмыкающихся, птиц и млекопитающих), которая обозначается как Amniota.

 

Анамнии в той или иной степени связаны в своем существовании с водой, в которой проводят либо всю жизнь, либо по крайней мере ранние стадии развития—яйцевые и личиночные. Сравнительно редкие отклонения от этого правила, наблюдающиеся у некоторых земноводных, носят явно вторичный характер. Следовательно, анамнии являются первичноводными животными, т. е. такими, предки которых были чисто водными существами. Да и до сих пор все рыбы и многие земноводные всю жизнь проводят в воде; те же из земноводных, которые во взрослом состоянии не нуждаются непосредственно в воде, в большинстве случаев нуждаются во влажном воздухе и лишь очень немногие формы амфибий приспособились к жизни в сухой атмосфере. Но и они для размножения, по крайней мере, как правило, перебираются в водоемы и в них откладывают бедные питательным желтком яйца, которые оплодотворяются в воде.

 

Амниоты, наоборот, настоящие наземные животные, вся организация которых приспособлена к сухопутной жизни, и те немногие формы, которые большую часть жизни или даже всю жизнь проводят в воде, как явно свидетельствует об этом их анатомическое строение, вторично перешли к водному образу жизни. Доказывается это и тем, что амниоты, размножающиеся при помощи яиц, поступают как раз обратно тому, как поступают земноводные, т. е. они выползают на сушу и здесь уже откладывают свои оплодотворенные, богатые питательным желтком яйца, нуждающиеся для дыхания в атмосферном воздухе.

 

Следовательно, амниоты являются первично-наземными позвоночными, т. е. такими, предки которых (по крайней мере ближайшие) жили на суше.

Походження птахів

Птахи як особливий клас хребетних виникли близько 80-100 млн. років назад. Багато представників сучасних сімейств і деяких родів  птахів відомі з нижнього еоцену, тобто їхній вік складає близько 40 млн. років. Протягом цього величезного проміжку часу бували періоди, коли яка-небудь таксономічна група птахів (в сучасному уявленні рід, сімейство або навіть ряд) процвітала, потім занепадала і зникала повністю (наприклад гасторніси, діатрими, палелодуси, галінулоїди та ін.). Деякі групи птахів вимерли вже в наш час (моа, дронти). На жаль, кістки птахів, особливо дрібних, зберігаються значно гірше, ніж кістки великих ссавців, тому предків сучасних птахів ми знаємо лише за окремими, часто фрагментарними залишками. Однак ці випадкові знахідки дозволили встановити, що з 198 відомих сімейств птахів представники 28 сімейств повністю вимерли ще до початку четвертинного періоду, 4 сімейства птахів припинили своє існування в плейстоцені і ще 4 – вже в історичний час, майже на наших очах. Це були в основному великі нелітаючі птахи. В знищенні останніх 2 – 3 сімейств (дронти, моа), без сумніву, взяли участь і наші предки.

В ході своєї тривалої еволюції птахи пристосувались до життя в найрізноманітніших умовах, і тому нині їхній зовнішній вигляд, будова дзьоба, ноги і інші частини тіла відрізняються великим різноманіттям. Не зважаючи на це птахів об’єднує ряд спільних ознак, які різко відрізняють їх від інших груп хребетних тварин. Птахи демонструють ряд рис своєї будови, які говорять про їхню близькість до плазунів. Тепер уже немає сумнівів в тому, що сучасні птахи і плазуни походять від спільних предків, від яких і успадкували немало спільного. І ті і інші відкладають яйця, у них майже немає шкірних залоз, їхній черепи схоже з’єднані з хребтом; у будові видільних і статевих органів також спостерігається значна схожість. (Є копчикова залоза — єдина у птахів!).

Переконливі докази спільного еволюційного походження птахів і плазунів дає і палеонтологічний матеріал. Перші створіння, що нагадують сучасних птахів, з’явились на нашій планеті в мезозої, тобто приблизно 150 млн. років тому назад. Ці першоптахи були знайдені в юрських відкладеннях сланців поблизу Золнгофену і Ейхштадту в Баварії і нині відомі лише в трьох екземплярах, які відносяться до роду Archaeopteryx.

Ця дивна тварина поєднувала в собі ознаки птахів і ящерів. Хвіст археоптериксів складався з 20 хребців і був довший за тіло. На кожному хребці розташовувалась пара пір’їн, два ряди яких утворювали хвіст. Череп нагадував пташиний, але щелепи були озброєні зубами. Передні кінцівки мали махове пір’я і були схожими на крила, однак зберегли три вільних пальці з кігтями. Скоріш за все, ці завбільшки з голуба першоптахи були пристосовані тільки до ширяючого польоту, як, наприклад, із сучасних ссавців летяги, але оскільки на передніх кінцівках у них були сильні пальці з кігтями, то вони могли видиратися на дерева, чіпляючись за гілки.

Із викопних форм цікавий також нелітаючий Hesperornis із крейдяних відкладень Північної Америки, який жив 60—120 млн. років тому.

Його ріст досягав 1,8 м, а зовнішньо він нагадував сучасну гагару. Якщо археоптерикс був наземною птахою, то скелет першоптахи гесперорніса говорить про те, що він був добре пристосований до життя у воді, а на суші пересувався, ймовірно, дуже незграбно і важко. Можна припустити, що він лише повзав на череві, відштовхуючись відсунутими далеко назад ногами. Його основною їжею була, скоріш за все, риба, яку він ловив ниряючи і схоплюючи її зубатою пащею.

Із тих самих місць, що й гесперорніс описана ще одна примітивна птаха — Ichthyornis, зовні схожа на чайку.

Це був добрий літун, за останніми уявленнями вже з беззубим дзьобом, який був дуже схожим на сучасних птахів. Хвіст, як і у гесперорніса, був вже значно редукований.

Пізніше — на початку третинного періоду — на Землі вже стали зустрічатися представники сучасних рядів. Хоча не можна з певністю сказати, що згадані вимерлі роди були прямими предками нині живучих птахів, однак абсолютно зрозуміло, що предків птахів слід шукати серед рептилій.

Головною причиною потужного розвитку класу птахів було, скоріш за все, оволодіння повітряним середовищем, де у них не було конкурентів, не враховуючи комах, нечисленної групи літаючих ссавців і деяких недосконало організованих літаючих ящерів. Існує дві гіпотези про те, яким чином птахи завойовували повітря. Одна з них припускає, що першим кроком в цьому напрямку був ширяючий політ, при якому тварина, що лазила по деревах, спускалася з висоти на землю, плануючи за допомогою розставлених оперених передніх кінцівок і хвоста. Не можна, однак, виключати і друге припущення, за яким активний політ розвився зі спроб двоногих предків, що бігали по землі, збільшити швидкість при небезпеці, допомагаючи примітивними крилами. Після на початках коротких стрибків проходив все довший відрив від землі.

В освоєному новому середовищі птахи швидко розвинулися у багато форм, пристосованих до різних умов існування, деякі з них потім повторно втратили здібність до польоту і перейшли до виключно наземного або водного способу життя. Майже всі птахи літають. Нелітаючі сучасні види без сумніву мали літаючих предків, про що свідчить загальний план будови їхнього крила. Саме через здібність літати витікають основні особливості, які відрізняють птахів від решти хребетних.

  Зараз пернаті всіх континентів досить добре вивчені, і малоймовірно, що в якихось загублених куточках світу будуть відкриті нові види. Думки орнітологів відносно загального числа живущих на Землі видів розходяться, тому ми не беремося наводити тут точні цифри. Інколи буває важко встановити, чи є та чи інша форма повноцінним видом чи лише расою, яка не має всіх ознак окремого виду. Орієнтовно можна сказати, що зараз в загальному на Землі живе близько 8650 видів птахів. Найбагатші пернатими фауни Південної Америки і Африки. Однак, найймовірніше, в майбутньому число видів скоротиться під впливом діяльності людини, що веде або до прямого винищення одних видів, або ж до непрямого знищення інших шляхом руйнування та змінювання їхнього середовища проживання. Крім того, чисельність деяких спеціалізованих груп птахів неминуче знижується, оскільки вони не можуть пристосуватися до виникаючих нових умов. Ми також маємо ряд фактів, що свідчать про те, що деякі види птахів вимерли не без участі людини. Останнім часом приймаються міри по охороні живої природи, в тому числі і птахів, з ціллю спасіння багатьох видів, які знаходяться під загрозою зникнення, щоб добитися хоча б припинення поповнення списку вимерлих видів новими іменами.

Будова тіла     Тіла птахів, за окремими винятками, чудово пристосовані до польоту. Вони мають дуже легкі кістки - маса оперення зазвичай вдвічі або втричі перевищує масу скелета. Черепні кістки дуже тонкі, а кістки кінцівок мають пористу структуру, що нагадує бджолині соти - при невеликій масі це надає їм стійкості.     Суцільні складні кістки крижнів допомагають утримувати рівновагу при русі по землі і пом'якшують удар під час приземлення. Практично у всіх птахів дуже рухлива шия, а в окремих видів вона здатна повертатися навіть на 180°.     У більшості пернатих майже в чотири рази більше шийних хребців, ніж у ссавців. До кіля на грудині кріпиться могутня літальна мускулатура, на яку припадає до тридцяти відсотків всієї маси тіла птаха.     Крила птахів - це видозмінені передні кінцівки. Вони повністю звільнені від підтримки тіла при ходінні, стоянні і сидінні. їхня функція в основному зводиться до пересування по повітрю, тобто до польоту, а в деяких птахів (пінгвінів) - до пересування у воді. Плечова кістка, до якої кріпляться м'язи крил, є короткою, товстою і широкою. Ліктьова і променева кістки, що несуть махове пір'я, мають сплюснуту форму. У птахів кістки п'ястка, зап'ястя і фаланги трьох пальців зрослися. Махове пір'я, що зазнає під час польоту сильного опору повітря, кріпиться до перших фаланг пальців.     Уздовж кожного крила натягнута тонка шкіряста перетинка. Величина і форма крил залежать від способу життя птаха і, перш за все, від того, як він літає. Мандрівні альбатроси, наприклад, ширяють на довгих вузьких крилах, а бекасові для його коротких перельотів достатньо крил, що він їх має - широких і коротких.    

Чи тобі відомо, що...

  • Одним із недавно вимерлих видів птахів була новозеландська різнодзьоба гуйя, самці і самки якої мали різну форму дзьоба, що було обумовлено способом живлення: самці стукали короткими, прямими і товстими дзьобами по деревах, як дятли, а самки діставали довгими, тонкими і зігнутими дзьобами личинок з під кори. Ці птахи остаточно зникли в 1907 році.

  • На сьогодні у світі дослідники нараховують від 8,5 тисяч до 9 тисяч видів птахів. Число всіх видів пернатих, що коли-небудь мешкали на Землі, сягає 154 тисяч.

  • Найбільшим літаючим птахом був Argentavis, скам'янілі останки якого були виявлені в Аргентині у 1979 році. Цей володар неба, що нагадував відомого нам кондора, жив в останню льодовикову епоху. Розмах його крил сягав 7,6 м - він цілком міг би конкурувати з невеликим за розмірами літаком.

  • Найбільшим птахом, що коли-небудь жив на Землі, був гігантський динорніс, що сягав у висоту 3,7 м. Всього існувало дванадцять видів роду динорніс. Усі ці птахи мешкали на території Нової Зеландії.

   Приблизно 150 мільйонів років тому від рептилій відокремилася одна група, представники якої навчилися літати і поступово заселили всі куточки земної кулі. Крім того, вони не втратили здатності стрибати, бігати і лазити по деревах. Багато птахів, крім того, чудово плавають і пірнають. 

Перші птахи

   Найдавнішим відомим вимерлим птахом вважається археоптерикс, скам'янілий скелет якого вперше було знайдено у 1861 році в баварських сланцях. Цей першоптах жив на Землі 150 мільйонів років тому разом з динозаврами.     Ящери птахозаври, що літають, вимерли 70 млн. років тому. Напівящір-напівптах археоптерикс був завбільшки із сороку. Від ящера він успадкував череп, мозок, ребра і довгі хвостові хребці. Замість дзьоба в археоптерикса була паща, наповнена гострими зубами. Проте він уже мав дві характерні пташині риси: пір'я, що змінило лусочки, і зрощені кістки ключиці, до яких кріпилися м'язи крил і які перешкоджали здавленню грудної клітки під час руху крил. Ці ознаки свідчать про те, що археоптерикс умів літати або, принаймні, долати в ширяючому польоті невеликі відстані. За допомогою кігтів на крилах він залізав на дерева, звідки вниз спускався на крилах. Але цілком ймовірно, що археоптерикс більшу частину часу проводив на землі.     Багато хто з палеонтологів у наші дні схильні вважати, що археоптерикс є прямим нащадком плазунів з групи теропод, до якої належали маленькі це-лурозаври, що пересувалися на двох кінцівках. Археоптерикси швидше за все походили від рептилії, останки якої знаходять у шарах того самого періоду. Коли б не відбитки пір'я, цю рептилію можна було б віднести до целурозав-рів. Деякі вчені вважають, що птахи походять від стародавніх плазунів текодонтів, що нагадують крокодилів. 

Історичний розвиток

   Про походження птахів, у порівнянні з походженням риб і плазунів, є дуже мало достовірних даних. Причиною, що пояснює такий брак фактів, є маленькі розміри пташиних предків. Більшість птахів гинули в зубах хижих плазунів. Кістки птахів швидко розкладалися, не залишаючи жодних слідів в грунті і не утворюючи скам'янілостей. Від археоптерикса до іншого стародавнього зубастого птаха, останки якого нещодавно були виявлені в Каліфорнії і Монголії, минає 30 млн. років, не залишаючи відомостей про проміжні форми. Наступною групою були зубасті морські птахи. Іхтіорніси добре літали та вміли пірнати за здобиччю. Гесперорніс був трохи більшим і не вмів літати, зате він мав сильні ноги, пальці яких з'єднувала плавальна перетинка. Цей птах також ловив здобич піл водою. Усі ці птахи зникли на Землі разом з гігантськими динозаврами близько 65 млн. років тому. Вся еволюція птахів відбувалася у найтіснішому зв'язку з процесом набування ними здатності до польоту. Представники більшості сучасних груп птахів з'явилися 60-55 млн. років тому. Поява близько 20 млн. років тому комах і квіткових рослин сприяла розвитку рослиноїдних і комахоїдних видів, а також видів, що харчуються нектаром.     Більшість сучасних птахів живуть вже 20 млн. років. Великі популяції пернатих знищила льодовикова епоха; на зміну їм прийшли інші види.