1. ТРИЗУБ. Український національний символ тризуб, чи триденс, тридент, сягає своїм корінням у сиву давнину, коли людина тільки-но почала своє самоусвідомлення та самоствердження. Деякі фахівці схильні бачити в цьому символі тавро, своєрідний знак власності, тобто один з продуктів процесу розпаду роду та переходу до общинної, а згодом і до приватної власності.

Одне з перших зображень тризуба на нашій території зафіксоване на кам'яній застібці періоду Трипільської культури (IV—III тис. до н. е.), знайденій біля дніпровського острова Шанця. У V ст. до н. е. — IV ст. н. е., цей символ охоче карбували на своїх монетах правителі Боспорського царства. Згодом його сприйняли і почали активно використовувати пращури сучасних українців. Археологічні розвідки на Полтавщині та Київщині підтверджують, що на землях Центральної України тризуб був відомий як символ влади, знак родових старійшин або племінних вождів ще задовго до Рюриковичів у VI— VIII ст.

Перша літописна згадка про тризуб як князівський знак Київської Русі датована X ст. Вона збереглася в болгарському рукописі «Хроніка Манасії» (XIV ст.), де зображені воїни-дружинники Святослава, у руках яких прапори увінчані тризубом. Згодом князівський знак Рюриковичів у вигляді літери «Ш», тобто тризуба, зустрічається на печатках, монетах, цеглі, з якої будували тогочасні церкви та ін. Спочатку цей знак не був офіційним гербом, а виступав лише в ролі родового знака князів. Проте з часом він передається в спадок як символ влади та знак єднання східних слов'ян, тобто набуває статусу герба.

У X—XIII ст. зображення тризуба було поширене на великій території — від Криму до Новгорода, від Кавказу до Франції та Швеції, що закономірно, оскільки на цей час припадає пік могутності та активної міжнародної діяльності Київської Русі, державним символом якої був саме тризуб. Паралельно процесам посилення використання цього знака в побуті (орнаментах тканин, карбуванні, різьбярстві, писанкарстві тощо) та розширення географічних меж його вживання відбулися значні зміни в графічному зображенні тризуба. Суть цих змін полягала в ускладненні елементами плетінкової форми, що могло бути пов'язане з ускладненням структури давньоруського суспільства. Саме ці графічні зміни і зумовили своєрідність та оригінальність української геральдики.

Занепад Київської Русі призвів до тимчасової втрати тризубом ролі загальнодержавного символу. Фактично аж до початку XX ст. він використовувався лише в дворянських гербах, геральдиці міст, книжкових заставках тощо. Нове життя для цього державного символу настає після проголошення Центральною Радою в січні 1918 р. IV Універсалу, коли було визнано за необхідне використати знак князівської влади київських князів — тризуб як герб УНР, що символізувало б спадкоємність державної традиції в українських землях.

Нині, коли тризуб знову став уособленням української державності, абсолютно логічним є звертання не тільки науковців, а й широкого загалу до витоків національної символіки, що має на меті з'ясувати її походження і суть. Проте це не просте завдання. Будучи своєрідним ключем для усієї системи української національної символіки, тризуб навіть наприкінці XX ст. не розкрив усіх своїх таємниць та потаємних значень.

Нині існує понад сорок версій, які пояснюють походження та тлумачать суть тризуба. Залежно від того, що саме автори цих версій кладуть в основу свого обґрунтування, їх умовно можна поділити на три групи — предметну, графічну та філософську.

ПРАПОР. Процес остаточної стабілізації державних символів почався в Україні із середини ХІХ ст.

Поняття національного прапора остаточно сформувалося в Україні на початку ХХ ст. (під впливом національно-визвольного руху в Галичині, згодом і на східноукраїнських землях), пов’язуючись з історичними традиціями.

На прапорах за часів України - Руси зображували небесні світила, хрести, княжі знаки – тризуби, двозуби. Тоді ж почали поширюватися й колірні поєднання. Які ж кольори найчастіше використовувались на руських знаменах? За висновком деяких сучасних істориків, найпопулярнішим був червоний колір, проте не всі дослідники поділяють таку думку.

У 1910 р. при Міністерстві юстиції Росії відбулося "Особое совещание, высочайше учрежденное при Министерстве юстиции, для выяснения вопроса о русских государственных национальных цветах". Необхідно підкреслити, що в ході дискусії було визнано "в числе древних русских государственных цветов синий, голубой, лазоревый, оранжевый, желтый".

За часів України - Руси державного прапора як такого ще не було. Існували лише князівські стяги. На рубежі ХІІІ-ХІV ст. з’явилися клиноподібні полотнища, на яких "здебільшого вживаним кольором був червоний, далі білий і блакитний, рідко жовтий". Слід додати, що використання жовтого та блакитного кольорів (з різними тіньовими гамами) на прапорах України - Руси простежується від прийняття християнства. Згодом ці два кольори набувають значення державних.

Подальша історія символіки пов’язана з тим періодом, коли після навали татаро-монголів значна частина території України - Руси відійшла до сусідніх держав.

У 50-60-х роках ХІV ст. Чернігово-Сіверщина, Поділля, Київщина та Переяславщина увійшла до Великого князівства Литовського. Галицькою землею й частиною Волині заволоділа Польща.

Після Люблінської унії 1569 р. українські землі мали єдину місцеву символіку, багато в чому стали визначати геральдичні традиції цих держав.

Цікаву версію щодо походження синіх і жовтих кольорів висунув історик та мовознавець зі Львова Б. Якимович. На його думку, слово "хохол" монгольського походження і складається з двох частин: "хох" - синій, блакитний, небесний, "улу" (юлу) - жовтий.

Про те, що поєднання синьо-жовтих кольорів властиве Україні, свідчить той факт, що Данило Галицький, засновуючи на честь свого сина Лева місто Львів (перша згадка 1256 р.), подарував його жителям герб, на якому зображено золотого лева на синьому тлі. А прапори зазвичай виготовлялися відповідно до, кольорів герба тієї чи іншої землі або країни.

Державний гімн України — національний гімн на музику Миколи Вербицького. Автором слів є відомий український поет, етнограф і фольклорист Павло Чубинський. У XIX ст. за браком гімну українці співали "Многая літа", пісні і вірші "Дай, Боже, в добрий час", "Мир вам, браття, всім приносим", "Заповіт" Т. Шевченка, молитву "Боже, Великий Єдиний" та інші твори. 1863 р. у львівському часописі "Мета" з'явився вірш П. Чубинського "Ще не вмерла Україна". Того ж року музику до нього написав композитор М. Вербицький. Завдяки мелодійності і патріотичному текстові пісня швидко поширилася на українських землях і за кордоном, у 1917 р. була офіційно визнана гімном Української держави. Сьогодні український національний гімн виконується у порівнянні з оригіналом з незначними змінами. Указ "Про державний гімн України" Президія Верховної Ради України ухвалила 15 січня 1992 р.

Українська державна символіка, як і у скіфських царів, у старокняжій Київській державі та в УНР, відображає традиційну українську символіку, що формувалася протягом тисячоліть і належить до найбагатших та найзмістовніших символічних систем людства. Ключем до її розуміння є чільний її символ, нині відомий під назвою «Тризуб»

Перша літописна згадка про тризуб як про великокнязівський знак стосується ХХ ст. Його зображення відоме із печатки Святослава Ігоревича. Згодом цей знак карбується на срібних монетах великого князя київського Володимира Святославовича де з одного боку портрет володаря, а з іншого – тризуб.

Тризуб символізує ту ж саму трійцю життєтворчих енергій, що й хрест та шестикутна зірка, тобто Мудрість, Знання і Любов(або Вогонь, Воду й Жит- тя).Тож тризуб можна зустріти на цеглі Десятинної церкви, на плитах Успенської церкви у Володимирі-Волинському, його зображення знайдено на варязькому мечі, в гербі французької королеви Анни, на надробку св. Еріка у Швеції та ін.

Тризуб на час прийняття Руссю-Україною християнства був настільки популярним, що хрест довелось об`єднати з ним в один знак,- для сприймання широкими верствами народу. Поєднання хреста й тризуба і сьогодні височить над Києвом на маківці реставрованих Золотих воріт, на маківках Володимирського собору (де тризуб уже ледь помітний).

Кожен символ ставить акценти на різних аспектах світобудови, графіка кожного знаку лаконічна чітка і промовиста. Якщо хрест концентрує увагу назначимості для світобудови третьої сили, то тризуб, відображаючи як триєдність світобудови, так і троїстість полум`я-енергії, принцип вогню і поступу.

У прямих предків сучасних українців-слов`янського племені полян, званих також «русь» і «сколоти», як і у їхніх попередників, панувала трикомпонентна структура суспільства і була поширена легенда про походження полянської(Київської) держави від трьох братів, що «сіли» на трьох київських горах. Зверхники полян-русів, київські князі, так само, як і царі скіфів, карбували на своїх монетах знак Трійці - Тризуб.

Поряд з офіційною функцією державного і релігійного символів Тризуб має на Україні і широку естетичну функцію та функцію оберегу. Тризуб зображувався як в орнаментах тканин, килимів, карбування, так у рукописних текстах книг, на монетах і печатках, на ювелірних виробах, державних відзнаках, підвісках і навіть на посуді.

Культ тризуба в орнаментуванні українських рукописів зникає, на жаль, у XVII ст. разом із заміною рукописів друкованими книжками. Однак у народному побуті найменш денаціоналізованих, гірських районів України він живе й досі. Так у Карпатах, під Різдво чи Йордань, селяни деяких сіл донедавна малювали на своїх хатах споконвічні магічні знаки тризуба.

Крім містичного знака-тризуба українська державна символіка включає жовто-блакитні барви.

На відміну від однозначного слова «колір», слово «барва» багатозначне. В старовину воно означало не лише певний колір, але й уніфікований одяг, тобто належність до певної групи людей. Один з діалектних варіантів слова«барва» набув значення матеріального барвника, це слово «фарба», інший «варна» - зберіг лише його друге значення: певної групи людей.

У давніх аріїв було три барви (варни): біла - старшина, жреці - правителі, яких звали рахмани (брахмани) ; червоно - малинова - воїни (шатри, кшаттії) ;чорна - сіячі та скотарі (вайш`ї і шудри).

Запорожці, як люди, що повністю присвятили себе священній війні за Україну, дотримувались звичаїв і символіки барви воїнів - зодягались у червоно-малиновий одяг і мали, крім мирного жовто-блакитного, бойовий, червоно-малиновий стяг; гетьман мав срібно-білого прапора, військово-магнатські формування - червоно-білого, а військово-народні - червоно-чорного. Оскільки гетьман у певних ситуаціях мав виступити то від старшини, то від козацтва, то від селян, а то й від усіх зразу - він мав бунчуки білого, червоного, та чорного кольорів. Біло-червоно-чорна символіка кольорів збереглася і до сьогоднішнього дня на Східній Україні в традиції вишивати червоно-чорним по білому, що символізує єдність усіх груп (барв, варн) у одному народі.

Можна наводити чимало прикладів популярності біло-червоно-чорної барви на Україні, але жоден з цих традиційних кольорів не став державною барвою в силу двох причин. Перша полягає в тому, що ця барва є спільною для десятків націй і народностей, які розвинулися з єдиної давньоарійської спільності, а друга - в тому, що за цими кольорами протягом тисячоліть, міцно установилася соціальна функція. В українців національною барвою стала інтегруюча релігійна блакитно - жовта.

Після батиївського погрому на Київських землях завмерла усяка національна і державна діяльність.

Коли ж нація почала оживати,- відродилась і символіка. Національна барва з`являється по всій Україні і, насамперед, у розписах церков та у церковних речах - ризах, фарбованій різьбі іконостасів. Ця барва оживає також у творах мистецтва - мініатюрах і прикрасах, у масовому виготовленні жовто-блакитних тканин, у гербах українських земель. Так герб роду Богунів мав голубий щит із золотою підковою і золотим кавалерським хрестом.

Звертає на себе увагу органічна близькість українців різних земель із національною блакитно-жовтою барвою, яка виразно виявилася за середньовіччя, коли почалась повсюдна фіксація та формалізація національної символіки. Як відомо, Київщина на цей період встановила золотого тризуба на голубому полі, Галичина - золотого лева на голубому полі. Так на землях України узаконилась однакова національна барва. Збіг досить промовистий, якщо зважити, що ці землі на той час не були об`єднані в єдиній Український державі.

Жовто-блакитна барва була настільки усвідомленою як національна українська, що узаконення Центральною Радою жовто-блакитного прапора як державного символу, яке сталось 22 березня 1918р., не викликало ні в Україні, ні в Росії жодного сумніву, що до правомірності цього акту.

Сьогодні наш прапор майорить на вершинах Гімалаїв, Ельбрусу і Кіліманджаро, а жовто-блакитна барва, як Українська національна символіка, утвердилась на всіх материках планети.

2. На терені України стародавні люди з’явилися (за різними даними) від 1 млн до 300 тис. років тому. Найвірогідніше, що найдавніші люди (архантропи) прийшли на територію України з Передньої Азії через Кавказ та Балкани.

Найдавніша епоха в історії людства визначається як кам’яний вік. Він поділяється на три періоди: палеоліт (від 1 млн р. до X тис. до н.е.), мезоліт (IX-VI тис. до н.е.) і неоліт (VI-IV тис. до н.е.). Кам’яний вік тривав на території України від 1 млн р. до н.е. до З тис. р. до н.е. Кам’яним він називається тому, що основними знаряддями праці були вироби з каменю, які поступово вдосконалювалися.»» Це вдосконалення призвело до першого поділу праці, коли з’явилися знаряддя праці різного призначення. За допомогою тертя люди навчилися добувати вогонь, що стало справжньою революцією у їхньому житті, оскільки це зробило їх менш залежними від природи і сприяло кращому забезпеченню існування (тепло, термічна обробка їжі). Це сталося близько 100 тис. років тому. «”Найдавніші стоянки людей на території України знайдені археологами поблизу м. Амвросіївка Донецької обл.*та біля с. Лука-Врублівецька Хмельницької обл.

Першою суспільною організацією людей було первісне стадо, потім на зміну йому-близько 40 тис. років тому—прийшла матріархальна родова община.«Основним осередком суспільства став рід-група кровних родичів по материнській лінії, оскільки при груповому шлюбі інакше визначити спорідненість було неможливо. Крім того, жінки посідали провідне місце і в суспільному виробництві (гончарство, ткацтво), збиранні їстівних рослин.

‘Близько 40 тис. років до н.е. з’являється людина сучасного фізичного типу-«людина розумна» ‘-homo sapiens («кроманьйонець» -від назви печери у Франції, де були вперше знайдені рештки такої людини). У цей же час виникають перші форми світогляду у вигляді релігійних вірувань: анімізму (віра в те, що живі і неживі предмети мають душу); тотемізму (віра в походження людей від єдиного предка – тварини чи птиці); магії (чаклування); фетишизму (віра в надприродні властивості предметів).

У період мезоліту відбулися суттєві зміни в озброєнні людини: з’явилися лук і стріли, і зі знарядь праці було винайдено сокиру, долото, гачки для рибальства, сіть, човни, видовбані з дерева. Особливо важливе значення мало впровадження лука-складного, як на той час, механічного знаряддя, що дало змогу полювати на звірів на відстані і зменшити кількість мисливців, вивільнивши їх для інших робіт. Почалося приручення диких тварин: спочатку-собаки, потім-свині.

У період неоліту відбулася так звана «неолітична революція»-перехід від присвоюючих форм господарства до відтворюючих. Раніше основними формами економіки були мисливство, рибальство і збиральництво, коли люди присвоювали продукти природи. Тепер вони почали їх відтворювати за допомогою розвитку скотарства і землеробства. Це був якісно новий етап у розвитку людства, коли воно вийшло з «колиски» господарювання і перейшло до свідомого виробництва продуктів харчування. Із цього починається відлік людської цивілізації. Наслідком неолітичної революції стало не лише еуттєве зростання продуктивних сил, але й помітне покращення умов життя, збільшення харчових запасів, тривалості життя (до 30-32 років). Відбувається перший «демографічний вибух», і населення Землі зростає з 5 млн до 80 млн

Змінилася організація суспільного життя. Надлишки продуктів сприяли відокремленню парної сім’ї, оскільки вже можна було прожити не лише за допомогою колективного господарювання, але й сімейного. Кам’яний вік займає більше ніж 99 % історії людства. Перехідною епохою від кам’яного до металічного періоду був енеоліт»-мідно-кам’яний вік, коли, поряд із кам’яними, почали виробляти знаряддя з міді (ПІ-ІІ тис. до н.е.). Перехід до використання металу-одна з найважливіших віх в історії людства^На території України в цей час проживали племена, культура яких відома під назвою «трипільської» (від с. Трипілля Київської обл.). Сільське господарство у трипільців було вже на досить високому рівні. Землю обробляли за допомогою дерев’яної сохи (Орне землеробство, а не мотичне, як раніше). Урожай збирали серпами з крем’яними лезами, розмелюючи потім зерно ручними кам’яними зернотерками. Високого розвитку досярло гончарство-виробляли посуд із тонкими стінками, добре випалений, з багатим орнаментом. Відомо їм було вже і ткацтво. ^Трипільці застосовували (вперше в Україні) механічний предмет-свердло.* 4 На зміну енеоліту прийшов бронзовий1 вік (II тис. до н.е.), коли люди навчилися виробляти бронзу (сплав міді з оловом)- перший штучний сплав, знаряддя з якого мали перевагу над кам’яними. Відбувається перший великий суспільний поділ праці-відокремлення скотарства від землеробства/’ Розподіл праці між орачами і скотарями передбачав необхідність обміну продуктами праці, тобто примітивної торгівлі, яка оперувала відтепер не лише злаками (ячмінь, пшениця, просо, жито) і м’ясом, але й металевими виробами та сіллю. Це призвело до того, що на зміну матріархату приходить патріархат, оскільки чоловіки починають відігравати більшу роль у металургії та скотарстві.* Рід тепер складається з ряду сімей, споріднених по батьківській лінії. Родові общини об’єднувалися в племена Вони займали певну територію, мали свою мову, звичаї, управління, в На чолі племен’ стояли ради родових вождів-старійшин, які обиралися 5 найавторитетніших осіб. Для розв’язання найважливіших питань скликалися збори всього племені. Ради старійшин вирішували спільні питання, розподіляли між родами племені ділянки для полювання і скотарства, землі для обробки і побудови житла.

Поступово первісне суспільство вступає у період розкладу, оскільки як основний його осередок виділяється патріархальна сім’я виникає поділ общинників на, багатих і бідних (майнова і станова* нерівність), з’являється приватна власність, що було дуже важливим явищем в історії людства. На зміну родовій общині кровних родичів приходить сусідська (територіальна), де родинні зв’язки змінилися спільністю території і господарського життя.  Ці процеси посилилися в часи залізного віку (1 тис. р. до н.е.), коли використання заліза, твердішого від бронзи, призвело до ще одного великого суспільного поділу праці-ремесло відділяється від землеробства і стає самостійною галуззю. Активно йде процес етногенезу, тобто утворення народів за рахунок об’єднання племен. Формується цивілізоване суспільство, яке характеризується існуванням спільнот людей із певною ієрархією, суспільним поділом праці в різних галузях, наявністю знарядь пра^ ці певної досконалості, виникненням світогляду, певної культури (розвиток мови і початків писемності), появою приватної власності.

3. На зміну неандертальцеві в епоху пізнього палеоліту приходить

кроманьйонець - “ людина розумна ”, яка є вже не просто споживачем

дарунків природи, але й виробником знарядь праці. З'являються різці,

вістря стріл, кістяні гарпуни. Будуються землянки. Важливі зміни

відбуваються і у соціальній організації - на зміну первісному стаду

приходить родова община з колективною власністю на засоби виробництва.

Родинні зв'язки визначаються за материнською лінією, отож є підстави

твердити про виникнення у цей період матріархату.

Вдосконалення житла і виникнення шитого з шкір одягу значно розширили

ареал розселення первісної людини. Свідченням цього є стоянки пізнього

палеоліту практично на всій території України - Мізинська - на Десні,

Рилівська, Межиріч і т. д.

У період пізнього палеоліту постають релігія (ритуальні дійства) і

палеолітичне мистецтво (магічні малюнки, різьблення по кістці).

Язичницька релігія виникає у вигляді чотирьох основних форм:

анімізму - віри в душу, якою володіє кожен живий і неживий предмет;

тотемізму - віри у походження людини від єдиного пращура - тварини або

птаха;

магії - чаклування перед полюванням;

фетишизму - віри у надприродні властивості речей.

Близько 10-11 тис. років тому палеоліт змінюється мезолітом.

Зникають льодовики, природа Європи набуває близького до сучасноговигляду, вимерли мамонти, носороги. Людина винаходить лук і стріли.

Основними різновидами господарювання стають полювання, рибальство,

починається приручення тварин - спершу собаки, а потім свині.

З мезолітичних стоянок слід відзначити Журавську на Чернігівщині,

Фатьма-Коба і Мурзак -Коба у Криму, Гребеники в Одеській області. В цю

епоху, згідно пам'ятників матеріальної культури, вже можна виділити

окремі етнокультурні області.

В кінці мезоліту відбувається поступовий перехід від збиральництва і

полювання до землеробства і скотарства, які остаточно розвинулися в

епоху неоліту (VI-III тис. до н. е. ). Саме цей період вважають

розквітом первісного ладу тому ще вже постало продуктивне господарство.

Винайдені шліфування і свердління каменю, з'являються штучні матеріали

- обпалена глина, а потім - тканина.

Сусідська община змінює родову організацію людей. Натомість матріархату

постає патріархат. Сьогодні відомі понад 500 неолітичних поселень у

басейнах Десни, Дністра, Південного Бугу, Прип'яті.

Енеоліт - перехідна епоха від кам'яного до мідного віку (III-II тис.

до н. е. ) - пов'язана раніш за все з корінними змінами у житті людини

- опануванням металів. У цей період на території України формуються

дві основні групи племен - землероби на Правобережжі і скотарі на

півдні та південному заході. Це свідчило про перший суспільний поділ

праці. Використовуючи тяглову силу худоби, люди почали збирати більший

врожай, що зумовило виникнення надлишків сільськогосподарської

продукції, майнової нерівності і обміну продуктами. Поступово

виділяється родоплемінна верхівка, яка, привласнюючи результати праці

гурту, поступово зосереджувала у своїх руках владу над ним.