Основні напрямки політики:

зовнішньої: 1) зміцнення кордонів держави; 2) повернення Червенських міст; 3) захист від набігів ятвягів, печенігів, волзьких булгар; 4)будівництво укріплених ліній; 5) активізація міжнародних контактів, домінування дипломатії над зброєю. Ярослав - тесть Європи.

внутрішньої: зміцнення влади київського князя: 1) боротьба з сепаратизмом місцевих князів; 2) адміністративна реформа. Заміна місцевих князів своїми ставлениками та синами; 3) військова реформа. Слав’янізація дружин; 4) судова реформа. “Руська правда” Я.Мудрого; 5) карбування власної монети; 6) створення системи освіти.

Запам’ятайте цю дату - 988 рік.

Найголовніша реформа цього періоду – введення Володимиром християнства. Цим актом:

• Руська земля була поставлена в один ряд з усіма цивілізованими країнами Європи; зміцнювався її авторитет і міжнародні зв’язки;

• влада великого князя освячувалася єдиним богом, одною вірою, що відповідало ідеї єдиної держави;

• люди звільнялися від страху перед силами природи, ставали на шлях самовдосконалення, запроваджуючи норми християнської моралі;

• широко відкривалися можливості використання давньої візантійської культури в усіх ділянках суспільного життя Русі (праві, освіті, будівництві, мистецтві і т.д.)

Русь досягла зеніту своєї могутності і світового визнання. Це була монархія, очолювана Великим князем, якому належала вища влада. В своїй діяльності князь спирався на княжу раду, що складалася з княжих мужів – знатних бояр. Вони становили старшу дружину і виконували роль центрального апарату управління (воєводи, удільні князі, посадники, тисяцькі, волостителі і т.д.). Значну роль відігравала молодша дружина – професійні воїни – найближчі слуги князя.

Помітне місце в управлінні державними справами посідало віче. Одні історики вважають віче демократичним органом влади за участю міських низів. Інші вважають, що вічем літописці називають зібрання лише “лучших мужів”. За рішенням князя або віче збиралися полки з вільних мешканців міста і села. Місцевий апарат управління був представлений соцькими, десяцькими, тіунами, вірниками тощо.

ІІІ-й етап

Політична роздрібненість. (Кінець ХІ – початок XIV ст.) Її специфічними рисами були прогресуючий характер і наростання князівських міжусобиць.

Одночасно з розквітом і зростанням авторитету Київської Русі все більше проявляються ознаки її децентралізації. Свідченням цього є:

• зменшення влади Великого князя;

• зростання сили удільних князів;

• виникнення дуумвірату і триумвірату в управлінні державою;

• князівські з’їзди (снеми);

• посилення експансії половців;

• князівські міжусобиці.

З часом, після смерті В.Мономаха і його сина Мстислава, удільні князі зміцніли на стільки, що частина з них (Володимирський, Чернігівський та інші) стали носити титул “Великий князь”, вести самостійну політику і незалежне від Києва життя. Настав ІІІ-й етап розвитку Руської землі.

Причини роздрібненості:

• розвиток феодального землеволодіння;

• зростання рівня землеробства, ремесла, торгівлі; створення економічних основ самостійного життя;

• великі простори держави та етнічна неоднорідність населення;

• зменшення торгово-економічного значення Києва, особливо занепад торгового шляху “з варяг у греки”;

• відсутність чіткого механізму спадкоємності князівської влади;

• розвиток міст і у зв’язку з цим зменшення необхідності об’єднання військових сил для спільної боротьби. Можна було відсидітися за міськими укріплення.