Трагічні наслідки Руїни:

• Польща, Росія й Туреччина порушили територіальну цілісність України;

• у міжусобній боротьбі загинуло багато представників української еліти, рядового козацтва;

• занепало економічне та культурне життя України;

• набирала обертів російська експансія на Лівобережжя, що призвело до цілковитої втрати національних досягнень часів Б.Хмельницького.

З кінця XVII ст. центр політичного та культурного життя українських земель зосереджувався, головним чином, на Лівобережжі, яке українці називали Гетьманщиною, а росіяни – Малоросією. Тривалий час тут зберігалися певні елементи державності: виборність гетьмана та старшини, система місцевого управління, судочинство, козацьке військо, територіально-полкова система. Незважаючи на постійний тиск Москви, населення Лівобережжя намагалося усіма засобами боронити свою автономію. Велику роль в цій справі відіграв видатний гетьман Іван Мазепа (1687-1709). Це був талановитий державний діяч і визначний дипломат європейського рівня, що вмів майстерно пристосовуватися до обставин, але одночасно втілювати в життя свої плани.

Своє правління І. Мазепа розпочинав як політик чіткої промосковської орієнтації. Особливо довірливими склалися його відносини з молодим російським царем Петром I. Гетьман підтримував Росію в боротьбі з Туреччиною та Кримом. Лише за перші 12 років свого гетьманування І.Мазепа з козацьким військом здійснив 11 літніх та 12 зимових походів, організованих Петром I. Окрім цього, українські селяни повністю забезпечували московську армію провіантом, фуражем, кіньми, козаки виконували важкі канальні роботи, будували фортифікаційні споруди навколо Петербурга, Астрахані та на Кавказі, брали участь у суднобудуванні. Козацькі війська змушені були воювати в Білорусі, Литві, Ліфляндії та Фінляндії, захищаючи чужі інтереси. Така ситуація надзвичайно шкодила авторитетові І.Мазепи. Гетьманщина втягувалась в політику Московської держави як її власна територія.

Визначальною рисою внутрішньої політики І.Мазепи було прагнення об’єднати землі Лівобережжя, Правобережжя, Запоріжжя та Слобожанщини в єдиній українській державі, яка уявлялась новообраному гетьманові як станова держава західноєвропейського зразка зі збереженням традиційного козацького устрою. Саме тому І.Мазепа докладав чимало зусиль, аби піднести престиж і звання українського гетьмана, всіляко підтримував козацьку старшину, заохочував її землеволодіннями. Гетьман намагався сприяти формуванню аристократичної верхівки українського суспільства, створенню власної генерації дворянства, яке мало б не тільки титули та спадкову владу, а й землі та залежних селян. Особливо вимогливо ставився гетьман до освіти майбутніх державних діячів, тому заохочував до навчання молодь зі свого оточення в Києво-Могилянській академії та за кордоном.

І.Мазепа багато уваги приділяв господарським справам. Гетьман заохочував організаторів промисловості різними пільгами. По всій Україні будувалися рудні, круподерні, папірні та порохові мануфактури, млини, заохочувалося ґуральництво та ремесла. Для задоволення потреб російського війська в країні поширилося вівчарство та конярство, розвивався соляний промисел, розгорталося селітрове виробництво. Незважаючи на руйнації та війни, Україна з кінця XVII ст. втягується в широкий ринок. Розвивається торгівля з Росією, Польщею, Кримом, Персією, туди гнали худобу, вивозили шкури, віск, тютюн, селітру, горілку, скло. Зростала й внутрішня торгівля між регіонами України.

Одним з найважливіших напрямків загальної державної політики Мазепи була культурно-просвітницька діяльність. У розвиток української освіти, науки, мистецтва, архітектури, літератури, книгодрукування гетьман вкладав величезні гроші з державної скарбниці та власні кошти, справедливо вважаючи, що лише в такий спосіб Україна може зрівнятися з європейськими державами. За його життя було побудовано 12 і відреставровано 20 храмів. Не випадково український архітектурний стиль кінця XVII – початку XVIIIст. називали “мазепинським бароко”. Гетьман сприяв піднесенню Києво-Могилянської академії, збудував для неї новий корпус, призначив щорічну субсидію на її утримання і розвиток.

У 1700 р. Росія, прагнучи здобути вихід до Балтійського моря, розпочинає війну зі Швецією. Військові витрати тягарем лягли на українське населення: російські війська вимагали продуктів, фуражу, коней, волів. Козацькі частини вимушені були приєднатися до царської армії під зверхність російських генералів. Все це призводило до занепаду господарства й торгівлі, демографічних втрат, посилювало незадоволення політикою ПетраІ. Україною ширилися чутки про бажання царя ліквідувати автономію Гетьманщини. Охоплена антимосковськими настроями старшина тиснула на гетьмана. Та й сам Мазепа розумів згубність відносин України з Росією. Тому в 1708 р. він укладає таємний договір із шведським королем Карлом XII, а коли шведська армія, рухаючись на Москву, з’являється на Лівобережжі, Мазепа відкрито переходить на її бік. Реакція Петра І, який сприйняв цей крок Мазепи як зраду йому особисто, була швидкою та надзвичайно жорстокою. Гетьманська столиця Батурин була зруйнована повністю російськими військами. В червні 1709 р. під час генерального бою під Полтавою росіянам вдалося здобути перемогу над шведським військом. Карлові XII й Мазепі разом з невеликим загоном козаків удалося втекти в турецькі володіння. Усіх українців, які брали участь у битві на боці шведів і потрапили в полон, люто мордували: їх садили на палі, вішали, їм ламали руки й ноги, а покалічені тіла виставляли на привселюдний огляд для залякування народу. Поразка І.Мазепи стала для України величезною катастрофою:

• самодержавство після подій 1708-1709 рр. стало на шлях ліквідації автономного устрою Гетьманщини;

• Україна зазнала величезних людських втрат та економічних збитків.

За цих обставин форсований наступ російського царату на права України став своєрідною прикметою часу. У XVIII ст. офіційна російська політика в українському питанні пройшла кілька етапів, що відрізнялися темпами, формами, методами та результативністю імперської експансії, але поступальність цього процесу зберігалася постійно.