1385 Рік - укладення Кревської унії між Великим князівством Литовським та Польщею. Це була перша спроба об’єднання двох держав в єдину федерацію. Причини:

• активізація Тевтонського ордену;

• посилення тиску з боку Московського царства;

• захват угорсько-польськими військами частини української території.

За умовами Кревської унії, Великий князь Литовський Ягайло після одруження з 15 річною польською королевою Ядвігою, ставав королем Польщі. Він зобов’язувався покатоличити литовців та “навік приєднати всі свої землі, литовські та руські до Корони Польської”.

Литовська й українська опозиція полякам згуртувалася навколо талановитого і честолюбного кузена Ягайла князя Вітовта, котрий у 1392р. змусив короля визнати його фактичну владу над Великим князівством. Хоч Польща й Литва були пов'язані між собою Кревською унією, за Вітовта Литва зберігала власну незалежність. Кілька разів Вітовт фактично робив спроби розірвати зв'язки з Польщею й здобути собі королівський титул. І хоч ці спроби провалилися, вони досить переконливо свідчили про те, наскільки міцно продовжувала триматися в сідлі українська та литовська знать Великого князівства.

Проти умов Кревської унії понад століття точилася гостра боротьба, яка завершилася в 1569 році підписанням Люблінської унії.

Таблиця 3.2 - Зміст Люблінської унії

Польща та Велике князівство Литовське об’єднувалися в єдину федеративну державу - Річ Посполиту.

Українські землі з-під влади Литви переходили під владу Польщі.

Укладення Люблінської унії призвело до значного посилення економічного та національно-релігійного гніту в Україні, поставило українську народність на грань знищення. В 1573 р. постановою сейму і Литовським статутом 1588 р. було введено кріпосне право, феодали набули права судити селян, збільшилися чиншовий і натуральні податки.

В 1596 році підписана Берестейська (Брестська) церковна унія, наслідком якої стало створення об’єднаної греко-католицької церкви, що визнавала верховенство Папи Римського, а відтак значне послаблення православної церкви, а, отже, і позицій українського православного населення. Посилення економічного і національно-релігійного гніту приводило до зростання протесту в усіх верствах українського суспільства.

В панівних колах виникла православна магнатсько-шляхетська опозиція з князем Василем-Костянтином Острозьким.

Мета опозиції – розширення автономії України в складі Речі Посполитої.

Методи досягнення мети:

• петиції до сейму і короля;

• підтримка культурно-освітньої справи;

• сприяння реформаційним рухам (кальвінізму, соцініанству);

• виступи за свободу совісті.

З часом місце магнатсько-князівської опозиції заступила шляхетсько-старшинська. Мета і методи досягнення подібні.

Виникла опозиція і серед міщан, які наповнили новим змістом таку легальну форму відстоювання своїх прав, як братства. Вони:

• здійснювали опіку над православною церквою;

• допомагали зубожілим міщанам;

• дбали про відкриття українських шкіл, друкарень, бібліотек тощо.

Найбільш відомі братства - Львівське Ставропігійне, Київське Богоявленське, Луцьке Чеснохрестське. Своєю просвітницькою та антиуніатською діяльністю братства ідейно підготували національно-визвольну боротьбу українського народу ХVII ст.