Ставлення до війни різних суспільно-політичних груп

Ще наприкінці 1912 р. на з'їзді провідних діячів галицьких партій і організацій було ухвалено, що у випадку війни між Австро-Угорщиною і Росією українці повинні підтримати австрійців, які допоможуть перетворити Галичину у “П'ємонт” — центр об'єднання усіх українських земель.

З метою втілення своїх планів у життя 2 серпня 1914 р. українські політичні партії об'єдналися у Головну Українську Раду. В ті ж дні була створена Центральна Бойова Управа, яка звернулась до уряду з проханням дозволити сформувати легіон Українських січових стрільців. Більше 20 тисяч добровольців записалося в Легіон, але цісар обмежив чисельність його до 2,5 тис. стрільців. Легіон УСС був включений до складу австрійської армії.

2 травня 1915 р. січові стрільці здобули свою першу перемогу над російськими підрозділами при обороні гори Маківка. Бої на Маківці показали, що українці стають активним чинником світової історії, творцями свого майбутнього. Українці з Наддніпрянщини — Д.Донцов, В.Дорошенко, М.Меленевський та інші, емігрувавши в Галичину від переслідувань самодержавства, створили Союз Визволення України (СВУ). СВУ ставив за мету створення гетьманської держави, незалежної як від Австро-Угорщини, так і від Росії. Цісарська влада намірилась використати СВУ у підривних антиросійських діях. Українські політичні лідери з Наддніпрянщини різко засуджували такі наміри. Зокрема, ТУП на чолі з М.Грушевським негативно поставився до таких дій СВУ. А лідер УСДРП С. Петлюра виступив у Москві на захист Росії у війні. Однак це не врятувало український суспільний рух від переслідувань як в Росії, так і в Австро-Угорщині. До 1917 р. перебував у засланні в Симбірську, Казані і в Москві М.Грушевський.

Не уникли переслідувань і українці в Галичині. Народи імперії Габсбургів, підбурювані урядовими колами, цькували і переслідували українців. Дійшло й до прямого геноциду, коли десятки тисяч українців були знищені в концтаборах Австрії. В той же час тисячі канадців українського походження були інтерновані в концтаборах урядом Канади.

Окупаційну політику царизму в зайнятому росіянами м. Львові восени 1914 р. активно проводив генерал-губернатор граф О.Бобринський. Він заявив, що в цих землях “корінне населення все було російське, устрій їх повинен бути оснований на російських засадах. Я буду тут вводити російську мову, закон і устрій”. Восени були закриті практично всі українські установи, бібліотеки, школи. Почалися обшуки і переслідування місцевої інтелігенції. Був арештований і вивезений до монастирської тюрми у Суздалі митрополит Андрій Шептицький, де він і відбував термін ув'язнення до 1917 р.

Греко-католиків почали насильно навертати до православ'я. Проводилася “інвентаризація”, тобто грабунок галицьких банків, музеїв, книгарень. Демонтувалось обладнання друкарень, зокрема, Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові.

Наслідки війни були катастрофічними. Довготривала окопна війна вкрай виснажила Україну. Були вбиті або покалічені мільйони молодих, сильних чоловіків. В тилу назріла криза промислового виробництва. До січня 1917 р. “погасло” 36 доменних печей. Майже на 2 млн. десятин скоротилися посівні площі, почалися перебої з постачанням продуктів харчування, зростала інфляція. Частішими ставали випадки епідемій і пошесті. Все відчутнішим ставало наближення національної катастрофи.