1. Особливості текстових сторінок видання
Видання - основний вид опублікованого, друкарського, поліграфічного документа. Це документ, призначений для розповсюдження інформації, що міститься в нім, пройшов редакційно-видавничу обробку, отриманий друкуванням або тисненням, поліграфічно самостійно оформлений, такий, що має вихідні відомості. До видань можуть бути зараховані всі документи, випущені по планах видавництв або позапланово, на основі договорів з авторами, будь-якими способами поліграфічного друку.
Приймаючи це визначення за результатне, виявляють істотну відмінність видання від інших видів документів. За межами видань залишаються всі письмові документи, що не піддавалися редакційно-видавничій обробці і з цієї причини не включені в процес масової комунікації. Сюди не входять і всі твори в усній формі. До видань також не відносяться документи на магнітофонній або відео магнітофонній стрічці, диску, дискеті, перфокарті, перфострічці і т.п.
Основну частину видань складають текстові видання, зміст яких передається знаками природної мови. Їх основу складає словесний (мовний, літературний) текст, що складається з фраз і слів, значення яких відоме реципієнтові (читачеві) або може бути знайдено в тлумачному словнику. З елементарних складових - фонем - створюються слова, які в поєднанні один з одним дають пропозиції і текст. Сенс тексту завжди виражається вербально, письмово.
Письмовий текст - найточніше зображення мови. Саме тому спосіб листа, яким ми користуємося, і називається фонетичним.
Еволюція способів фіксації інформації, що базуються на слові, - це рух від закріплення усної мови, писемності до книгодрукування, до можливості тиражувати тексти.
Серед класифікаційних ознак текстових видань особливе місце займає цільове призначення і читацька адреса, які в єдності з характером викладу тексту (тобто жанром) дають можливість визначати різні типи видань. Серед них: офіційне, наукове, науково-популярне, науково-виробниче і ін.
2. Правила переносу з рядка в рядок
Проблема автоматичного визначення місць можливих переносів виникла в 1950-ті роки, коли обчислювальна техніка стала використовуватися у видавничій справі. Спочатку застосовувалися системи, засновані або на словниках, в яких для кожного слова було вказано місця переносів, або на алгоритмах у вигляді набору правил для комбінацій літер, які можна, або не можна розривати переносом. Перший підхід, особливо на старій техніці, був незручний через необхідність використовувати величезні бази даних і непридатність до застосування для переносу невідомих раніше слів. Другий підхід з емпіричними правилами довго не забезпечував прийнятної якості. Проблему розв’язав Франклін Марк Лян (англ. Franklin Mark Liang), студент Дональда Кнута, який у 1983 році запропонував алгоритм, що створює компактний набір правил за допомогою словника з розставленими переносами. Цей набір правил дозволяє точно відновити місця переносів в усіх словах зі словника. Відтак було виявлено експериментально, що для нових слів, яких не було в навчальному словнику, цей набір правил, у переважній кількості випадків, також знаходить вдалі місця переносу. Систему Ляна спочатку було використано в системі TeX, а пізніше пристосовано також і до інших видавничих систем. Вона також була реалізована на Javascript в проекті Hyphenator, який дозволяє розставляти переноси у звичайному тексті в кодуванні Unicode.