§ 3. Стилі сучасної української літературної мови

Використовуючи мову в повсякденному житті, люди, за­лежно від потреби, вдаються до різних мовних засобів. Відповідь на занятті відрізняється від виступу на зборах. Коли студент пише твір, він старанніше добирає слова й будує речення, ніж коли він пише приватного листа. Залеж­но від змісту і цілеспрямованості висловлення, а також від індивідуальної манери та уподобань у процесі мовлення відбуваються певний добір і комбінування найпридатніших і найпотрібніших саме для цієї мовної ситуації наявних у мові співвідносних варіантів слів, форм, словосполучень, конст­рукцій речень тощо. Отже, художній твір (новела, оповідання), наукова стаття, наказ керівника установи, про­токол, написані однією мовою, відрізняються набором мов­них засобів, специфічними особливостями у мовному оформленні. Таке розрізнення називається стилістичною ди­ференціацією мови.

Літературна мова поділяється на стилі. Слово "стиль" — багатозначне, воно походить від латинської stylus — "палич­ка для письма", тобто письмове знаряддя, яке використову­валося в часи античного Риму і середньовіччя. В літературі і взагалі у мистецтві стиль означає певну єдність художніх образів і форм їх вираження. Стиль означає також спосіб, прийом, метод певної діяльності.

Стиль — це різновид літературної мови (її функціональ­на підсистема), що обслуговує певну сферу суспільної діяль­ності мовців і відповідно до цього мас свої особливості добору й використання мовних засобів (лексики, фразео­логії, граматики, фонетики).

Кожний стиль має:

• сферу поширення (коло мовців);

• призначення;

• систему мовних засобів;

• стилістичні норми;

• підстилі;

• жанри реалізації.

Мовний стиль — це сукупність мовних засобів виражен­ня, зумовлених змістом і цілеспрямованістю висловлювання.

В українській літературній мові виділяють традиційно п'ять функціональних стилів:

1. науковий;

2. офіційно-діловий;

3. публіцистичний;

4. художній;

5. розмовний, або стиль побутового мовлення.

Кожен із стилів має свої характерні особливості і реа­лізується у властивих йому жанрах. Жанри — це різновиди текстів певного стилю, що різняться насамперед метою мов­лення, сферою спілкування та іншими ознаками*.

Проте функціональні стилі не існують відокремлено один від одного. У будь-якому з них переважають загальномовні, міжстильові засоби, незважаючи на те, що кожен виріз­няється специфічними елементами, властивими тільки йому.

* Лобода В.В., Скуратівський Л.В. Українська мова в таблицях: Довідник. — К.: Виша шк., 1993. — С. 175.

Основні ознаки стилів та їх жанрів можна представити у вигляді таблиці (табл. 1).

Таблиця 1. )

Дисерта­ція,

моногра­фія, стаття, підруч­ник, лекція, відгук, анотація, рецензія.

Повідом­лення про результати наукових досліджень, доведення теорій, обґрунту­вання гіпотез, класифі­кацій, роз'яснен­ня явищ, системати­зація знань.

Жанри, І Мета в яких ре- І мовлення, алізується І призначення

Сфера спілку­вання

Наука,

техніка,

освіта.

І

Диференціація стилів мови

Ознаки	Мовні засоби	Підстилі
5	6
Понятій-	Терміни, схеми, таб-	Власне нау-
ність, пред-	лиці, графіки, наукова	ковий (моно-
метність,	фразеологія, цитати,	графія, стаття,
об'єктив-	посилання, складні	наукова допо-
ність, логіч-	синтаксичні конст-	відь, повідом-
на послі-	рукції, повні речення,	лення, тези);
довність,	часто ускладнені	науково-попу-
узагальне-	зворотами, нанизуван-	лярний (виклад
ність, одно-	ня іменних форм. У	наукових даних
значність,	реченнях багато імен-	для нефахівців
точність, ла-	ників і відносних прик-	— книги, статті
конічність,	метників, мало дієслів,	в неспеці-
переконли-	зокрема особових	альних жур-
вість, ана-	форм. 3 дієслівних	налах); науко-
ліз, синтез,	форм частіше вжива-	во-навчальний
аргументація	ються безособові, уза-	(підручники,
висновки.	гальнені чи неозначені.	бесіди тощо).

_{lililí 11}

Таблщ

д І

л о в и й

Закон, кодекс, статут, наказ, акт, оголо­шення, дору­чення, розписка, протокол, інструк­ція, лист тощо.

Регулюван­ня офі­ційно-ділових стосунків

мовців

у держав­но-право­вій і

суспільно-виробничій сферах.

Офіційно-ділові стосунки, спілку­вання в державно-політич­ному, громад­ському й еконо­мічному житті, законо­давство, адміні-стратив-но-госпо-дарська діяль­ність.

Докумен­тальність (кожний папір повинен мати характер документа), стабільність (довго зберігає традиційні форми), стислість, чіткість, висока стандартиза­ція вислову, сувора регламента­ція тексту.

Стандартна канцелярська лексика, складні речення; гранично точний виклад, безособові і наказові форми дієслів, чітко регламентовані розміщення і будова тексту, обсяг основних частин. Відсутність мовної індивіду­альності автора, обмеженість синонімії.

Таблиц

П У Б Л І

ц и

С

т и ч н и й

Виступ, нарис, публіци­стична стаття, памфлет, фейлетон, дискусія.

Обговорен­ня, відсто­ювання та пропаганда важливих суспільно-політичних ідей, спри­яння сус­пільному розвитку, вирішення суспільно-політичних питань, активний вплив на слухача, спонукання до діяль­ності.

Громад­сько-політичне | життя, суспільно-куль­турна, вироб­нича

діяльність,] навчання.

Поєднання логічності доказів, точності висловлення наукових положень з емоційно-експресив­ною образ­ністю, викорис­тання художніх засобів — епітетів, порівнянь, метафор.

Суспільно-політична лексика, емоційно забарвлені слова, риторичні запитання, вигуки, повтори; тон мовлення пристрасний, оцінний (іронія, сарказм, захоплення, гнів); точні найменування (подій, дат, місцевості, учасників), а також багатозначна образна лексика, здатна привернути увагу слухача (читача) і вплинути на нього.

_7

Законодавчий

(закони, укази,

статути,

постанови);

дипломатичний

(міжнародні

угоди

конвенції; повідомлення — комюніке; звернення — ноти;

протоколи); адміністративно-канцелярський (накази, інструкції, розпорядження, довідки, заяви, звіти).

<я 1 (продовження)

Стиль засобів масової інформації (газети,

журнали, радіо, телебачення); художньо-публіцистичний (памфлети, фейлетони,

І

нариси, есе — короткі нариси вишуканої форми); науково-публіцистичний (літературно-критичні статті, огляди тощо).

_{УIIII II}

го

1	2	3	4
X	Трагедія,	Різнобічний	Мистец-
У	комедія,	вплив на	тво
д	драма,	думки і	слова,
о	водевіль,	почуття	творча
ж	роман,	людей за	діяльність,
н	повість,	допо-	літерату-
I	опові-	могою	ра, різні
й	дання,	художніх	види
	поема,	образів,	мистецтва
	вірш,	формування	культура,
	байка,	ідейних	освіта.
	епіграма.	переконань,
		моральних
		якостей та
		естетичних
		смаків.

1	2	3	4
Р	Бесіда,	Обмін	Побутові
О	приват-	інфор-	стосунки
3	ний лист.	мацією,	з роди-
М		думками,	чами,
О		вражен-	друзями,
В		нями,	знайоми-
Н		прохання	ми, усне
И		чи нада-	повсяк-
й		ння допо-	денне
		моги,	спілку-
		виховний	вання у
		вплив;	побуті,
		засіб неви-	на вироб-
		мушеного	ництві.
		спілкування

Образність, поетичність, естетика мовлення, експресія як інтенсивність вираження, зображу­вальність; все пода­ється через призму інтелекту і світо­відчуття особистості (образ автора) і спрямову­ється на особистість читача (слухача).

Застосовуються всі мовні засоби, особ­ливо широко — слова в переносному зна­ченні; емоційно експ­ресивна лексика, різні види синонімів, анто­німів, омонімів, фразе­ологізмів; викорис­тання історизмів, архаїзмів, діалектиз­мів; вживання дієслів­них форм; всіх типів речень, синтаксичних зв'язків; викорис­товуються стиліс­тичні фігурн (алітера­ція, асонанс тощо), періоди, еліпс (неповні речення), полісиндетон (багатосполучнико­вість), асиндетон (без­сполучниковість) та ін.

Епічні (прозові:

епопея, роман,

повість,

оповідання,

нарис); ліричні

(поема, балада,

пісня, поезія);

драматичні

(драма,

трагедія,

комедія,

мелодрама,

водевіль);

комбіновані

(ліро-епічний

твір, драма-

феєрія, усмішка

тощо).

Таблиця 1 (закінчення)

Усна форма спілкування, неофіційність стосунків між мов- цями і неви- мушеність спілкування, непідготов- леність до спілкування, безпосередня участь у ньому, вико- ристання позамовних чинників (ситуація, рухи, жес- ти, міміка), лаконізм, емоційні реакції.

Побутова лексика, фразеологізми, емоційно забарвлені та просторічні слова, звертання, вставні слова, вигуки, неповні речення тощо; багатство інтонацій, суфіксів суб'єктивної оцінки, різних типів простих речень (переважно коротких: обірваних, одно­складних тощо), можливі діалектизми, фольклоризми, скорочені слова. <

РОЗДІЛІ