2. Правопис дзвінких та глухих приголосних у корені слів

Сонорні приголосні завжди вимовляються чітко: дим, рів, сон, орел, гай, вир. Тому при позначенні їх на письмі ніяких труднощів не виникає. Сплутати можна лише парні дзвінкі та глухі, які іноді звучать однаково: призьба і косьба, ходьба і молотьба. Тому при позначенні їх на письмі треба пам'ятати і правила вимови дзвінких приголосних:

а ) У кінці складу, перед глухими вони вимовляються дзвінко: вуз, плід, книжка, везти; виняток становить звук [ г ], який у словах легко, вогко, нігті, кігті, дьогтю, дігтяр (і похідних) вимовляється як [ х ] : [лехко], [вохко]. В інших словах звук [ г ] перед глухими не втрачає своєї дзвінкості: лягти [л’ агти], бігти [б’ігти].

б) У словах тхнути, тхір, натхнений, натхнення (і похідних) вимовляємо й пишемо т (хоч ці слова і походять від дихати, надихати).

в ) Глухі приголосні за правилом літературної вимови перед дзвінкими уподібнюються до парних дзвінких: молотьба [молот^д´ба], футбол [фут^д´бол]. Щоб перевірити сумнівний приголосний, слід його поставити перед голосним або сонорним: молотьба - молотити, боротьба - боротися, мимохіть – мимо хотіння, мимохідь – мимо ходити, брязк - брязнути, мигтіти - мигнути.

Але є ряд слів, написання яких не перевіряється: призьба, вогко, мерехтіти, футбол. Правопис цих слів треба запам'ятати.

3. Правопис приголосних у кінці префіксів

За правилами літературної вимови дзвінкі приголосні перед глухими, з яких починається корінь слова, оглушуються: розклад [росклад], зсунути [ссунути], але на письмі ці приголосні завжди будуть дзвінкими: розклад, безхмарний, відпустити, одкинути, надколоти, підписати.

Виняток становить префікс з-: перед к,п,т,ф,х префікс з- змінюється на с: сказати але розказати, списати але розписати. Але перед іншими приголосними, незалежно від вимови, пишемо з- : зсипати, зшити, зчистити.

4. Уподібнення приголосних за місцем творення

Іноді при творенні або змінюванні слів виникає збіг двох приголосних, який важко вимовляється. Тоді попередній приголосний уподібнюється до наступного.

Це явище спостерігається:

а) при творенні іменників з суфіксом –ин-(а):

цьк- -чч-: Донецьк – Донеччина;

ськ- -щ-: Черкаськ – Черкащина;

ч астини -ск-, -сок щ: віск – вощина, пісок – піщина;

ч астини -ськ-, -ск- щ: (при утворенні прізвищ від імен):

Васька - Ващенко але Васьчин, Параска - Паращенко але Парасчин (присвійні прикметники);

б) у вищому ступені порівняння прикметників та прислівників:

вузький - вужчий

г , ж, з + -ш- -жч-: дорогий - дорожчий

дужий - дужчий

с + -ш- -щ- : високий – вищий.

5. Спрощення груп приголосних

При словозміні й словотворенні в групах приголосних –ждн-, -здн-, -стл-, стн- іноді виникає важкий для вимови збіг кількох приголосних. У процесі мовлення приголосні д і т, розміщені у середині словосполучення, випадають, тобто відбувається спрощення: щастя - щасливий, тиждень – тижневий, виїздити – виїзний, якість – якісний.

Але не відбувається спрощення у словах: шістнадцять, пестливий, хвастливий, хвастнути, хворостняк, кістлявий, зап'ястний; в словах іншомовного походження тільки у вимові відбуваються спрощення, але пишемо: контрастний, агентство, форпостний, баластний.

У російській мові спрощення відбувається тільки у вимові, а на письмі всі букви зберігаються відповідно до морфологічного принципу їх написання: счастливый, проездной, областной, праздничный.