4.Творення і правопис імен по батькові

Серед усіх способів творення форми по батькові найпоширенішим в Україні був суфіксальний; серед суфіксів найпопулярнішим був суфікс -енко. Форми з цим суфіксом стали підставою для творення переважної більшості українських прізвищ. В архівних документах можна зустріти такі тричленні найменування "ім'я, по батькові, прізвище": Микита Григоренко Мураховщенко, Матвій Іваненко Шевченко.

Проте це був не єдиний суфікс, яким утворювалися форми по батькові: були ще –ук(юк) та –ів: Гринюк – син Гриня (Григорія), Федорів – син Федя (Федора). Такі форми теж пізніше ставали прізвищами.

Переписуючи кріпаків, рекрутів, укладаючи різні реєстри, царські писарі оформляли найменування українців по батькові уніфіковано, як у російській мові – суфіксом -вич. Старі форми по батькові на –енко ставали прізвищами.

Також ім'я по батькові стало було формою ввічливого звертання; це був почесний привілей вищих верств суспільства. І сьогодні ім'я по батькові є формою вияву пошани, залишаючись при цьому формою офіційного ввічливого звертання. Постійне вживання імен по батькові в офіційній сфері спілкування накладає на них відбиток сухуватої нейтральності.

У тих випадках, коли в писемному тексті виникає проблема вибору між ініціалами й повним іменем по батькові, слід пам'ятати, що повне ім'я по батькові ввічливіше, шанобливіше, ніж ініціали.

Розглянемо ряд правил творення імен по батькові:

1. При творенні чоловічих імен по батькові вживається суфікс –ович: Ігорович, Васильович, Костьович (Костянтинович), Віталійович.

2. При творенні жіночих імен по батькові вживається суфікс –івна (після голосних - ївна): Борисівна, Петрівна,Миколаївна.

3. У родовому відмінку жіночі імена по батькові мають лише закінчення -івни(ївни): Марії Петрівни, Ольги Пилипівни (а не Петрівної, Пилипівної); у давальному - -івні(ївні): Марії Петрівні, Ользі Пилипівні (а не Петрівній, Пилипівній);

4. Деякі з імен по батькові випадають з цих основних правил, їх просто слід запам'ятати:

Григорович, Григорівна;

Григорій Сава – Савич(-ович), Савівна;

Ілля – Ілліч, Іллівна;

Кузьма – Кузьмич(-ович), Кузьмівна;

Микола – Миколович, Миколівна;

Миколай – Миколайович, Миколаївна;

Лука – Лукич, Луківна;

Яків – Якович(-левич), Яківна(-лівна),

Лев – Левович, Львович

.

5. Складні випадки правопису прізвищ слов’янського походження

Прізвище – це оформлена офіційними документами родова назва людини, яка приєднується до її імені. Своє прізвище людина одержує після народження або в шлюбі і, як правило, передає його своїм нащадкам. Є ще одне визначення: прізвище – це спільне ім'я членів родини, яке успадковується далі двох поколінь.

Мовознавці вважають, що про термін прізвище в сучасному його розумінні в Україні можна говорити, починаючи з тридцятих років XIX ст., коли на всій території, яку заселяли українці, вже діяли відповідні правила користування особовими найменуваннями, тобто коли вони вже певним чином усталилися.

Українські прізвища відзначаються надзвичайною строкатістю форми й змісту тих слів, від яких вони утворені. Чи не найоригінальніші серед них – козацькі прізвища: це складні – складені з двох частин прізвища, перша основа в яких – форма наказового способу дієслова, друга – іменник: Крутивус, Паливода, Підкуймуха, Тягнирядно. Ці прізвища давало козакам січове товариство (власне кажучи, це були прізвиська, які пізніше ставали прізвищами).

Не лише козацькі прізвища були спочатку прізвиськами. Серед українських прізвищ є чимало й таких, що в основі своїй мають образу, насмішку, а часом і презирство або ненависть: Куций, Носаль, Заїка, Німий, Глух, Рудий, Горлай, Цідибрага, Оковитий, Журило, Плаксивий, Стогній, Заєць, Смерть, Козел, Баран, Деркач, Півень, Криворот, Тихолиз.

Проте, незалежно від того, коли виникло прізвище, від якого слова і яким способом воно утворене (діалектне чи просторічне, пісенне чи прозаїчне), усі прізвища рівні перед законом стилістично (бо всі вони на сьогодні стилістично нейтральні), хронологічно (бо всі вони сприймаються як сучасні,якими б давніми не були), юридично (бо всі вони вважаються офіційними найменуваннями й записуються в документах, незалежно від походження й значення їх основ).

Проте, коли ми зустрічаємо ряд прізвищ на зразок Олексієнко, Алексієнко, Алексєєнко, то мимоволі виникає бажання виправити їх за правильним зразком. Чи можна це робити? Ні.

Слід при цьому мати на увазі, що орфографічні й фонетичні варіанти прізвищ вважаються окремими прізвищами й виконують свою юридично-правову функцію як окремі прізвища, а не як варіанти того самого прізвища.

Офіційний запис прізвищ (спочатку церквою, а після революції місцевою владою) здійснювався за правилом "як вимовляється, так і пишеться": там, де и вимовлялося з наближенням до і, з'явилося прізвище Грінчак (від імені Грінь або від слова грінка), а в іншому місці – Гринчак (від імені Гриня, Гринь).

Тому при записі дитини після народження, при одержанні паспорта й інших документів треба уважно стежити за однотипністю записів у них.

Розглянемо основні правила правопису прізвищ слов’янського походження при перекладі з російської мови на українську мову, можна їх подати у формі таблиці:

р ос. ё

йо ьо о

Синёв – Синьов (ж,ч,ш,щ,ц під наголосом)

1. Ётов – Йотов, але Федоров (бо Федір), Лихачёв - Лихачов

2. Окаёмов – Окайомов Артемов (бо Артем),

3. Соловьёв – Соловйов Семенов (бо Семен),

(рос. Фёдоров, Артёмов, Семёнов)

рос. е

є суфікси -єв, -єєв є

1.Евдокимов - Євдокимов, (після приголосних, (у корені слова)

2.Исаенко–Ісаєнко крім шиплячих, Лесков-Лєсков/ ліс, -лісом, -лісу - і

р та ц – ев,-еєв) не чергується сильна позиція,

Ломтев – Ломтєв залишається російська вимова,

Гордеев – Гордєєв що передається в українській

але мов і через є;

Андреев - Андреєв, але