4. Розрiзнення е та и в закiнченнях дiєслiв

У першiй особi однини (що роблю?) дiєслова обох дiєвiдмiн мають однакове закiнчення -у (-ю) : пишу, бачу, творю.

В усiх iнших особах за характером закiнчень дiєслова дiляться на двi дiєвiдмiни:

а) І-шу iз голосними -е (-є), -у- (-ю-) в закiнченнях: пише, пишуть; спiває, спiвають;

б) ІІ-гу iз голосними -и- (ї), -а- (я) в закiнченнях: бачить, бачать; стоїть, стоять.

Причому дiєвiдмiна дiєслова весь час залишається тою самою. Тому, щоб перевiрити, яку букву написати в закiнченнi (е, и, є чи ї), досить за будь-якою особою визначити дiєвiдмiну цього дiєслова.

Наприклад, чуємо [диш(е,и)мо], змiнюємо дiєслово: [дише] – виразно чується закiнчення е, отже й у попереднiй формi треба написати е: дишемо.

Так само чуємо [с(и)д(е,и)те], а пишемо сидите, бо в закiнченнi форми сидить чiтко звучить и.

Найчастiше правопис закiнчень перевiряють за 3-ю особою множини: несемо бо несуть (I дiєвiдмiна), сидимо бо сидять (II дiєвiдмiна).

Але iнодi важко визначити дiєвiдмiну дiєслова за особовими закiнченнями – вони чуються невиразно: в дiєслові бореться в третiй особi множини чуємо i [бор`ац:а] i [бор`уц:а]. У такому разi дiєвiдмiну дiєслова визначаємо за його неозначеною формою.

Якщо в неозначенiй формi перед -ти дiєслово має суфiкс -i-(-ї-) -и- або пiсля шиплячого -а- i цей суфiкс у першiй особi однини (що роблю?) випадає, то це дiєслово належить до II дiєвiдмiни. Iншi дiєслова належать до I дiєвiдмiни.

Наприклад, у дiєсловах белькотiти - белькочу, кроїти - крою, волочити - волочу, стелити - стелю, мовчати - мовчу в першiй особi однини суфікси -і-, - та після шиплячого -а- випадають – отже, ці дієслова належать до ІІ дієвідміни: радіють, захищають.

У дієсловах белькотати, полоти, в’янути, волокти немає названих вище суфіксів – отже, ці дієслова належать до І дієвідміни: белькочуть, полють, в’януть, волочуть.

З цього правила є винятки:

дієслова типу хотіти, гудіти, сопіти, ревіти, іржати, жати, слати і похiдні належать до І дієвідміни: хочуть, гудуть, сопуть, ревуть, іржуть.

5. Букви е, и в складному майбутньому часі дієслів

Складний майбутній час утворюється додаванням особових форм дієслова (й)няти до неозначеної форми дієслова недоконаного виду:

йти+му – йтиму йти+мемо – йтимемо

йти+меш – йтимеш йти+мете – йтимете

йти+ме – йтиме йти+муть – йтимуть

Тому в складному майбутньому часі перед -му, -меш, -муть завжди пишеться и: знатимеш, радітиме, а в буквосполученнях -меш, -мемо, -мете завжди пишеться е.

Дієслово (й)няти належить до І дієвідміни і змінюється так само, як прийняти чи взяти.

6. Написання і, ї, и у словах іншомовного походження

І пишеться:

1). На початку слова: ідея, інструкція, Ізабелла, Ірландія.

2). Після приголосного перед голосним та [й]: геніальний, діалектика, радіус, клієнт, аксіома, соціологія, партійний.

3). Після приголосних у кінці невідмінюваних слів: візаві, журі, мерсі, колібрі, а також перед наступним приголосним у невідмінюваних словах, як гратіс і под.

4). В усіх інших випадках після б, п, в, м, ф, г, к, х, л, н перед наступним приголосним: бізнес, пілот, академік, фінанси, логіка, хірург.

Примітка 1. У ряді слів іншомовного походження, що давно засвоєні укр. мовою, після цих букв пишеться и: вимпел, імбир, кипарис, химера, спирт та ін., а також у словах запозичених із тюркських мов: башкир, кинджал, кишлак, кисет, гиря.

Примітка 2. З и також пишуться слова церковного вжитку: єпископ, митрополит, єпитимія, диякон, єпитрахиль.

Ї пишеться після голосного: мозаїка, прозаїк, наївний, руїна, Каїр, Ізмаїл.

Але в складних словах, де перша частина закінчується голосним, на початку другої частини пишеться і: староіндійський, новоірландський; так само в позиції після префікса, що закінчується на голосний або приголосний: доісторичний, поінформувати, безідейний, дезінтеграція, дезінформація.

И пишеться:

1). У загальних назвах після приголосних д, т, з, с, ц, ч, ш, ж(дж), р перед наступним приголосним: динамо, дизель, стимул, режим, ширма, бригада, текстиль, цистерна.

2). У географічних назвах з кінцевим -ида, -ика: Антарктида, Флорида, Америка, Корсика, Мексика.

3). У географічних назвах після приголосних дж, ж, ч, ш, щ, ц перед приголосним: Алжир, Лейпциг, Чикаго, Гемпшир, Вашингтон, але перед голосним і в кінці слова пишеться і: Віші, Шіофок.

4). У географічних назвах із звукосполученням -ри- перед приголосним, крім [й]: Крит, Мадрид, Париж, Цюрих,Рим та ін., але Австрія.

5). У ряді інших географічних назв після приголосних д, т та в деяких випадках згідно з традиційною вимовою: Аддис-Абеба, Ватикан, Пакистан, Єгипет, Китай, Скандинавія.