Суфікси, за допомогою яких утворюються дієприкметники :

Активні дієприкметники

доконаного виду: від дієслів минулого часу доконаного виду ( що зробив ? ) за допомогою суф. -л- посивів - посивілий зів'яв - зів'ялий змок - змоклий

недоконаного виду: від дієслів теперішнього часу поставивши їх в 3-ій особі множини (що роблять ?) -уч- -юч- (1 дієвідміна) -ач- -яч- (2 дієвідміна) -ть замінюємо на -ч- несуть – несучий радіють - радіючий

Пасивні ( доконаного і недоконаного виду )дієприкметники

творяться від основи інфінітива ( н. ф. д. ) без суфікса -ти за допомогою суфіксів:

-н (ий) : написати - написаний;

-ен (ий) - (перед цим суфіксом відбувається чергування приголосних): розбудити -розбуджений, скосити. - скошений;

-т (ий) : обити. - обитий, розвинути - розвинутий (розвинений ).

Увага !

У суфіксах пасивних дієприкметників н ніколи не подвоюється: написаний, занепокоєний, розбуджений.

3. Переклад дієприслівнквих зворотів

При перекладі дієприслівників слід пам'ятати :

- вони означають другорядну дію порівняно з основною;

- дієприслівник можна вживати лише тоді, коли в реченні до однієї особи чи предмета (поняття) відносяться щонайменше дві дії. У такому разі дієприслівником позначають менш важливу другорядну дію.

Творяться дієприслівники:

- недоконаного виду (що роблячи ?) від дієслів теперішнього часу за допомогою суфіксів:

-учи-, -ючи- (1 дієвідміна): читають - читаючи;

-ачи-, -ячи- (2 дієвідміна): креслять - креслячи;

- доконаного виду (що зробивши?) від дієслів минулого часу за допомогою суфікса -ши: сказав - сказавши, приніс - принісши .

Словник-довідник основних мовних термінів і понять

лексика	розділ науки про мову, в якому визначаються й описуються склад лексики, розвиток лексичної системи й різні типи значень слова
лексичне значення слова	значення, яке встановлюється з відношення слова до предмета, явища об’єктивної дійсності, його номінативне (називне) значення як знака (що слово позначає, знаком якого предмета, явища виступає)
граматичне значення слова	значення, яке встановлюється з відношення слова до інших слів граматичної системи мови за граматичними ознаками, властивими їм як частинам мови і членам речення
багатозначність, багатозначні слова	властивість одного й того ж слова відображати й називати різні відтінки значення одного і того ж поняття (про предмет, явище об’єктивної дійсності)
омонімія, слова-омоніми	властивість одного й того ж слова бути знаком, називати різні поняття (про різні предмети, явища об’єктивної дійсності); омонімія наявна у мові як випадковий збіг фонетичних оболонок слів або як розпад багатозначного ряду
синонімія, слова-синоніми	властивість ряду різних слів відображати одне поняття (про предмет, явище об’єктивної дійсності), увиразнюючи різні відтінки його основного значення
антонімія, слова-антоніми	властивість слова у парному зіставлені з іншими виражати протилежні значення
паронімія, слова-пароніми	явище звукової подібності (не тотожності) слів, які виконують різні функції називання хоч і пересічних, але відмінних понять
пряме значення слова	вияв його загальновживаного лексичного значення, до певної міри позбавленого образності, експресивності при вживанні; пряме значення слова фіксується у словнику як заголовне у словниковій статті
переносне значення слова	вияв значення слова через подібність названого цим словом предмета, явища до іншого предмета, явища; переносні значення мають ту чи іншу міру образності, художності й можуть уживатися як звичні, прямі, або набувати вищої міри образності й ставати метафорами
метафора	вид підсиленого переносного вживання слова, при якому схожості між предметами, явищами надається значення рівнозначності, тотожності
фонетика	розділ науки про мову, в якому визначаються й описуються мовні звуки, їх класифікація й зміни в процесі мовного розвитку; фонетика встановлює фонетичні закони даної мови й нормує літературну вимову: промовляння звуків, наголос, інтонація
голосні звуки	звуки, що вимовляються за участю голосу й мають вільну артикуляцію (творення)
приголосні звуки	звуки, що творяться з перешкодами на шляху видихуваного повітря, мають напружену артикуляцію
буква	графічне зображення звука
букви і звуки	співвідносяться: або прямо, коли одному звукові відповідає одна буква, або ускладнено, коли одному звукові відповідають дві букви: дж, дз – джміль, ґудзь – чи кільком звукам – одна буква: щ – (штш), ц – (тс)
приголосні звуки: дзвінкі/глухі;	поділ за участю голосу
м’які / тверді ;	поділ за здатністю до пом’якшення
губні;	за місцем творення
передньоязикові ;
середньоязикові ;
задньоязикові ;
носові ;
плавні
орфоепія	розділ фонетики, що встановлює норми вимови звуків та інтонування висловлювань
наголос	вимова одного зі складів слова з більшою силою голосу – виділення складу голосом
інтонація, інтонування	тон і сила голосу, що увиразнюють висловлення, оформлюють їх як речення розповідні, питальні, спонукальні, окличні, варіюють їх, передаючи різні відтінки значень
морфологія	розділ граматики, в якому вивчаються будова слова, словотвір і частини мови
будова слова	склад слова з лексично й граматично значущих частин
морфема	найменша значуща частина слова (поет; поет-ес-а, при-міт-ка)
основа слова	частина слова, що виражає його лексичне значення
основа непохідна	основа, яка не поділяється на інші морфеми
основа похідна	основа, яка поділяється на інші морфеми
закінчення	значуща змінна частина слова, що служить для творення граматичних форм і зв’язку слів у реченні
корінь	спільна частина споріднених слів, яка виражає їх загальне лексичне значення
суфікс	частина похідної основи, що стоїть після кореня і служить для утворення нових граматичних форм і слів
префікс	частина похідної основи, що стоїть перед коренем і служить для утворення нових граматичних форм і слів
способи словотворення	уживані засоби творення нових слів: морфологічні (суфіксальний, префіксальний, суфіксально-префіксальний, основоскладання, абревіація); неморфологічні (перехід однієї частини мови в іншу, зрощення словосполучень, переосмислення слів)
словотвірний аналіз	пошук твірної, тобто ближчої до аналізованого слова, основи; після цього – відтворення всього твірного ланцюжка аж до спільного кореня (річниця річний рік)
частини мови	основні лексико-граматичні розряди (або класи) слів, що об’єднуються за спільним граматичним значенням і за функцією
дієслово	частини мови, що мають лексичне значення й виконують функцію членів речення (іменник, прикметник, дієслово, прислівник, числівник, займенник)
службові частини мови	частини мови, які службову функцію як показники відношень між словами (прийменник), засоби зв’язку між словами і реченнями (сполучник); надання відтінків словам і реченням (частки); вигук не виконує подібної службової функції, а виражає почуття, емоції, вольові реакції, звукові уявлення
іменник	самостійна частина мови, що виражає узагальнену предметність (назви конкретних і абстрактних понять істот і неістот, власні й загальні); має граматичне значення роду, числа й відмінка; відповідає на питання хто? що?; виконує функцію підмета, іменної частини присудка, означення, додатка й обставини
відмінювання, відміни іменників	зміна іменників за відмінками у межах типів – відмін: I, II, III, IV і груп: твердої і м’якої
прикметник	самостійна частина мови, що вказує на ознаку предмета як якісну, відносну чи присвійну; змінюється за відмінками, родами й числами залежно від слова, яке означає; відповідає на питання який? чий?; виконує функцію означення чи іменної частини присудка
дієслово	самостійна частина мови, що виражає дію або стан предмета; має граматичні значення: часу, виду, способу, перехідності / неперехідності, стану, особи, числа; відповідає на питання що робить? що робиться?; виконує функцію підмета (інфінітив), присудка, додатка, означення
дієвідмінювання	зміна дієслів за особами та числами в I i II дієвідміні
особові форми дієслів	усі форми в теперішньому та майбутньому часі дійсного способу і в наказовому способі, а також родові форми в минулому часі й умовному способі, які змінюються за особами
безособові дієслова	дієслова, що не передбачають уявлення про діяча, особу як виконавця дії
інфінітив (неозначена форма дієслова)	форма дієслова, що має граматичні значення перехідності / неперехідності й виду, відповідає лише на питання, що робити?
дієприкметник	змінна дієслівна форма, що називає ознаки предмета за дією, приєднуючи лексичні й граматичні значення дієслова й іменника (значення дієслова: час, вид, стан; значення прикметника: рід, число, відмінок, прикметникові функції у реченні)
дієприслівник	незмінна дієслівна форма, яка, поєднуючи значення дієслова й прислівника, або називає додаткову дію або характеризує, як прислівник, основну (значення дієслова: час, вид, перехідність / неперехідність; значення прислівника: незмінність, синтаксична роль обставини)
прислівник	самостійна частина мови, що характеризує дію, стан чи ознаку предмета; граматично не змінна; відповідає на питання як? де? коли? чому? з якою метою?; виконує функцію обставини
займенник	самостійна частина мови, що вказує на предмет, ознаку, кількість не називаючи їх; виконує функції, співвідносні з відповідними функціями тих слів, замість яких уживається
числівник	самостійна частина мови, яка називає кількість предметів або їх порядок при лічбі; відповідає на питання який? котрий?; поєднаний разом з іменником у кількісне словосполучення, виконує будь-яку функцію члена речення; порядковий числівник – функцію означення
прийменник	службова частина мови, що вказує на відношення (зв’язки) між словами в реченні та уточнює граматичні значення іменників
сполучник	службова частина мови, що поєднує члени речення й частини складного речення засобами сурядного чи підрядного зв’язку
частка	службова частина мови, що надає окремим словам і реченням смислових чи емоційних відтінків у словотворенні й при передачі значень вказівних, підсилювальних, видільних, заперечних, стверджувальних, питальних, спонукальних
вигук	слово, що належить до особливого граматичного класу, не є не повнозначною, ні службовою частиною мови, виражає різні емоції та почуття, звуконаслідування, спонукання; може виконувати в тексті функцію еквівалента речення
синтаксис	розділ граматики, що вивчає будову і зміст синтаксичних одиниць – словосполучень і речень, описує властиві їм синтаксичні зв’язки, визначає члени речення, подає класифікації синтаксичних одиниць, встановлює основні характеристики тексту, в якому функціонують словосполучення і речення
будова, форма і зміст, значення синтаксичних одиниць	будова, форма синтаксичної одиниці – це її вміст і спосіб організації; зміст, значення синтаксичної одиниці – її співвідношення з об’єктивною дійсністю; поняття, явище, факт, подія, відображені сполученням чи реченням
синтаксичний зв’язок	форма граматичної залежності між словами у словосполученні й реченнями у межах складного
невідповідність між формою і змістом – мовна асиметрія	властивість синтаксичних одиниць, що полягає у вираженні їх змісту нетиповою формою
зв'язок сурядності	зв’язок, що виникає, як правило, між незалежними словами та реченнями (незалежними словами у неподільних сполуках типу і так і сяк; ні те ні се), однорідними членами речення і сурядними частинами складного речення
зв’язок підрядності	зв’язок, який виникає при підпорядкуванні одного слова чи речення іншому слову чи реченню
узгодження	вид підрядного зв’язку, при якому слова в словосполученні пов’язані способом підпорядкування залежного слова головному в роді, числі й відмінку
Повне / неповне узгодження	нездійснення одного з напрямків узгодження (роду чи числа)
керування	вид підрядного зв’язку, при якому головне слово вимагає певної відмінкової форми від залежного (з прийменником чи без прийменника)
прилягання	вид підрядного зв’язку, при якому зберігається змістова залежність між словами в словосполученні, але відсутні її формальні показники
словосполучення	синтаксична одиниця, що складається, як правило, з двох слів, пов’язаних підрядним зв’язком; функціонує у реченні як його складова частина, але може становити й назву окремого поняття
неподільне словосполучення	ім’я, складна назва предмета
становить	словосполучення, яке становить поєднання двох
речення	граматично й інтонаційно оформлена синтаксична одиниця, що формує, виражає думки і служить засобом їх обміну (комунікації)
просте речення	речення, в якому відображені одна подія, факт, повідомлення у формі одного діяча та його дії (чи тільки у формі назви предмета думки)
односкладне речення	просте речення, в якому названо лише предмет думки як один головний член
називне речення	односкладне речення, в якому лише стверджується існування предмета, явища без указання на його дію
безособове речення	односкладне речення, в якому названо лише дію уявного чи стан не існуючого діяча (стан природи)
двоскладне речення	синтаксична конструкція, що має два основні члени речення: підмет та присудок (повну граматичну основу)
граматично елементарне просте речення	просте речення, кількість членів якого є мінімально достатньою для повного вираження думки
поширене просте речення	речення, яке виходить за межі елементарного, але не ускладнюється
ускладнення структури простого речення	таке поширення речень, при якому ускладнюється їх зміст і форма (засобами вставних слів і речень, звертань)
підмет	головний член речення, назва діяча як предмета думки (хто? що?)
простий і складений підмет	проста однослівна форма і форма нерозкладеного словосполучення
присудок	головний член речення, назва дії або стану діяча як предмета думки (що робить? що робиться?), а також його головна для промовця ознака (хто (що) є діяч?
присудок простий	присудок у формі дієслова в одному із його граматичних способів
присудок дієслівний складений	присудок у формі допоміжного дієслова та інфінітива
присудок іменний складений	присудок у формі допоміжного дієслова бути (в різних часових формах) та іменної частини; в теперішньому часі зв’язка може не вживатися
присудок дієслівний складений	присудок, що утворюється внаслідок поєднання двох в одному простому висловленні, на ґрунті одної граматичної основи
додаток	другорядний член речення, який виступає у реченні переважно як об’єкт дії, виражений іменником у непрямих відмінках або частинами мови, що виступають у його ролі
додаток прямий	додаток у формі іменника у знахідному відмінку без прийменника при перехідному дієслові
додаток непрямий	додаток у всіх інших формах
означення	другорядний член речення, який виступає у реченні як ознака діяча – підмета, додатка чи обставини
означення узгоджене	означення, виражене властивою йому формою прикметника, дієприкметника, займенника і порядкового числівника
означення неузгоджене	означення, виражене невластивою формою: іменником, дієсловом, прислівником, словосполученням
означення-прикладка	означення як друга назва предмета, часом поетична
обставина	другорядний член речення, який виступає у реченні у ролі виразника обставин, за яких відбувається взаємодія між предметом-діячем і присудком (час, місце, причина, умова, мета та ін.)
однорідні члени речення	члени речення, які перебувають в одній синтаксичній позиції, виконують, функцію одного члена речення (однорідні підмети, присудки, означення, додатки, обставини)
однорідні означення	означення, які характеризують предмет в одній площині (кольору, якості, розміру)
неоднорідні означення	означення, які характеризують предмет з різних боків (розміру та якості, будови та кольору тощо.)
відокремлені члени речення	члени речення, які ускладнюють граматично елементарне речення, виникають при зміні типової позиції в реченні (відокремлені означення), при уточненні додатків і обставин, можуть виступати у формі зворотів (дієприкметникового, дієприслівникового), прикладки
вставні слова, словосполучення, речення	компоненти речення, що виводяться за склад членів речення, ускладнюють його, поширюючи його зміст
звертання	компонент речення, що є адресатом, до якого звертається мовець, спонукаючи до дії, або повідомляючи йому свої думки, наміри, мрії
складне речення	речення, в якому відображено кілька подій, складається з кількох висловлень, які виступають як складові частини одного речення
складносурядне речення	складне речення з формально рівноправними складовими частинами, кожна з яких є реченням із повною граматичною основою
складнопідрядне речення	складне речення, в якому є одне головне й одне або кілька підрядних, граматично й за змістом залежних від головного
спосіб підрядності речень у складнопідрядному	форма залежності підрядного (підрядних) речення від головного: як поширювач будь-якого члена речення у головному чи його замінник, а також при багатопідрядності форма взаємовідношень між підрядними: паралельна, послідовна, супідрядна
складнопідрядне речення з підрядним означальним	складне речення з підрядним ознаки до будь-якого члена головного речення
складнопідрядне речення з підрядним з’ясувальним	складне речення з підрядним, що стосується присудка головного як додаток при ньому та пояснює підмет чи присудок
складнопідрядне речення з підрядним обставинним: місця, часу, причини, наслідку, мети, умови, допустовості, способу дії, міри та ступеня	складне речення, в якому підрядне виконує одну із вказаних обставинних функцій
безсполучникове складне речення	складне речення з граматично й за змістом рівноправними чи нерівноправними частинами (складовими реченнями), що з’єднуються без сполучників і сполучних слів
текст	складне синтаксичне ціле, цілісний уривок мовлення, що має ознаки змістового й синтаксичного зв’язку між реченнями й абзацами
стилістика української мови	система стилів і стилістичних засобів української мови, а також мовознавча наука, що їх вивчає
стиль	різновид літературної мови, що обслуговує певну сферу суспільно-виробничої діяльності мовців, систему понять і відношень у цій сфері. Кожний стиль, маючи й нейтральні загальновживані мовні одиниці, характеризується своїми мовними одиницями, що сприймаються мовцями як ознака (особливість) даного стилю і називаються стилістичними засобами. Роль стилістичних засобів можуть виконувати одиниці всіх рівнів мови, якщо вони у зіставленні з нейтральними набувають забарвлення: звуки, морфеми (наприклад, суфікси здрібнілості, згрубілості), слова, словосполучення, типи речень
стилістична норма	доцільність використання слова в межах стилю текстах певного жанру відповідно до теми, ідеї, комунікативної настанови мовця.