2. Загальна характеристика наукового стилю

Науковий стиль обслуговує потреби науки, техніки, навчання і освіти.

Основне призначення: повідомлення про результати досліджень, доведення теорій, обґрунтування гіпотез, класифікацій, роз'яснення явищ, систематизація знань.

Основні ознаки: понятійність і предметність, об'єктивність, логічна послідовність, узагальненість, абстрактність, однозначність, точність, лаконічність, переконливість, аналіз, синтез, аргументація, пояснення причинно-наслідкових відношень, висновки.

Основні засоби:

• терміни, абстрактна лексика, наукова фразеологія (стійкі термінологічні словосполучення);

• уживання слів лише в прямому значенні;

• уживання тематично однорідних слів;

• відсутність індивідуалізації: емоційно-експресивних слів і суфіксів, індивідуальних неологізмів;

• відсутність багатозначних слів, художніх тропів;

• перевага розповідних речень, питальні вживаються при постановці проблеми, при полеміці;

• перевага безособових, узагальнених, неозначених дієслівних форм;

• перевага речень складної будови; ускладненість зворотами; нанизування іменних форм (контроль інвестора над об'єктом розміщення капіталу);

• використання вставних слів, які підсумовують сказане (отже, таким чином ), встановлюють послідовність, пов’язують із наступним викладом ( по-перше, насамперед, наприклад, );

• послідовне членування тексту на розділи, параграфи, пункти, підпункти;

• цитати, посилання;

• схеми, таблиці, графіки, діаграми, символи, позначки, рисунки тощо.

Підстилі: ▪ власне науковий;

▪ науково-популярний (виклад наукових знань для нефахівців);

▪ науково-навчальний.

Зберігаючи основні ознаки стилю, кожний з підстилів характеризується своїми особливостями використання мовних засобів і способами їх організації.

3. Термін як одиниця наукової лексики

Наукова лексика поділяється на дві групи:

• загальнонаукова лексика, яка вживається в різних галузях наук (індукція, дедукція, метод, аналіз, аргумент, концепція, еволюція, деградація);

• вузькоспеціальна лексика, яка вживається в окремій конкретній науці (суфікс, префікс, підмет, фонема; лірика, футуризм, постмодернізм, ямб, анапест; бісектриса, діагональ, конус, паралелепіпед; терція, піанісимо, форте, акорд, фуга).

Серед наукової лексики виділяють терміни.

Термін (лат. terminus “межа”, “границя”) – спеціальне слово або словосполучення, яке служить точним позначення понять явищ і предметів якоїсь галузі науки.

Терміни характеризуються:

• системністю (кожен термін належить до якоїсь терміносистеми і своє значення одержує саме в цій системі);

• наявністю дефініції (термін не тлумачать, а визначають);

• тенденцією до моносемантичності (у межах певної науки термін повинен мати тільки одне значення);

• відсутністю експресії, образних, суб'єктивно-емоційних відтінків значення;

• стилістичною нейтральністю.

Терміни можуть виражати наукові поняття, явища (арккосинус, бівектор, абстракціонізм, полісемія, глобалізація, протекціонізм, емісія тощо), називати спеціальні предмети, прилади, знаряддя, матеріали, речовину (штрек, осцилограф, кулонометр, турбодетандер, пілон, селеніт, туф, фікоціан тощо), бути агентивно-професійними назвами (агностик, адепт, арабіст, транскрибер, сенсуаліст, фітопалеонтолог, дистриб’ютор тощо ).

Кожна галузь науки має спеціальні терміни. Сукупність таких термінів утворює термінологію певної галузі науки, тобто вузькоспеціальну термінологію. Напр.: товар, кліринг, інвестиція, дивіденд, консорціум (економіка); вуглець, кисень, ангідрит, луг, валентність (хімія); акумулятор, амортизатор, турбіна, фазообертач, розподільник (техніка) тощо.

Як правило, терміни моносемантичні (про що йшлося вище), тобто є єдиними найменуваннями понять і предметів. Так, термін анабіоз (біол.) означає припинення або пригнічення життєдіяльності організму в несприятливих умовах; термін фонема (лінгв.) означає найменшу звукову одиницю мови, яка служить для розрізнення слів та їхніх форм. Разом із тим деякі терміни можуть бути полісемантичними й уживатися в різних галузях науки. Наприклад, слово асиміляція означає: в біології – “процес використання, засвоєння організмом зовнішніх по відношенню до нього речовин”, у мовознавстві – “уподібнення одного звука іншому”, а в соціології – “злиття одного народу з іншим шляхом засвоєння його мови, звичаїв”.

Cлід зазначити, що між термінами й нетермінами відбувається своєрідний обмін: термінологізація загальновживаної лексики (пор. гніздо зозулі – гніздо навушників; корінь дерева – корінь слова; закінчення роботи – нульове закінчення).

Серед термінів є власномовні слова (купівля, продаж, податок) і слова іншомовного походження (авуари, акцепт, баланс, конверсія, фінанси ).

Помітною є тенденція до інтернаціоналізації термінології, через що в ролі термінів виступають переважно запозичення. Інтернаціоналізми – слова, поширені у більшості мов світу. Наприклад, нація, біологія, університет, ректор, бюро, мораль, політика тощо. Інтернаціональні слова стосуються переважно спеціальної термінології, різних галузей науки й техніки.

Запозичені з інших мов слова мають деякі фонетико-граматичні ознаки, які їх відрізняють:

• початкове а – алгебра, архів, абітурієнт, акциз, апеляція;

• початкове е – економіка, елемент, ембарго, емісія, експорт;

• початкове і (у багатьох випадках) – інкасо, імпорт, інвестиції, ієрархія;

• наявність ф – фактор, фірма, ф'ючерс, інфляція, штраф;

• сполучення кс, пс – психоаналітик, ксенобіотик, факс, ксерокс;

• збіг приголосних – верстат, менеджмент, ландшафт, конституція;

• суфікс -инг(-інг) – блюмінг, смокінг, мітинг, факторинг, маркетинг;

• дифтонги ау, іа, іу, іо, уа тощо – аудит, діаметр, радіо, аутсайдер, консорціум, ажіотаж.

• грецькі корені – авто-, антропо-, біо-, бібліо-, гео-, гідро-, геліо-, діа-, зоо-, макро-, мікро-, моно-, нео-, палео-, піро-, полі-, пан-, психо-, син-, теле-, тетра-, хроно- тощо;

• латинські корені – аква-, інтер-, квазі-, соціо-, суб-, супер-, ультра- тощо;

• латинські префікси – де-, ін-, інтер-, ре-, екс-, суб-, транс- тощо;

• латинські суфікси – - ум-, -ус-, -ент-, -ці-, -ур-, -ант- тощо.

За допомогою греко-латинських морфем створюються нові терміни й у наш час.

Терміни вивчає самостійна лінгвістична наука – термінознавство, яка систематизує термінологію різних галузей знань. Галузеві термінологічні словники належать до розряду енциклопедичних.