Голос, промови й доповіді

Дослідженнями встановлено, що 60–90 % правильних суд­жень про людину, її внутрішній стан ґрунтуються на вмінні роз­шифровувати характеристики голосу й манеру говорити.

Тембр (від франц. – «дзвін», «дзвіночок») – це забарвлення голосу, за яким найчастіше впізнають людей. Є голоси з приєм­ним тембром, є й такі, що не викликають симпатії (пискливий, рипучий, плаксивий). Через особливості тембру дуже часто можна визначити й характер людини. Фахівці рекомендують удосконалювати свій голос, виконуючи спеціальні вправи.

Спокійне й повільне мовлення є ознакою вдумливості, помір­кованості.

Гучність – один із найбільш яскраво виражених інтонаційних засобів. Тихе мовлення погіршує сприйняття, бо слухачі перей­маються тим, щоб почути, а не зрозуміти, усвідомити те, про що йдеться.

Сигнали очей

Протягом віків люди надавали великого значення очам, їх­ньому впливу на поведінку людини. Очі можуть багато розпо­вісти про людину й стати надійним сигналом у процесі спілку­вання, тому що вони є основним центром людського тіла, «дзер­калом душі».

Учені розрізняють три типи поглядів:

– діловий – співрозмовники дивляться на умовний трикут­ник, який розміщується на лобі, що сприяє утриманню поглядів приблизно на однаковому рівні;

– соціальний – співрозмовники звертають увагу на трикут­ник, який проходить через лінію очей до підборіддя;

– інтимний – це низка поглядів від соціального до трикут­ників умовних на інших частинах людського тіла.

Як і всі інші сигнали тіла, тривалість погляду визначається національними традиціями. У Європі люди довго дивляться один на одного, що може бути образливим, наприклад, японцям, які в процесі розмови надають перевагу тому, що дивляться на шию співрозмовника, а не в обличчя. Отже, при спілкуванні завжди необхідно враховувати національні традиції.

Більшість невербальних сигналів подається на підсвідомому рівні. Тому неважко побачити невідповідність істинних макро­сигналів.

Дослідження в галузі лінгвістики засвідчили наявність пря­мого зв’язку між соціальним статусом, владою людини та її інтелектуальним рівнем. Чим вище перебуває людина на соці­альному чи професійному щаблі, тим більше вона спілкується вербально, за допомогою слів; менш освічені та кваліфіковані люди більше користуються жестами.

Метамова, або як читати між рядками. Кліше

Метамова – це істинні думки співрозмовника, приховані в його словах і фразах. Тобто це мова, схована у звичайній роз­мові. Як і мова тіла, метамова базується на інтуїції, передчуттях, шостому почутті та розумінні, що слова й думки співрозмовни­ка – це не одне й те саме.

Більшість виразів легко розпізнаються й використовуються людьми, але свідомо інтерпретуються лише кілька метаслів для того, щоб розкрити істинний зміст висловлювання.

Найбільш типовими подразниками-метасловами є «розумі­єте», «так би мовити» й «ну». Ці знакові фрази найбільш поши­рені серед малоосвіченої частини суспільства.

Якщо забрати з нашої мови всі метавирази, то розмова стане короткою, різкою й виключно змістовною. Ми будемо здаватися одне одному грубими, жорстокими й неуважними – метамова пом’якшує удари, яких ми завдаємо один одному, дозволяє нам маніпулювати співрозмовником, досягти своєї мети, випустити емоції, не завдаючи образи.

Часто в мовленні використовують кліше. Кліше – це стан­дартна фраза, якою користується людина, що не володіє багатою уявою, або досить лінива, щоб описати ситуацію такою, як її сприймають.

Кліше може стати провідною ниткою для розуміння думок співрозмовника. Наприклад, «між іншим» – це вибачення за не­доречність і найбільш часто використовується в сучасній англій­ській мові. «Між іншим» використовується й у деяких інших формах, як, наприклад, «поки я не забув», «я ось подумав». Усі ці кліше покликані замаскувати важливість того, що співроз­мовник збирається сказати. Подібні слова повинні насторожу­вати вас: як правило, за ними приховані основні частини речення.

Маніпулятивна метамова відображає наміри співрозмовника підштовхнути вас до думки чи тієї дії, якої він від вас домага­ється: «Ви так не думаєте?», «Відчуваєте?», «Чи не так?» – усі ці запитання мають на увазі однозначну позитивну відповідь, що дозволяє тому, хто запитує, маніпулювати співбесідником.