Загальні відомості прo невербальне спілкування

Учені розглядають 16 невербальних засобів спілкування – це рухи тіла, жести (рухи рук, ніг), просторове поле між співроз­мовниками, вираз очей та спрямованість погляду, вираз облич­чя, акустичні засоби (пов’язані з мовою й не пов’язані з нею), тактильні засоби (потиск руки, поцілунки), посмішка, космети­ка, реакції шкіри (почервоніння, збліднення), запахи (парфуми, алкоголь), одяг та його колір, манери (наприклад, тримати сига­рету) та ін.

Усі невербальні засоби спілкування можна описати декілько­ма системами. Це:

– оптико-кінетична система – жести, міміка, пантоміма, рухи тіла (кінестика);

– паралінгвістична – вокалізація, діапазон та тональність голосу;

– екстралінгвістична система – темп, пауза, плач, сміх, ка­шель тощо;

– проксеміка – система організації простору й часу (розгля­далася вище);

– контакт очей – візуальне спілкування.

Дослідження визначають ряд жестів, невербальних сигналів, які є вродженими. До них належать, зокрема, вроджена здібність малюка смоктати; схрещувати руки на грудях, поклавши зверху праву руку чи ліву; посмішка; кивок як згода; кивання головою з боку в бік як знак згоди чи незгоди; пожимання плечима як знак нерозуміння чи незнання чогось.

Необхідно звертати увагу не тільки на вигляд обличчя, а й на такі деталі, як інтонація, поза, жестикуляція.

Постава та поза

З давніх часів люди використовують ритуальні пози, які сим­волізують відношення вищості – підлеглості.

Поза (франц. Poser – «класти, ставити») – це мимовільна або умисна постава тіла. Вона теж є знаком, що має комунікативний сенс і виявляє не тільки душевний стан людини, її здоров’я, ма­нери тощо, але і її ставлення, налаштованість, наміри щодо спів­розмовника (аудиторії). Є поза незалежна, войовнича, пригніче­на, скорботна та ін. Позу завжди потрібно тримати під контро­лем свідомості. Близько 1 000 поз, які можна спостерігати під час спілкування людей, бажано відібрати для себе 10–12 таких, що пасують мовцеві, вирізняють його як особистість.

Уявіть собі, що ваші груди перехрещують дві лінії – від ло­патки до протилежної пахви. Там, де ці лінії схрещуються – ваш «центр», який є чи не найважливішим показником мови тіла. Він – ключова ознака того, як ми почуваємося і як ставимося до інших. Центр може бути відкритий і закритий (відносно інших), агресивний і підлеглий (відносно себе):

– відкритий центр: стоїте прямо й повернулись обличчям до обличчя співрозмовника;

– закритий центр: опустили плечі, схрестили руки на грудях, відвернулися від співрозмовника, говорите через плече;

– агресивний центр: груди й плечі прямі, підборіддя підняте;

– підлеглий центр: стоїте згорблено, опустивши плечі та відвернувши очі.

Жести – це виражальні рухи рук, які мають комунікативну спрямованість. Жести відображають внутрішній стан людини. Однак їх, як і інші компоненти невербального спілкування, не завжди можна пояснити однозначно.

Значення деяких жестів

Німецький психолог Віра Біркенбіл поділяє всі жести на ши­рокі та дрібні. Вона наголошує, що чим сильніше виявляються почуття, емоції, тим більше проявляється жестикуляція. Відпо­відно широкі жести характерні для експансивної натури, схиль­ної до відкритого прояву сильних почуттів. Оскільки широкі ру­хи привертають до себе увагу, їх використовують ті, хто хоче бути помітним і підкреслити свою значимість – люди владолю­бі, пихаті, хвальки.

Відповідно дрібні рухи справляють протилежне враження. Їм надають перевагу ті, хто з певних причин не хоче привертати до себе увагу – люди коректні, скромні, не бажаючі привселюдно виявляти свої емоції, почуття. Але така поведінка може бути продиктованою хитрим розрахунком, коли людина цілеспря­мовано прагне справити відповідне враження. Маленькі жести можуть свідчити й про упадок душевних сил – на енергійну жес­тикуляцію не вистачає сили.

Звичайно, існують культурні відмінності в мімічних проявах. Наприклад, для китайців підняті брови – знак гніву, а для амери­канців – властива їм манера здивування.

Усмішка є винятково важливий несловесний знак етикетного спілкування.

Дружня усмішка усуває настороженість або агресивність, до­лає всілякі перешкоди в спілкуванні з людьми. Фахівці говорять про так звані «етикетні усмішки», які віддзеркалюють культур­но-специфічні нормативи виявлення емоцій і стосунків у проце­сі спілкування.

Усмішка створює позитивну атмосферу спілкування. Вважа­ється, що відкрите обличчя, прямий погляд, привітна усмішка – це прикмети людини чесної, розумної, вихованої.

Вираз обличчя має показувати зацікавлення розмовою інших та привертати їх увагу. Безвиразне обличчя можна інтерпрету­вати як неповагу (незацікавлення) або вороже ставлення до ска­заного. Вираз обличчя повинен змінюватися в залежності від си­туації, він не повинен бути застиглим. Незрозумілий вираз обличчя вважається нещирим.

Позіхання – це вираз утоми й нудьги. Ознака чемної поведін­ки – уміти позіхати, не відкриваючи рота, однак, якщо це вам не вдається, то обов’язково, позіхаючи, закривайте рот рукою. Це ж стосується й чхання.

Велику кількість емоцій і почуттів можна передати за допо­могою міміки. Лише підняті брови можна спостерігати під час здивування, гніву, переляку, привітання.

Ще один аспект підсвідомої мови спілкування – це те, як ви сидите, адже й ця ознака може багато сказати про вас:

– якщо ви сидите на всій поверхні стільця – ви само­впевнені;

– якщо ви обережно сидите на краєчку стільця й готові щохвилини встати, то це означає, що у вас мало часу й ви вже готові йти або що ви готові допомогти господареві за першої необхідності, або ви не впевнені;

– якщо ви почули щось, із чим не погоджуєтесь, ваше тіло підсвідомо реагує тим, що ледь-ледь піднімається зі стільця. Отже, коли ви говорите, можете стежити за цим жестом, тоді дізнаєтесь, чи хтось з вами не погоджується.

Вербальні та невербальні засоби спілкування можуть підси­лювати або ослаблювати взаємодію. Тому інтерпретувати ці сигнали потрібно не ізольовано, а в єдності з урахуванням кон­тексту.

Навчившись читати мову жестів, тіла, можна легко визна­чити психоемоційний стан співрозмовника, успішно налагодити ефективне спілкування з ним.

Тату, пірсинг. Більшість роботодавців розцінюють надлиш­кову демонстративність пірсингу чи татуювань як свідчення не­достатнього професіоналізму. У наш час це питання набуло та­кої актуальності, що консультанти з працевлаштування в кадро­вих агенціях рекомендують своїм клієнтам під час співбесіди з метою влаштування на роботу обмежитись традиційними фор­мами пірсингу (пара сережок для жінок, одна – для чоловіків). Рекомендовано перед розмовою з майбутнім роботодавцем по можливості закривати татуювання. Золоте правило говорить: як­що сумніваєтесь, чи одягати прикрасу, особливо в діловій обста­новці, краще цього не робити або не виставляти її напоказ.