Лекція 10. Основні проблеми сучасної етики і естетики (2 год.)

1. Етична думка кінця ХIХ –ХХ ст..

2. Сучасна комунікативна етика. Етика глобалізму. Екоетика.

3. Основні напрямки естетики ХХ ст.

4. Сучасна мистецька практика.

5. Актуальні естетичні проблеми.

1. Етична думка кінця хiх –хх ст.

Кін. ХІХ – поч. ХХ ст. започаткувало нову еру в розвитку філософського знання і, зокрема, етики. На це вплинули соціально-політичні процеси: з одного боку, перша світова війна, перемога більшовизму в Росії, друга світова війна, холодна війна, екологічна криза; з іншого – інтенсивний розвиток світової науки, вдосконалення технологій.

Помітним явищем суспільної думки в другій половині ХІХ ст. стала етика ірраціоналізму. До її народження спонукали розчарування в просвітницьких ідеалах, у здатності наукового пізнання забезпечити вдоконалення супільства й особистості. У центрі уваги нової етичної парадигми були воля, емоційна сфера, сфера інстинктивних потягів.

Основні теоретичні передумови етики ірраціоналізму були закладені А. Шопенгауером, М. Штірнером, С. К’єркегором, а систематизація ірраціоналістичних ідей і їх енергійна, яскрава пропаганда пов’язана з іменем Ф. Ніцше.

Ф. Ніцше переосмислив натуралізм і принципом, якому повинна бути підпорядкована мораль, оголосив не боротьбу за існування, а волю до життя, волю до влади. Власне життя характеризується як сувора та нещадна боротьба і її ріхноманітних проявах. В цьому полягає сутність буття. Мету свого морального вчення він убачав у тому, щоб звести моральні цінності людей до їхньої природної аморальності. На думку філософа, треба покласти край гегемонії моральної свідомості, вийти за її межі, а судити про добро і зло, ставши по той бік добра і зла.

Характеризуючи попередні типи моральності Ніцше виділяє два види моралі, що протистояли одне одному – мораль занепаду (стадну, рабську мораль) і здорову мораль панівних класів. З першим видом моральності він пов’язував моральне виродження, занепад, які охопили суспільство, другий же вид є засобом оновлення суспільства.

Істинна мораль, на думку Ніцше, спирається на такі риси людської природи, як пристрасть, бажання панувати, особиста користь. Свій етичний ідеал Ніцше представив у вченні по надлюдину. Надлюдина – це результат культурно-духовного вдосконалення, нова риса людства. Це будуть цілісні люди, які поєднають в собі все найкраще, що було витворене культурою – героїзм, поетичний дар, силу розуму, могутню волю.

Представником філософії життя та представником віталістської етики вважається Альберт Швейцер, вчення якого викладене в праці „Культура й етика”. Швейцер як і Ніцше констатував „духовний занепад людства”, причиною якого визнавав знецінення індивідуальної моралі через соціальну експансію: владу соціальних інститутів, технічний прогрес. Подолати кризу можна за допомогою творчої активності особистості, моральним удосконаленням в усвідомленні власної відповідальності за все живе на Землі. Звідси основна ідея мислителя – мораль людини розкривається в „благоговінні перед життям”. Життям наділені не тільки тварини й люди, але й рослини, зазіхати на нього – велике зло. За Швейцером – зірвати кульбабу таке ж зло, як і вбити людину. На прикладі власного життя Швейцер показав, що першу половину життя людина має присвятити собі, другу – людям, при цьому наскільки краще людина зможе присвятити себе служінню іншим в другій половині залежить від того, наскільки в першій вона розвине свої вміння.

Етика екзистенціалізму. Екзистенціалізм виник напередодні 1-ої світ. Війни і остаточно сформувався в 30-ті рр. 20 ст. Серед представників назвемо таких французьких філософів як: Г. О. Марсель, Ж.-П. Сартр, А. Камю; німецікьких – М. Гайдеггер, К. Ясперс; датських – С. К”єркегор.

Екзистенціалісти основну увагу звертали на аналіз існування особистості у світі, на її природну свободу, на втрату свободи через відчуженість світу від неї, приреченість на самотність, безглуздість й абсурдність життя.

Етика неопозитивізму. Неопозитивізм сформувався у 20-і рр. 20 ст. Представники: (австріяки) фізик Моріц Шлік, філософ, логік та математик Людвік Вітгенштейн, (німець) філософа-логіка Рудольфа Карнапа, (англієць) філософ, логіка і математика Р. Рассела.

Теорія моралі неопозитивізму отримала назву „метаетика”. Етика не повинна давати конкретних рекомендацій (як поводитись), не має вирішувати конкретні моральні проблеми, бо моральні судження не можна перевірити, підтвердити на досвіді – верифікувати. Тому етика має відмовитись від претензій на нормативність. Наукового дослідження вимагають лише моральні терміни на висловлювання, позаяк вони існують у мові. Однак їхня істинність підкріплюється не об’єктивним змістом, а загальною значущістю. Етика має вивчати тільки мову моралі. Внесок у дослідження логіки моральної мови та мовлення загалом, в аналіз відповідних текстів здійснив позитивізм лінгвістичного аналізу.

Етика прагматизму. Представники: Чарльз-Сандерс Пірс, Вільгельм Джеймс, Джон Дьюї. Основна ідея: людська сутність розкривається в практичній ефективності дій. Відстоювали принцип відносності моральних цінностей: загальних моральних принципів не існує, оскільки людина змушена самотужки розв”язувати моральні проблеми, беручи до уваги особливість кожної життєвої ситуації, в якій вона опинилась. Представники прагматизму заперечували роль розуму у формуванні моральних уявлень. Розум може сприяти лише вибору засобів для досягнення певної мети, обґрунтувати їхню ефективність. Мета ж людських дій розусові недосяжна. Тоє етика не може вирішувати проблеми, пов”язані з метою людських дій. Розум лише фіксує її досягнення. Основу моралі становить утилітарний бік людських дій: найефективніше досягнення конкретної мети – отримання зиску будь-якою ціною та будь-якими засобами.