- •(Протокол № 2 від 12 листопада 2008 року).
- •Вступ. Загальна характеристика курсу
- •Зміст курсу та сітка аудиторних годин
- •Лекційна тематика курсу
- •1. Терміни „етика” і „мораль”.
- •2. Завдання науки етики.
- •3. Структура етики
- •Лекція 2. Мораль як соціальний феномен (2 год.)
- •1. Мораль і проблема її соціальної детермінації
- •2. Первісні форми регуляції людської поведінки. Процес виокремлення моралі.
- •3. Мораль і звичай
- •4. Політика і етика.
- •5. Мораль і спільноти.
- •5.2. Етичні проблеми національних відносин.
- •5.3. Загальнолюдське в моралі.
- •Лекція 3. Поняття і структура моральної свідомості (2 год.)
- •Поняття моральної свідомості.
- •Структура моральної свідомості.
- •3. Моральні норми і принципи.
- •4. Моральні мотиви і ціннісні орієнтації.
- •5. Основні категорії моральної свідомості.
- •Лекція 4. Свобода людини. Моральні проблеми людської діяльності (2 год.)
- •1. Етичний аспект поняття свобода.
- •2. Вчинок як елемент моральної діяльності
- •3. Проблема співвідношення цілей і засобів діяльності
- •4. Мотив і результат дії
- •5. Діяльність в аспекті світовідношення
- •Лекція 5. Етичний вимір спілкування (2 год.)
- •1. Парадигма спілкування в сучасній культурі.
- •2. Відкритість і замкненість, монологічність і діалогічність людини
- •3. Моральні виміри людського спілкування
- •3.5. Любов.
- •4. Культура спілкування й етикет.
- •Лекція 6. Предмет естетики: історія та теорія проблеми (2 год.)
- •1. Проблеми термінології.
- •2. Становлення науки
- •3. Естетика як самостійна наука.
- •4. Естетика в структурі між предметних зв’язків.
- •Лекція 7. Поняття і структура естетичної свідомості (2 год.)
- •1. Поняття естетичної свідомості.
- •2. Естетичне почуття.
- •3. Естетичний смак.
- •4. Естетичний ідеал.
- •5. Естетичні погляди і теорії.
- •1. Категорії “гармонія” і “міра”.
- •2. Категорії “прекрасне” і “потворне”.
- •3. Категорії “піднесене”, “героїчне”, “низьке”.
- •4. Категорії “трагічне” і “комічне”.
- •5. Категорія “естетичне”.
- •Лекція 9. Естетика як метатеорія мистецтва (2 год.)
- •1. Мистецтво як основна категорія естетики
- •2. Функції мистецтва.
- •3. Сприйняття мистецтва.
- •4. Відображувальна сутність мистецтва.
- •5. Предмет і естетичні перетворення в мистецтві. Художність як естетична категорія.
- •6. Зміст і форма в мистецтві: діалектика зв’язку.
- •Лекція 10. Основні проблеми сучасної етики і естетики (2 год.)
- •1. Етична думка кінця хiх –хх ст.
- •2. Сучасна комунікативна етика. Етика глобалізму. Екоетика.
- •3. Основні напрямки естетики хх ст.
- •4. Сучасна мистецька практика.
- •5. Актуальні естетичні проблеми
- •Практичні заняття
- •Самостійна робота студентів:
- •Тематика рефератів
- •Питання для перевірки знань та контролю
- •Завдання для модульного контролю
- •Критерії оцінки знань та умови навчального рейтингу
- •СПисок ЛітературИ до курсу
2. Категорії “прекрасне” і “потворне”.
Серед найвищих цінностей людства – істини, добра та краси – остання займає особливе місце в житті людини. У праці “Гіппій Більший” Платон визначає прекрасне як таке, що за своєю природою є вічним, тобто не знає ні народження, ні загибелі, ні зубожіння. Прекрасне є одвічною ідеєю – воно не може бути лише колись прекрасним, а в інший час потворним.
У естетичній концепції Аристотеля – краса міститься у величності та порядку. Для визначення сутності прекрасного Аристотель використовує принцип доцільності. Не випадковість, а доцільність присутня у всіх витворах природи, до того ж найвищою мірою, заради якої вони існують чи виникли – належить до галузі прекрасного. На думку Аристотеля, який вважав, що людина є істота політична, прекрасне в людині має перебувати в тісному зв’язку з її суспільною природою.
Моральна цінність краси надовго стала орієнтиром естетичних прагнень людства, починаючи зі стоїцизму і впродовж усього Середньовіччя. В умовах панування релігійної ідеології виключалася самоцінність естетичного; пануючим принципом стала краса світу духовного. Всю структуру свідомості середньовічної людини проймало моральне, духовне піднесення як поривання до божественної досконалості. Прекрасне визначалося як “гармонія і світло” чи “пропорція та сяйво”.
Відродження відновлює самоцінність чуттєвої людини. Краса визначалася як гармонія матерії та духу, тіла і душі, людини і навколишнього світу. Краса залежить від внутрішнього пороху душі. Естетика Ренесансу вводить нову характеристику краси – грацію – суб’єктивно неповторна краса – це гармонія, що проявляється не в статичному співвідношенні частин об’єкта, а в його динаміці, виразності, русі, розвиткові.
У епоху Нового часу відбувається зростання ролі суб’єктивного моменту в розумінні природи краси. Кант визначав прекрасне як не лише якість та властивість предмета, об’єкта, але й ставлення суб’єкта до об’єкта, опосередковане апріорними формами мислення. Кант вперше наголосив на необхідності діалектичного підходу до вивчення естетичних явищ. На думку Канта, прекрасне – це цінність, це те, що ми своєю доцільною діяльністю надаємо життю, те, що пов’язане з нашою волею, почуттями, уявленнями.
Гегель застерігає, що прекрасне в природі не є предметом естетики. Предметом естетики є лише художньо прекрасне, бо краса мистецтва є красою, народженою та відродженою на ґрунті духу, і наскільки дух і твір його вищі за природу та її явища, настільки ж прекрасне в мистецтві вище за природну красу. У формуванні прекрасного вирішальною є людська діяльність. Щодо краси природи, ми не маємо визначених уявлень, бо позбавлені критерію. Ступінь досконалості твору мистецтва визначається рівнем відповідності між ідеєю (зміст) та формою (образне втілення). Зміст ідеї прекрасного є загальнолюдське, а формою її прояву у мистецтві – художнє. Отже, уявлення про прекрасне – соціально обумовлені.
Прекрасне характеризує явища з точки зору їхньої ціннісної естетичної довершеності.
Потворне – в античну епоху – як заперечення краси, антипод прекрасного. У середньовіччі – теж протиставляються; зверталися до зображення потворного, щоб унаочнити зображення гріховності людини. У мистецтві Відродження потворне використовувалося з метою створення найвиразнішого контрасту красі. Леонардо да Вінчі використовував потворне поряд з прекрасним для підсилення краси прекрасного. В естетиці класицизму відкидання потворного – панування високих жанрових стилів. Критика естетичних поглядів класицизму відбулась в епоху Просвітництва. Лессінг в трактаті “Лаокоон” пише, що прекрасне (в природі) становить лиш незначну частину. Він розрізняв ступені потворного – якщо воно вражаюче – воно жахливе, якщо ні – воно смішне. У добу романтизму потворне поставало як поетична антитеза краси. Резенкренц “Естетика потворного” (1853) розвивав концепцію за якою потворне – це органічний момент прекрасного.
Естетизація потворного у ХХ ст. досягла широкого розповсюдження. Апологія огидного, потворного, перебільшення їхньої ваги – все це має місце в сучасному мистецтві. У ХХ ст. відбувається естетизація потворного, мистецтво відмовляється від місії боротьби з нелюдським, піднімаючи його до рівня норми. Причини такого явища не лише художні; це цілий комплекс культурних, духовних та соціально-економічних передумов.