5. Предмет і естетичні перетворення в мистецтві. Художність як естетична категорія.

Говорячи про предмет мистецтва, зазначимо, що предметний зміст мистецтва забезпечують численні фактори реальної дійсності. Життя, мова і вся семантика спілкування не позбавлені символіки, на якій ґрунтується естетичне пізнання. Предмет мистецтва входить не лише у відтворений в новій його якості зміст, а й у форму.

Найчастіше за предмет мистецтва береться людина у її відношенні зі світом. Справді, мистецтво є витвір людського таланту та розуму; через мистецтво пізнається прогрес духу, тип психологізму. Але якщо звернутися до первісного суспільства, то, як відомо, мистецтво в епоху Верхнього палеоліту переважало зверненням до іншого предмета – зображення тварин визначає всю тематику цього мистецтва. У середньовічній естетиці домінував “божественний архетип”, а мусульманський релігійний закон взагалі забороняв зображення як людини, так і тварини. Наслідком відмови від зображення людини в мистецтві стала теорія “дегуманізації мистецтва”. Людина десь загубилась серед технічних гігантів. Відомі прогнози, що у майбутньому комп’ютер створюватиме музику, поезію, живопис. Що ж тоді є предметом мистецтва?

У старослов’янській термінології поняття художність означало умілість, вправність, етимологічно воно пов’язане з терміном мистецтво. В понятті художності вкладається два значення: родова ознака мистецтва з властивою йому образністю пізнання і міра естетичної досконалості твору, відповідність його змісту і форми. Художник К. Юнг порівнює художність з сильнодіючою енергією, “художністю є те, що іскриться живим виразом, що подано образно-поетично”. Художність – це поетичність у мистецтві. Художність, належачи до витвору людського духу, гармонізується з поетичністю споглядання – естетичне сприйняття природи та життя. Саме в художності криється перемога над стереотипом почуттів і мислення. Вивчення специфіки художності стає можливим не лише в аналізу його зв’язку з естетичними перетвореннями, структурою предмета, а й зі змістом і формою мистецтва.

6. Зміст і форма в мистецтві: діалектика зв’язку.

Відомо, що твору ні про що не буває, у ньому є жива душа, тобто зміст. Саме зміст – ідеї, закладені в образі художнього мислення мистецтво має донести до того, хто його сприйматиме (реципієнта). Форма ж констатує зміст, тримає його в собі.

Зміст мистецтва – це вся надматеріальна, духовна інформація в її психологічному, моральному та естетичному сплаві, пропущене через людську свідомість і художньо-перетворювальні засоби. Отже, до змісту належить ідейно-емоційне, смислове, інформативно-ціннісне спрямування у відповідному впливі мистецтва; відбувається воно через розгортання у своїй живій реальності таких чинників як тема, сюжет, думка в їх образно-чуттєвому явленні.

До форми належать зовнішньо і внутрішньо організовані, логічно пов’язані між собою структури. Зміст реалізує себе в конкретно-чуттєвому, знаково-предметному бутті, отже, зміст і форма взаємодіють між собою, виходять одне з одного. У цій взаємодії – природа художності. Діалектична роздвоєність у змістові і формі та водночас нерозривність між ними – це загальна закономірність, що проявляється у мистецтві. Започаткування цієї проблеми на загальнофілософському теоретичному рівні почалося з гегелівського вчення про перехід змісту у форму і навпаки. За словами Гегеля, “матерія повинна прийняти форму, а форма - матеріалізуватися”.

Форма не є лише зовнішній покрив, оболонка. Це обличчя твору, жива плоть змісту. Отже, форма – це, по суті, зміст у його зовнішньому прояві. Форма внутрішньо з’єднує зміст, адже будь-яка ідея будується за логікою мислення.

У певних рівнях структур, форма – це одночасно і зміст, а зміст є рухом у його здійсненні як форми. Закон нерозділеності змісту та форми набуває особливого значення у мистецтві. Завдяки формі у мистецтві народжується інший, ніж сама реальність, зміст. Форма кристалізує у собі стильові ознаки, характерні традиції, упорядковуючи змістовні задуми у органічні цілісні єдності. Форма також є способом існування твору мистецтва. Форма історично розвивається разом з життям твору мистецтва в динаміці системи культури, в той же час вона забезпечує статику його субстанційної самототожності.

До змісту і форми належить конфлікт – одна з категорій поетики й естетики, що відображає протистояння і боротьбу, на яких будується розвиток сюжету і характерів у художньому творі. Природа конфлікту досліджується теорією драми, але протистояння сил становить загальну закономірність художніх зображень. Конфлікт як естетична категорія і суперечність реального життя співвідносяться між собою як предмет і художній зміст та форма в мистецтві.

Одним з інтегруючих елементів змісту і форми є ідея в мистецтві. Ідея виражає духовну наповненість, сенс і спрямування твору. В ідеї зосереджено те, що прагне сказати митець своєю творчістю, що він підносить, а що засуджує. Без ідеї, як і без змісту, твору не буває. Ідея не повинна зводитися до однієї думки, вона повинна бути присутня у всій атмосфері настроїв, нерозчленованості. Твір організовує не лише структура будови його як предметності буття, а й структура (архітектоніка) розвитку ідеї.

Література: 2, 5, 10, 14, 21, 22, 29, 31, 44, 45, 60, 63, 64, 69, 72, 75.