3. Сприйняття мистецтва.

Сприйняття мистецтва формується епохою, митцем та реципієнтом. Так виховання і катарсис в Аристотелівському тлумаченні впливу на людину характеризують період античної трагедій; утвердження християнської ідеології у сприйнятті мистецтва позначилась в епоху середньовічних культових споруд, ікон, обрядових музичних творів.

Процес художнього сприйняття за допомогою діяльності реципієнта має свої закони, вимагає знання “мови” мистецтва, творчої співпраці розвинених здібностей та смаку, естетичного досвіду і психологічної зосередженості на об’єкті сприйняття.

До найважливіших особливостей сприйняття належать – чуттєва безпосередність, цілісність, усвідомленість, переживання предмета. Сприйняти твір мистецтва – це означає проникнути в таїну його численних семантичних відтінків.

Коли ми звертаємось до безпосереднього розуміння сприйняття мистецтва, то на перший план виходить розкриття сутності суб’єкта сприйняття, його психологічний стан з усіма інтелектуальними, емоційними виявами.

Прослідковується певний зв’язок між митцем і реципієнтом. Митець – він же і реципієнт, що може дати суворий присуд власному твору (трагічний принцип знищення Гоголем другої частини “Мертвих душ”). Митця постійно переслідує власний внутрішній цензор у самоспогляданні творчості. І навпаки реципієнт дивиться на твір очима художника. Сприйняття – це є творення художнього цілого, а також саме творення, тобто дія, зусилля, а не пасивна фіксація. На творчій ініціативі у сприйманні мистецтва наголошував відомий естетик, структураліст Ян Мукаржовський.

Сприйняття мистецтва формується усім життям людини і загальним набутком культури суспільства. Важливим тут є включення інтелекту, попередніх знань.

У наш час щодо сприйняття мистецтва склалась непроста ситуація. Веління часу вимагає новаторства у засобах і мові мистецтва. Як вважає мистецтвознавець Г. Гадамер: “сучасний живописець вже не може ігнорувати таку вимогу: картина має не просто привертати до себе увагу, запрошуючи до споглядання, але й вказувати на життєві обставини в яких вона існує і частиною яких вона є. Панування в сучасному світі стандартів і серійності речей, проникнення конструктивного начала у всі сфери життя, що старе відношення мистецтва і природи, яке панувало у творчості протягом тисячоліть, в сфері концепції мімезису наповнюється новим смислом”. Гадамер підсумовує, що сучасний художник не стільки творець, скільки відкривач небаченого, він – “винахідник ще ніколи неіснуючого, яке завдяки йому проникає в дійсність буття”. З цієї причини немало труднощів зазнав реципієнт, стикаючись з новітніми мистецькими експериментами над сміливими викликами узвичаєності.

За умов соціальних катаклізмів, тоталітаризму, війн – мистецтво зазнавало жорстокого засилля технократії, знецінення святої трепетності перед людським життям. Сучасні культурологи констатують, що все це не могло не вплинути на відношення до мистецтва та його сприйняття.

4. Відображувальна сутність мистецтва.

Мистецтво – це реальний світ буття, частиною якого стає сама ж об’єктивована художня свідомість людини, людства. Однією з найважливіших властивостей у визначенні мистецтва є його відображувальна сутність. У відображенні неодмінно фіксуються процес взаємодії відображуваного об’єкта і його “відбитка”; “відбиток” є вторинним щодо предмета відображення.

Мистецтво – одна з універсальних форм відображення, вираження, оцінки чи пізнання явища, а не його власне буття.

До категорії відображення примикають поняття мімезис та вираження. Всі вони – і зображення, і мімезис, і вираження – вимагають наявність першоелемента – прообразу.

Міметичність в мистецтві бере за зразок в узагальненому розумінні природу, яку воно наслідує, або ж саму ідею цієї природи (концепція Платона).

У понятті “вираження” увага акцентується на суб’єктивній оцінці митця і ставленні до зображуваного. Без вираження ідеї та сенсу факт зображення залишився б пасивною копією, яка в німоті своїй нічого не промовляє, не служить засобом естетичного спілкування та інформації. Мистецтво не лише зображує чи наслідує рух життя, історичні події, а й виражає духовно-естетичний, культурний, моральний стан суспільства.

Зображення несе в собі різні підтексти, включаючи наслідування і вираження. Воно необов’язково залежить від прообразу зображуваного, реально існуючого. Зображення – це образотворення нової реальності.

У мистецтві відображаються такі вселюдські цінності естетичного споглядання в його частковостях і все єдиному цілому як космос, абсолют і довершеність прекрасного, свободи. Зображення в мистецтві – це також історичне літописання у вчинках, подіях та характерах.

Мистецтво відображає навіть тоді, коли воно бере в основу міфологічні чи релігійні сюжети. Зображення в мистецтві мають ігровий характер, бо і сама природа мистецтва – ігрова. У мистецтві відображається вірогідно можливе, мистецтво може зображувати вимисел і уяву, тоді як наслідувати – лише реальні речі природи.

Категорія відображення еволюціонувала у співвідношенні з мистецтвом, розширився її зміст. Говорячи про “мислення” кібернетичної машини, ми маємо на увазі зовнішню метафору механізмів дії людського розуму. Так і мистецтво, не обмежуючи себе функцією схожості з видимим світом, воно творить естетично упорядковану іншу реальність, залишаючи за собою неодмінність чуттєвості художньої мови, образну асоціативну метафоричність.

Відображаючи, наслідуючи і виражаючи своєю образною системою суще в ноосфері, мистецтво упорядковує духовну енергію людства, знаходячи паралелі із законами творення й гармонії в самій же природі.