Лекція 9. Естетика як метатеорія мистецтва (2 год.)

1. Мистецтво як основна категорія естетики

2. Функції мистецтва.

3. Проблема сприйняття мистецтва.

4. Відображувальна сутність мистецтва.

5. Предмет і естетичні перетворення в мистецтві. Художність як естетична категорія.

6. Зміст і форма в мистецтві: діалектика зв’язку. Основна ідея в мистецтві.

1. Мистецтво як основна категорія естетики

Традиційно, основними проблемами теорії мистецтва є проблеми, пов’язані з історичною логікою розвитку мистецтва та з онтологічним положенням існування твору мистецтва. Мистецтво це перш за все – твір мистецтва. У свою чергу твір мистецтва є феноменом, який фактично існує та функціонує у світі людської культури та визначає смисловий центр решти положень естетики. Відомий польський естетик Р. Інґарден писав: „твір мистецтва є тим, що у своєрідний спосіб збагачує людське життя та людську культуру, а своїм багатством та цінністю зовсім не перешкоджає реалізації інших теж своєрідних цінностей. Лише збагнувши широту проявів цінності, яку людина може реалізувати і до якої в результаті може звертатись, можна належним чином оцінити світ витворів культури, без чого людина не виконала б своєї особливої місії в реальному світі”. Висока оцінка мистецтва в концепції Р. Інґардена пов”язана з визнанням мистецтва як сфери реалізації естетичної цінності, одного з ключових понять естетичної теорії феноменолога.

Твір мистецтва є предметом інтенціональним – щоб проявитись у світі, вимагає певного фізичного фундаменту. Твір мистецтва народжується в задумі митця, тому є інтенціональним предметом, доступним лише авторові. Натомість інтерсуб’єктивно доступним предметом твір мистецтва стає тоді, коли візія митця буде „втілена” у певному матеріальному предметі. Основними питаннями пов’язаними з положенням буття твору мистецтва є наступні: аналіз окремих творів мистецтва та вивчення їх загальної будови, питання творчого процесу та сприйняття твору мистецтва, проблема його конкретизації, а також проблема конкретизації твору та проблема художніх і естетичних цінностей. Окресленою проблематикою займаються практично всі напрямки сучасної естетики, зокрема герменевтична, екзистенціалістська, структуралістська, постмодернова, а також марксистська естетика, з певним акцентуванням на окремих положеннях буттєвості твору мистецтва. Однак особливу увагу всім зазначеним проблемам приділяє феноменологічна естетика. Розгляду того, як феноменологія вирішує основні естетичні проблеми буде присвячено окреме питання однієї з наших лекцій, на разі звернімося до питання про закономірності появи і розвитку мистецтва.

2. Функції мистецтва.

Мистецтво у відповідності з його специфічними можливостями, здійснює своє призначення. Функції мистецтва є історично змінювані в онтологічному значенні з огляду на існуючі філософські, естетичні, мистецтвознавчі їх концепції. Розглядаючи функції мистецтва, ми зможемо краще пізнати власне сутність самого мистецтва.

Здавна було відомо, що мистецтво має величезну силу впливу на людину; воно може перетворити внутрішній моральний і психічний стан – і про це говорилось ще за часів античності. У самому своєму зародженні мистецтво мало практичне призначення, навіть не як мистецтво, а як найпряміший засіб певного переконання вірити в істину, моральну справедливість.

Функції мистецтва не є статичними – розвиток функцій відбувався у бік розширення предмету мистецтва та його компетенції. Час змінює гостроту тих чи інших ситуацій, надаючи мистецтву можливість вибирати найприйнятніше для суспільної користі спрямованість. Мистецтво має неповторну в своїх потенційних можливостях властивість бути поліфункціональним. Таких функцій налічують понад два десятки. Зупинимось на розвитку основних.

Пізнання – одна з універсальних і соціально-значущих функцій мистецтва. Мистецтво пізнає світ, вдивляючись в нього, типізуючи його риси, але завжди пізнається і відображається не сам ізольований предмет, а відношення до нього, що й утворює новий, духовно-естетичний світ. Для мистецтва найбільш всеохопною метою є пізнання істини буття, сенсу ставлення людини до світу і до самої себе. Мистецтво завжди прагло відповісти на питання: “В чому ж істина?” (саме так називається полотно М. Ге). При чому для мистецтва важливо пізнати моральну, загальнолюдську істину не лише в її самовияві і саморозкритті, а й у переосмисленні, критичному осягненні сутності.

Евристична функція передбачає розвиток за допомогою мистецтва творчих здібностей, синтез художності з практичною діяльністю людини. Мистецтво концентрує в собі творчий досвід людства, талант особистості, слугує стимулом у розкритті творчих потенціалів.

Виділяють гедоністичну функцію – мистецтво дарує духовну втіху та радість. Мистецтво називають святом піднесення людини над буденністю.

Естетична і катарсистична функції мистецтва близькі між собою, оскільки означають почуттєвий стан і духовне очищення особистості; вони неодмінно повинні бути притаманними кожному акту мистецтва в утвердженні свободи й чистоти ідеалу. Катарсис з допомогою мистецтва звільняє від негативного стану і дає можливість прийти від граничних зі стресовими переживань до вивільнення і гармонії самопочуттів. Через ці властивості мистецтво здатне виконувати релаксаційну місію (зняття напруги). Виснажлива, одноманітна праця потребує включення в буття художніх образів, піднесеної музики. З найдавніших часів мистецтво виконувало прикрашальну функцію – від зародження здібностей естетично бачити і відчувати світ у праці і побуті - і досі не полишило цей своєрідний синкретизм.

Свободотворення – наступна функція мистецтва. Свободотворення допомагає людині піднятися над повсякденним тяжінням турбот і відчути себе вільною. Мистецтво звільняє надаючи можливість перенестись в інший світ. У десятій главі “Сенсу творчості” М. Бердяєв писав, що “в художності є творча перемога над тягарем необхідності. В художності людина живе поза собою, поза тягарем життя…”

Розглядають також прогностичну – завбачувальну функцію у мистецтві. Комунікативну – як засіб спілкування. Компенсаторну – означає заміщення або доповнення життєвого досвіду. Мнемоністичну – мистецтво як пам’ять. Культуротворчу – оскільки мистецтво утворює не лише духовні цінності, а й дає їм форму життя в кожну нову епоху. Можна виокремити також повчальну та виховну функції. Стосовно останньої слід зауважити, що хоч вона і викликає певну іронію теоретиків, але залишається популярною. Італійський філософ Бенедетто Кроче заперечував проти того, що мистецтво має виховну самоціль. Бернард Шоу говорив про негативний вплив мистецтва, що воно здатне обманювати, але повчальність у мистецтві – ще не є доказом його художньої недостатності. Сервантес створив літературні шедеври “Повчальні новели”, одна з них “Ліценціат Відрієра” настільки повчальна у своєму алегоризмі про пригоди неординарного розуму, що її трагедійно-комедійний зміст не втратив своєї актуальності й понині.

Розрізняють також ігрову функцію. В будь-якому мистецтві присутній елемент гри. На думку Йогана Гейзінги усі без винятку види мистецтва властивими їм специфічними засобами досягають ефекту гри. Гейзінга розглядає саме виявлення гри в мистецтві як неодмінного його моменту. І хоча мистецтво взагалі звернене не до гри як такої, але вона неодмінно присутня і набирає естетичної (художньої) самовартості заради актуалізації інтелекту і почуття.