3. Структура етики

Багатоплановість предмета вивчення визначає складну структуру етики як науки. Вона охоплює такі порівняно самостійні галузі дослідження: 1. нормативна етика - у ній ставляться та розв’язуються питання сутності добра та зла, сенсу життя, призначення людини, обґрунтовуються певні моральні принципи й норми; 2. етична аксіологія – розглядає філософські питання моральних цінностей, мету етики та вивчає структуру моральної свідомості; 3. дескриптивна етика чи соціологія моралі – здійснює конкретно-соціологічний аналіз моралі певної епохи, вивчає звичаї, традиції, логіку моральної мови, характерні для відомого історичного часу або соціуму; 4. історія етики й історія моралі - перша з них вивчає історичний розвиток етичної думки, друга – еволюцію моралі, яка була притаманна певній історичній епосі, суспільному прошаркові чи конкретному етносу.

Література: 3, 6, 7, 23, 24, 25, 26, 27, 35, 47, 48, 50, 52, 61, 73

Лекція 2. Мораль як соціальний феномен (2 год.)

1. Мораль і проблема її соціальної детермінації

2. Первісні форми регуляції людської поведінки. Процес виокремлення моралі.

3. Мораль і звичай

4. Політика і етика.

5. Мораль і спільноти.

5.1.Універсальність і спільнотність в системі етичних пріоритетів.

5.2. Етичні проблеми національних відносин.

5.3. Загальнолюдське в моралі.

1. Мораль і проблема її соціальної детермінації

Усупереч поширеному тлумаченню моральність не є явищем виключно соціальним. Виходячи у своєму застосуванні далеко за межі міжлюдських стосунків, вона за самою своєю суттю не може бути зведена до останніх, не може розглядатися тільки як похідна від них. Так само як не можуть розглядатися подібним чином ні мистецтво, ні філософія, ні релігія, ні наука. Всі ці форми духовності, кожна по своєму, є цілісними проявами людини.

Неспроможність такого зведення моралі загалом до суто соціальної її проекції вочевидь постає вже з того факту, що жодною соціальною мірою не може бути вичерпана моральна гідність людини, що за будь-яких умов як свідчить історія культури в моральній сфері люди знаходили противагу соціальному тискові.

Разом з тим, у царині моральності є чимало того, що перебуває в залежності саме від соціальних відносин і процесів їхньої історичної трансформації. Для моральності внутрішньо важливою виявляється проблема тієї „орієнтації на поведінку інших”, у якій, зокрема, М. Вебер вбачав суть соціальної дії. Сфера подібної орієнтації та суспільної детермінованості моралі власне й окреслює її соціальне буття, дає підстави говорити про неї, як про соціальний феномен. Істотність даного її зрізу не викликає жодних сумнівів. Більше того, саме цей соціальний зріз моральності в основному й породжує її найактуальніші проблеми.

2. Первісні форми регуляції людської поведінки. Процес виокремлення моралі.

Основна суспільна функція моралі, яка визначає специфіку її соціального буття – це функція регуляції людської поведінки та міжлюдських стосунків.

Жодне суспільство не може скластися й існувати на ґрунті хаотичного зіткнення сліпих егоїстичних інтересів, нічим ненормованого й невпорядкованого. Такий гіпотетичний стан нульової впорядкованості суспільного життя англійський філософ Т. Гоббс охарактеризував як „війну всіх проти всіх”. Нестерпність такого стану суспільства змушує людей, на думку Гоббса, укласти між собою своєрідну угоду, соціальний договір, який обмежуючи на засадах взаємності права кожного індивіда, тим самим має гарантувати реалізацію основних серед них передусім права на життя і його захист (що передбачає виникнення держави й закон). Ще до Гоббса ідею соціального договору висували мислителі пізньої античності. В 16 ст. знаходимо її в нідерландського соціолога і правника Г. Гроція, згодом її розвивали такі видатні мислителі як Дж. Локк, Б. Спіноза, І. Кант, Ж.-Ж. Руссо.

Вже в первісному суспільстві в міру його виходу за межі загально біологічних детермінант поведінки (інстинктів) починає утверджуватися і розгалужуватися система власне нормативної регуляції життя, тобто такої, що в той або інший спосіб звертається до людської свідомості. В примусовості цих норм синкретично (нерозчленовано) поєднувався вплив магії, звичаю, міфу, а також того, що пізніше дістало назву моралі, недарма в літературі інколи йдеться про „мононорми” первісного життєустрою. Яскравим прикладом таких мононорм є вироблена в родовому суспільстві система заборон – табу як категорична заборона певних дій і намірів, спрямованих на „недоторканні” об’єкти, що збуджують відчуття смертельного жаху. Загрози – й водночас благоговіння, принадності, якщо не звабливості.

„Передморальні” моменти властиві вже первісним формам регуляції поведінки людини. Проте власне з мораллю як особливим суспільним феноменом і притаманними їй формамт нормативної регуляції починаємо мати справу пізніше, коли розкладається первісний синкретизм людського буття і давня мононорма поступається місцем диференційованим упорядковуючим і регулятивним впливам цивілізації, що народжується. З розвитком господарства і торгівлі, утвердженням нових соціально-економічних засад, формуванням суспільних станів і класів, появою держави, що закріплює всі ці процеси; виникає потреба в становленні якісно різних способів регуляції людського життя, вже не пов’язаних з єдиним родовим або племінним центром.

Коли така потреба виникає (для південної Європи це епоха пізнього неоліту й бронзовий вік, кн. 3 – поч. 1 тис до н.е.), в житті людського суспільства відбуваються зміни. Концентрація релігійно-магічних функцій звільняє місце для розгортання раціонально-світських регуляторів людської поведінки. В цій останній сфері виникає й утверджується право, тобто система соціальних норм та відносин, дотримання яких забезпечується силою й авторитетом держави. Поряд з правом виділяється і набуває специфічних рис мораль.

В цивілізованому суспільстві існують дві принципово різні форми нормативної регуляції, що доповнюють одна одну; регуляції інституційної та позаінституційної.