4. Естетичний ідеал.

Слово “ідеал” – грецького походження (від “ідея”, “поняття”, “образ”, “уявлення”) як поняття використовується у широкому розумінні, ідеал моральний, політичний чи суспільний – але в такому випадку йдеться про певний принцип, сформульований в поняттях “рівність, братерство, свобода”. Естетичний же ідеал має духовно-практичну форму, оскільки звернений до емоційної, чуттєвої сфери людини. Самостійне значення поняття ідеалу вперше здобуло в естетиці класицизму, де воно тісно пов’язане з вченням про наслідування. Естетика класицизму модернізувала античне вчення про наслідування, доповнюючи наслідування природи, наслідуванням ідеалу. Мистецтво повинно було не лише відтворювати природу, а й покращувати, ідеалізувати її. Відповідно до цього розширювалися межі мистецтва. Тепер художник міг створювати образи, які не мають реального прототипу в природі. В естетиці Гегеля поняття “ідеал” стає центральною естетичною категорією, за допомогою якої він визначає природу і зміст мистецтва як духовну діяльність людини. Естетичний ідеал є відображенням сутності предмета, явища – сутності найвищого порядку, яка містить у собі вищу форму розвитку реальності.

Нерідко естетичний ідеал в історії розвитку людства був зверненим у минуле. Це ставалось, коли певні суспільні групи, не знаходячи вирішення життєвих проблем, починали звеличувати минуле. Наприклад, античні мислителі вбачали “золотий вік людства” в доісторичному стані.

Ідеал мобілізує людську енергію, почуття і волю. Ідеали здатні випереджувати дійсність, виявляти тенденції майбутнього. Всяка дійсність містить у собі нові можливості, діяльність людини взагалі спрямована на майбутнє. Ідеал слугує вищим об’єктивним критеріям оцінки всього того, з чим людина стикається в довколишньому світі. Естетичний ідеал при цьому виступає духовним орієнтиром, який опосередковує естетичне ставлення до світу.

5. Естетичні погляди і теорії.

Естетична свідомість на певному етапі свого розвитку вимагає наукового аналізу естетичної діяльності і мистецтва, що породжує сукупність естетичних поглядів і теорій. Традиційно вважають, що основи теорії мистецтва закладені в Аристотелевій “Поетиці” та в “Поетичному мистецтві” Горація. Що ж до філософії прекрасного, то її появу пов’язують з Платоном, який вважав, що істинне – це не окремі добрі вчинки, правильні судження або чудові люди, а саме добро, істина, краса.

Естетика має вирішити питання: Що таке мистецтво? За яких умов воно існує? В чому полягає його зміст?

Відповідно до рівня розвитку естетичні теорії пройшли три послідовні фази розвитку:

• канонічну;

• нормативну;

• загальнотеоретичну;

На канонічному рівні теорія формувала загальні уявлення про мистецтво. Але критерії щодо художності формулювала в математичній системі пропорцій чи наочного зразка, як це було у Греції. З часів Відродження мистецтво пориває з канонами, хоча зберігається їх функція - функція художнього досвіду.

Нормативна естетична теорія не передбачає обов’язкового наслідування зразків, а виробляє загальні вимоги до мистецтва.

Загальнотеоретичний підхід охоплює взагалі весь естетичний досвід і вимагає вироблення відповідного теоретичного апарату. Виникнення загальної естетичної теорії дає можливість принципово змінити процес профпідготовки художника – перевести процес навчання з ремісничої сфери підготовки у сферу поєднання теоретичної і практичної підготовки. Крім того, наявність сформульованих теорією загальнотеоретичних закономірностей щодо мистецтва – є умовою народження художньої критики, яка висловлює не індивідуальний смак самого критика, а претендує на загальну значимість.

Література: 14, 20, 21, 22, 29, 41, 45, 69, 75, 78.

Лекція 8. Основні естетичні категорії (2 год.)

1. Категорії “гармонія” і “міра”.

2. Категорії “прекрасне” і “потворне”.

3. Категорії “піднесене”, “героїчне”, “низьке”.

4. Категорії “трагічне” і “комічне”

5. Категорія “естетичне”.