Податок на прибуток корпорацій

Податок на прибуток корпорацій в Японії зараховується в національний, префектуральні і муніципальні бюджети. Національна ставка податку складає 33,48 %, префектуральна — 5 % від національної, тобто 1,67 % від прибутку, і муніципальна — 12,3 % від національної ставки, або 4,12 % від прибутку.[5] Таким чином, загальний об'єм вилучень по даному податку складе близько 40 % прибутки корпорацій. Але в Японії передбачені і пільгові ставки по даному податку для малого бізнесу. Налогооблагаємой базою по даному податку виступає прибуток корпорацій, визначуваний згідно міжнародним правилам бухгалтерського обліку. Протягом останніх роки об'єм надходжень від податку на прибуток корпорацій в загальному об'ємі доходів національного бюджету складав біля четверті всіх надходжень. Крім того, прибуток служить джерелом виплати податку на підприємницьку діяльність, що поступає в розпорядження префектури

Податки на майно

Юридичні і фізичні особи сплачують податки на майно по єдиній ставці, яка в більшості випадків складає 1,4 % від вартості майна. Переоцінка майна здійснюється 1 разів в три роки. В об'єм оподаткування входять: все нерухоме майно, земля, цінні папери, відсотки по банківських депозитах. Податки сплачуються також у момент переходу власності від одного власника до іншого, тобто при придбанні або продажу майна. До цієї ж групи відносяться податок на реєстрацію ліцензій, гербовий збір, податок на спадок, податок на іригацію і поліпшення земель.

Вельми складним питанням в оподаткуванні є оцінка вартості земельних ділянок. З другої половини 80-х років в Японії почалося різке зростання ціни на землю, що не дивно, враховуючи високу густину населення країни. Але цьому сприяли ще і особливі економічні умови. Саме у вказаний період виник підвищений попит на офіси, оскільки Токіо разом з Нью-Йорком і Лондоном стає одним з основних інформаційних і банківських центрів миру. Збільшилося число спекулятивних операцій, розрахованих на подальше збільшення попиту на офіси для банків, різних міжнародних компаній. В ці ж роки урядом Японії був оголошений план реконструкції столиці, розрахований до 2000 р., яким передбачається велика забудова. Після публікації плану почалася гарячкова скупка земель з розрахунку на вигідний перепродаж державним органам. Позначився і ще один чинник. На відміну від іншого нерухомого майна при скупці-продажу землі не стягувалися податки. До того ж банки легко і на пільгових умовах надавали кредити фірмам, що скоюють операції із земельними ділянками, у тому числі довгострокові кредити. Твердо укорінялося переконання, що земля може тільки дорожчати і ніколи не дешевшає. В результаті за останній час були роки, коли темпи зростання ціни землі в Токіо складали 50-75%. Цей процес торкнувся і інших крупних міст Японії.

Збільшена ціна землі позначається на внутрішньоміській міграції, житлові будинки починають переобладнати під офіси. Муніципалітети через високу вартість виявилися не в змозі придбавати нові земельні ділянки для суспільної мети: під дороги, паркі, інші споруди, що входять в інфраструктуру міст.

Пропорційно вартості зростаючі податки могли б усилити негативні явища. У зв'язку з цим введений порядок, по якому земельний податок не може бути збільшений більш ніж на 10% в порівнянні з останньою переоцінкою.