- •Глава 1
- •§ 1. Об’єкт, предмет, структура та функції соціології
- •§ 2. Основні етапи розвитку соціології
- •Глава 2
- •§ 1. Суспільство як соціальна система
- •§ 2. Соціальна взаємодія та соціальні відносини
- •§ 3. Соціальні зміни та соціальний розвиток
- •Глава 3
- •§ 1. Соціологічний вимір особистості. Соціальна якість особистості
- •§ 2. Соціалізація людини
- •§ 3. Соціальна діяльність і соціальна поведінка особистості
- •§ 4. Соціальна активність особистості
- •Глава 4
- •§ 1. Поняття й ознаки соціального інституту. Механізми здійснення інституціоналізації
- •§ 2. Види та функції соціальних інститутів
- •Глава 5
- •§ 1. Поняття, ознаки та принципи соціальної організації
- •§ 2. Типологія організацій
- •§ 3. Управління організаціями
- •§ 4. Тенденції розвитку соціальної організації
- •Глава 6
- •§ 1. Соціальна група як елемент соціальної структури
- •§ 2. Національно-етнічна структура суспільства
- •§ 3. Соціально-поселенська структура суспільства
- •§ 4. Соціально-професійна структура суспільства
- •§ 5. Соціально-демографічна структура суспільства
- •§ 6. Соціальна стратифікація і соціальна мобільність
- •Глава 7
- •§ 1. Сім’я як об’єкт соціологічного аналізу
- •§ 2. Соціальні функції сім’ї
- •§ 3. Типи та фази розвитку сім’ї
- •§ 4. Тенденції шлюбно-сімейних відносин в Україні
- •Глава 8
- •§ 1. Сутність і загальні ознаки соціальних відхилень
- •§ 2. Типологія соціальних відхилень та форми девіантної поведінки
- •§ 3. Основні підходи до пояснення причин девіантної поведінки
- •§ 4 . Шляхи подолання і корекції соціальних відхилень
- •§ 5. Соціальний контроль як механізм соціальної регуляції поведінки людей і підтримання суспільного порядку
- •Глава 9
- •§ 1. Конфлікт як соціальне явище
- •§ 2. Класифікація і структура конфліктів
- •§ 3. Причини виникнення соціальних конфліктів. Динаміка конфлікту
- •§ 4. Шляхи і засоби подолання конфлікту
- •Глава 10
- •§ 1. Поняття, функції і принципи соціального управління
- •§ 2. Управлінське рішення: стадії розробки та основні вимоги
- •§ 3. Соціальне управління і соціальне прогнозування, проектування та планування
- •§ 4. Зміст соціальної політики, її місце в соціальному управлінні
- •§ 5. Соціальні індикатори та їх використання у процесі формування соціальної політики і соціальної держави
- •Глава 11
- •§ 1. Специфіка соціальних технологій: поняття, призначення та принципи
- •§ 2. Структура і типи соціальних технологій
- •§ 3. Психолого-правові аспекти соціальних технологій
- •§ 4. Проблеми формування бази даних для соціальних технологій
- •§ 5. Розробка й використання соціальних технологій при розв’язанні практичних проблем суспільства
- •Глава 12
- •§ 1. Поняття громадської думки та її природа
- •§ 2. Об’єкт і суб’єкт громадської думки, її структура та функції
- •§ 3. Становлення громадської думки. Критерії та показники її зрілості
- •§ 4. Джерела вивчення громадської думки
- •Глава 13
- •§ 1. Соціологічний підхід до аналізу права
- •§ 2. Соціальна обумовленість розвитку права
- •§ 3. Соціальний механізм дії права
- •§ 4. Критерії та показники соціальної ефективності правових норм
- •§ 5. Правова соціалізація особистості
- •Глава 14
- •§ 1. Сутність конкретно-соціологічних досліджень. Основні етапи
- •§ 2. Програма соціологічного дослідження
- •§ 3. Соціологічні методи дослідження: спостереження, експеримент, аналіз документів, опитування
- •§ 4. Обробка та аналіз соціологічних даних
- •§ 5. Використання соціологічних досліджень в юридичній практиці
§ 3. Соціальна діяльність і соціальна поведінка особистості
Соціальна діяльність і соціальна поведінка людей зумовлена як об’єктивними, так і суб’єктивними факторами. Об’єктивна детермінація являє собою сукупні цілі, інтереси, потреби суспільного розвитку, які реалізуються різними типами соціальних спільнот; суб’єктивна — це сукупність ціннісних орієнтацій, інтересів, цілей особи, соціальної групи і т. ін.
Основою соціальної діяльності і соціальної поведінки людей є об’єктивні умови життя, які породжують певні потреби та інтереси. Інтереси в свою чергу створюють у людей ті чи інші мотиви діяльності. Так об’єктивна детермінація переходить у суб’єктивну. Процес такого переходу можна розглядати як результат дії таких груп механізмів: 1) мотивації соціальної діяльності людини, тобто усвідомлення потреб у вигляді інтересів; 2) перетворення інтересів на мету діяльності, тобто формування диспозиційної структури особи; 3) індивідуальної поведінки і відносин людини.
Процес переходу від суб’єктивної детермінації до об’єктивної включає механізми: 1) переходу від індивідуальної поведінки та індивідуальних відносин до соціальної поведінки і соціальних відносин груп осіб; 2) виявлення у соціальних відносинах, які формуються на різних рівнях життєдіяльності суспільства (особистість, група, нація і т. ін.), соціальних закономірностей.
Всю практичну діяльність людей можна розглядати як форму задоволення потреб, що виникли як відображення об’єктивних умов і усвідомлення реальних можливостей їх задоволення.
Потреби виражають об’єктивну залежність людини від зовнішнього світу.
Розрізняють природні потреби та соціальні, тобто створені суспільством. Під природними потребами розуміють буденні потреби людини в їжі, одязі, житлі і т.ін. До соціальних потреб належать потреби людини в духовній культурі, спілкуванні, трудовій діяльності. Існує також значення соціальної потреби у вузькому розумінні, яке основано на уявленні про неї як про особливий вид суспільної потреби, яка існує поряд з економічними, моральними та іншими потребами. Однак у будь-якому разі соціальна потреба — це одвічний імпульс до діяльності за відсутності будь-яких умов життєдіяльності соціального суб’єкта, форма вираження його потреб у чомусь.
Найвищий рівень потреб становлять усвідомлення і засвоєння цінностей. Ціннісна орієнтація формує настанову діяльності, яка в свою чергу значною мірою визначає спрямованість соціальної поведінки особистості. Ціннісна орієнтація особистості — це системно пов’язані ціннісні уявлення про світ, його процеси й відносини, про те, що є більшою цінністю, що меншою, що слід мати на меті, а що ні. Ціннісні орієнтації зумовлюють вчинки та дії людини.
Умови діяльності можуть виступати у вигляді: предметних ситуацій; умов спілкування; існуючих норм і цінностей соціальної спільноти і суспільства взагалі; існуючих соціальних інститутів; особливостей соціальних організацій, в які включено індивідів; соціальних статусів, які вони мають, та соціальних ролей, які вони виконують відповідно до соціальних статусів.
Умови діяльності детермінують соціальну поведінку особистості. Важливим фактором поведінки і діяльності будь-якого соціального суб’єкта чи то особистості, групи або суспільства взагалі є соціальний інтерес, який виражає ставлення людини, соціальної спільноти до свого стану та умов життя в даній соціальній і економічній структурі, а також до обумовлених цим станом потреб. В основі інтересів лежать потреби людей, які зрештою виражають вимоги соціальних законів і внаслідок цього інтерес виступає як результат усвідомлення будь-якої потреби. Втілення потреби в інтерес, а інтересу в мету — це дві стадії діяльності суб’єкта, кожна з яких може бути охарактеризована як мотив діяльності. Мотив діяльності — це конкретні внутрішні спонуки до дії, які є відображенням у свідомості людей їх об’єктивних потреб та інтересів. Вони обумовлюють розробку цілей діяльності. Поряд з внутрішніми спонуками до діяльності (мотивами), на стадії переходу від інтересу до мети існують і зовнішні імпульси або стимули. Стимули — це об’єктивні фактори, що включені у різні сфери життєдіяльності суспільства. На відміну від мотивів, стимули включають елементи, що виражають специфіку зовнішнього середовища.
Взаємодія мотивів і стимулів створює механізм мотивації соціальної діяльності особистості. Цей механізм характеризується взаємодією потреб, ціннісних орієнтацій та інтересів, які не лише виконують функцію мотивації соціальної діяльності, а й є функцією формування диспозицій особистості, які фіксуються у настановах різного рівня. Диспозиції особистості, які формуються внаслідок взаємодії стимулів і мотивів у конкретних умовах навколишнього середовища, виступають як механізми саморегуляції соціальної поведінки особистості.
В соціальній поведінці як зовнішньому прояві діяльності виявляється конкретна позиція людини, її настанова.
Настанова — соціально обумовлена схильність особистості чи соціальної групи до певної дії в конкретних умовах. У процесі соціальної поведінки особистості настанова виконує дві функції: як регулятор її соціальної поведінки, визначаючи її загальну спрямованість, та як ставлення діючого індивіда до інших людей і до об’єктів навколишнього середовища, тобто виступає як відносини особистості. Слід зазначити, що люди вступають у взаємодію один з одним як індивіди, що перебувають на певному рівні розвитку суспільства і відчувають на собі його вплив. Саме тому їх особисте ставлення один до одного, яке складається на засадах прийнятих (або неприйнятих) норм та цінностей даного суспільства, постійно відтворює соціальні відносини. У процесі взаємодії індивідів не тільки реалізуються вже створені соціальні відносини, а й формуються нові, відповідно до умов життя.
Таким чином, як соціальні, так індивідуальні відносини не можна зрозуміти у відриві одне від одного. Зведення індивідуального до соціального можливо тільки через типологізацію особистості (систему особистостей), умов та обставин (соціальна система і середовище), в межах яких люди проводять свою діяльність. Так, можна визначити три соціальні типи особистості: ідеальний (бажаний), базисний (потрібний для розвитку суспільства у певний проміжок часу) та модальний (найпоширеніший у цей час).