§ 3. Психолого-правові аспекти соціальних технологій

Вплив соціальної технології та юриспруденції на діяльність суб’єктів соціального управління посідає одне з провідних місць у розробці соціальних технологій. Психолого-правовий соціум являє собою психолого-правову інтеграцію наукових концепцій, за допомогою яких вивчається індивідуальна та групова діяльність людей відносно розробки і впровадження соціальних технологій. Правова наука і соціальна психологія, забезпечуючи власний внесок у розв’язання практичних завдань, у той же час інтегруючись на базі соціальних технологій, виходять на певний якісний рівень рішень морально-психологічних і морально-правових проблем соціальних процесів.

Уміння використовувати досягнення правової науки, соціальної технології в дослідженні і розробці соціальних технологій дають змогу успішніше вирішувати багато які соціальні проблеми. Наприклад, вироблення конкретних норм у погоджувальному акті між замовником і виконавцем з підготовки методик створення резерву на керівні посади та їх висунення; дослідження рівня правосвідомості трудового колективу у співвідношенні з продуктивністю праці, якістю продукції і трудовою дисципліною; встановлення зв’язків між правовим навчанням, правовим вихованням і свідомим ставленням до праці.

Особливу значимість у розробці й реалізації конкретних соціальних технологій набувають морально-психологічні, соціально-економічні і юридичні проблеми їх забезпечення. Соціально-психологічна процедура має соціальний характер та психологічну ступінчатість (східчастість). Вони мають такі ознаки:

для першої стадії характерний генералізований стан настороженості замовника на ціннісну суть і зміст економічної і соціальної значимості соціальних технологій у сфері процесів, що управляють;

на другій стадії, коли соціальна технологія підготовлена й запропонована до впровадження, настає тією чи іншою мірою виражений стан розгубленості. Замовник часто не може самостійно розпорядитися науковими розробками, які опинилися в його розпорядженні;

третя стадія відрізняється різноманіттям невпорядкованих спроб вузькоегоїстичного використання окремих положень цілісної технології соціального призначення, нібито значення має не тільки вона сама в цілісній завершеності, а її окремі фрагменти, зібрані в єдине, — рекомендації. При цьому спостерігається намагання окремих керівників обернути соціальну технологію на користь вирішення власних службових функцій нерідко на шкоду загальним управлінським завданням;

на четвертій стадії соціально-технологічного руху проявляється новий рівень усвідомлення вихідних завдань у розробці соціальної технології та психологічно виправдане намагання узагальнити визначену проблему, формується інтегральна настанова на її комплексне вирішення. Здавалося б така настанова вже була сформульована на початковій стадії розробки соціальної технології, коли вона роз­глядалася як проблемне завдання. Насправді ж дієва настанова замовника, тепер уже і користувача, досягає своєї завершеності лише на цій четвертій стадії. Тут як ніколи раніше потрібна професійна участь розробника з його міждисциплінарною комплексністю й соціально-психологічною компетенцією;

п’ята стадія розвитку соціальної технології характеризується активною співтворчістю користувача-замовника й розробника, в якій починає ініціювати замовник. Він тепер не лише уявляє значимість запропонованої соціальної технології, а й виразно виявляє зацікавленість у її практичній результативності;

шоста стадія являє собою період зворотного зв’язку. Замовник, як і розробник, начебто випробовують один одного в загальній справі, а між тим створюють один одному максимально сприятливий режим здійснення у реальному процесі соціальної технологізації соціального явища, яке піддається управлінню. Кожна зі сторін зацікавлена в успіху соціальної технології;

остання стадія являє собою ступінь оцінок і прийняття нових соціально-управлінських рішень. Від сутності проходження попередніх стадій залежить саме питання подальшого розвитку споріднено ближньої зони соціальних технологій. Їх розвиток може призупинитися, у найгіршому разі може зазнати краху навіть сама ідея соціальних технологій. У той же час успішне проходження технологій п’ятої і шостої стадій сприяє плідному розвиткові нових, конче оригінальних напрямів соціальної технологізації соціальних процесів, відкриттю нових горизонтів успішного співробітництва нереалізованих творчих можливостей науки і практики.

Не всі стадії можуть бути однаково виражені, але всі вони неодмінно наявні у становленні й розвитку, практичній реалізації соціальних технологій. Проте соціальна технологія вми­рає, по суті, не народившись, якщо рух її переривається на третій стадії. Саме тут криються рифи соціально-психологічного і юридичного чинника.

Авторитет соціальних технологій багато в чому обумовлений багатоманітністю правового закріплення у системі як відомчих правових норм, так і загальнодержавних. І все ж зв’язок права і соціальних умов на рівні окремих правових інститутів і норм і до сьогодні скоріше декларується, ніж глибоко вивчається.

Щоб правосвідомість була всебічною, вона має здійснити перехід від зовнішньої юридичної форми до внутрішньої, до соціального змісту самого явища і до самої сутності права будь-якого порядку.