§ 3. Соціально-поселенська структура суспільства

Соціальна організація простору життєдіяльності людей та соціальних спільнот має важливе значення у соціологічному дослідженні будь-яких проявів людської активності. Одним з основних вимірів цього простору є розподіл людей за різними типами поселень, оскільки цим зумовлені істотні відмінності у свідомості та поведінці людей. Саме тому дослідження соціально-поселенської структури суспільства є самостійним завданням соціології.

Передумовою становлення соціально-поселенської структури суспільства є певне, історично обумовлене закріплення індивідів за поселенням, що зовнішньо виявляється у постійному місці проживання. Це обумовлено суспільним поділом праці, який встановлює зв’язки людей за певними видами діяльності, що в свою чергу спричинює відмінності у місці проживання працівників. Якщо виробництво вимагає поєднання працівника з засобами виробництва, то цей зв’язок має бути територіально визначений. Наприклад, особливості аграрного виробництва зумовлюють специфічні форми поселення людей. За общинного землеволодіння такою формою стає село (селище тощо); приватна власність на землю та індивідуальні технології дають інші форми розселення людей — «хутірська система», «фермерський тип» і т. ін. До певного часу цей чинник посилюється тим, що недостатній розвиток техніки та технологій передбачає безпосереднє включення працівника до технологічних процесів, що обмежує його мобіль­ність як у територіальному, так і в соціальному відношенні.

Таким чином, на основі соціальних чинників, що пов’язані з суспільним поділом праці, поселення стає безпосереднім середовищем життєдіяльності людини. Ті соціальні умови, що формуються на рівні поселення, стають фактичною основою соціального розвитку людей, тобто належність до поселенських спільнот має характер одного з механізмів соціалізації особи.

Разом з тим формування соціальної спільноти на основі існування функціонально відмінних типів поселення передбачає, що ці функціональні відмінності супроводжуються соціальними відмінностями поселень, тобто наявні в них умови відрізняються «масштабом» можливостей розвитку особистості, реалізації її соціальних потреб. Ці відмінності мають характер загальних, оскільки вони пов’язані не з умовами в тому чи іншому регіоні, а з характером суспільних відносин у цілому. Перша соціальна диференціація у поселенській структурі відбувалася в епоху становлення класового су­спільства на основі відокремлення ремесел і торгівлі від землеробства. Навіть тепер цей поділ на міське та сільське населення залишається важливим виміром соціальної стратифікації населення. Згодом сформувалися значні відмінності в цих двох великих типах поселень. Наприклад, істотно різняться соціальні умови в мегаполісах (надвеликих містах, що фактично стали міськими агломераціями — Нью-Йорк, Лондон, Токіо тощо), великих містах, середніх та малих містах. Схожа диференціація існує і на рівні сільського населення. Але особливістю поселенських відмінностей є те, що вони поєднуються з територіальними (регіональними) відмінностями, що дає підстави деяким дослідникам говорити про існування єдиної соціально-територіальної структури, яка поєднує і поселенські, і територіальні виміри.

Соціально-поселенська структура має історичний характер, оскільки виникла за певних суспільних умов на основі чинників, що пов’язані перш за все з суспільним поділом праці. Сучасна соціально-поселенська структура (з такими її рисами, як поділ населення на міське та сільське тощо) сформувалася за умов індустріального суспільства. Але з середини ХХ ст. відбуваються процеси поступового перетворення індустріального суспільства на основі техніко-технологічних змін, що несе сучасний стан науково-технічної революції, на постіндустріальне суспільство, інформаційне суспільство. Незалежно від терміна, яким називають цей новий тип суспільних систем, слід зазначити, що зміни відбуваються у системі соціальної структурованості населення за типами поселення. Хоч зберігаються загальний поділ населення на міське та сільське та диференціація всередині кожного з цих базових типів поселення, проте характер їх соціальних відмінностей втрачає соціально-поляризуючу природу. На думку деяких дослідників, формується новий тип поселень, який поєднує риси сільського та міського типів. Типовим вважають поселення, що формується у технополісах, зокрема в Силіконовій Долині, яка є одним з центрів розвитку сучасних комп’ютерних технологій. Але в цілому проблема соціальних відмінностей на поселенському рівні залишається важливими виміром су­часного суспільства.

Таким чином, поєднання постійного місця проживання та неоднорідності соціальних, економічних, політичних та культурних умов життєдіяльності в останніх є причиною того, що ця група населення перестає бути суто демографічним утворенням і набуває нової якості, тобто стає специфічною соціальною спільнотою — соціально-поселенською спільнотою людей. Отже, системоутворюючою ознакою цих спільнот є не стільки їх певна локалізація, скільки соціальні зв’язки, що є продуктом суспільних відносин в цілому, що «локалізуються» й оформляються як соціально-поселенські відносини.