- •Глава 1
- •§ 1. Об’єкт, предмет, структура та функції соціології
- •§ 2. Основні етапи розвитку соціології
- •Глава 2
- •§ 1. Суспільство як соціальна система
- •§ 2. Соціальна взаємодія та соціальні відносини
- •§ 3. Соціальні зміни та соціальний розвиток
- •Глава 3
- •§ 1. Соціологічний вимір особистості. Соціальна якість особистості
- •§ 2. Соціалізація людини
- •§ 3. Соціальна діяльність і соціальна поведінка особистості
- •§ 4. Соціальна активність особистості
- •Глава 4
- •§ 1. Поняття й ознаки соціального інституту. Механізми здійснення інституціоналізації
- •§ 2. Види та функції соціальних інститутів
- •Глава 5
- •§ 1. Поняття, ознаки та принципи соціальної організації
- •§ 2. Типологія організацій
- •§ 3. Управління організаціями
- •§ 4. Тенденції розвитку соціальної організації
- •Глава 6
- •§ 1. Соціальна група як елемент соціальної структури
- •§ 2. Національно-етнічна структура суспільства
- •§ 3. Соціально-поселенська структура суспільства
- •§ 4. Соціально-професійна структура суспільства
- •§ 5. Соціально-демографічна структура суспільства
- •§ 6. Соціальна стратифікація і соціальна мобільність
- •Глава 7
- •§ 1. Сім’я як об’єкт соціологічного аналізу
- •§ 2. Соціальні функції сім’ї
- •§ 3. Типи та фази розвитку сім’ї
- •§ 4. Тенденції шлюбно-сімейних відносин в Україні
- •Глава 8
- •§ 1. Сутність і загальні ознаки соціальних відхилень
- •§ 2. Типологія соціальних відхилень та форми девіантної поведінки
- •§ 3. Основні підходи до пояснення причин девіантної поведінки
- •§ 4 . Шляхи подолання і корекції соціальних відхилень
- •§ 5. Соціальний контроль як механізм соціальної регуляції поведінки людей і підтримання суспільного порядку
- •Глава 9
- •§ 1. Конфлікт як соціальне явище
- •§ 2. Класифікація і структура конфліктів
- •§ 3. Причини виникнення соціальних конфліктів. Динаміка конфлікту
- •§ 4. Шляхи і засоби подолання конфлікту
- •Глава 10
- •§ 1. Поняття, функції і принципи соціального управління
- •§ 2. Управлінське рішення: стадії розробки та основні вимоги
- •§ 3. Соціальне управління і соціальне прогнозування, проектування та планування
- •§ 4. Зміст соціальної політики, її місце в соціальному управлінні
- •§ 5. Соціальні індикатори та їх використання у процесі формування соціальної політики і соціальної держави
- •Глава 11
- •§ 1. Специфіка соціальних технологій: поняття, призначення та принципи
- •§ 2. Структура і типи соціальних технологій
- •§ 3. Психолого-правові аспекти соціальних технологій
- •§ 4. Проблеми формування бази даних для соціальних технологій
- •§ 5. Розробка й використання соціальних технологій при розв’язанні практичних проблем суспільства
- •Глава 12
- •§ 1. Поняття громадської думки та її природа
- •§ 2. Об’єкт і суб’єкт громадської думки, її структура та функції
- •§ 3. Становлення громадської думки. Критерії та показники її зрілості
- •§ 4. Джерела вивчення громадської думки
- •Глава 13
- •§ 1. Соціологічний підхід до аналізу права
- •§ 2. Соціальна обумовленість розвитку права
- •§ 3. Соціальний механізм дії права
- •§ 4. Критерії та показники соціальної ефективності правових норм
- •§ 5. Правова соціалізація особистості
- •Глава 14
- •§ 1. Сутність конкретно-соціологічних досліджень. Основні етапи
- •§ 2. Програма соціологічного дослідження
- •§ 3. Соціологічні методи дослідження: спостереження, експеримент, аналіз документів, опитування
- •§ 4. Обробка та аналіз соціологічних даних
- •§ 5. Використання соціологічних досліджень в юридичній практиці
Глава 2
Суспільство як об’єкт соціологічного аналізу
§ 1. Суспільство як соціальна система
На повсякденному рівні під суспільством розуміють сукупність людей, які об’єднані конкретними інтересами, потребами, взаємними симпатіями або видом діяльності.
У соціології поняття «суспільство» має ширше, універсальне значення. Воно має сенс лише тоді, коли так чи інакше протиставляється простій сукупності окремих людей. Суспільство — це сукупність історично обумовлених зв’язків і взаємодій, що склалися між людьми у процесі їх життєдіяльності.
Поняття «суспільство» відрізняється від понять «країна» і «держава»: «країна» — це населена територія, що має певні кордони і наділена суверенітетом, а «держава» — це політична організація країни, що покликана керувати взаємовідносинами між людьми і включає певну форму правління (монархія, республіка), форму державного устрою (унітарна, федеративна), вид політичного режиму (авторитарний, демократичний).
Суспільство — соціальна організація людей, основою якої є соціальна структура. Суспільство як соціальна організація характеризує не тільки країни, а й нації, народності та племена. Був час, коли чітких державних кордонів, що відмежовують одну країну від іншої, не існувало. Та й країн у звичайному для нас розумінні не було, цілі народи і племена досить вільно пересувалися в просторі, присвоюючи нові території. Коли процес переселення народів закінчився, почали формуватися держави, з’явилися кордони. Народи, що вважали себе обділеними, почали боротьбу за перерозподіл кордонів. Таким чином, історично країни виникли як результат територіального розподілу світу.
Суспільство ж існувало і в ту далеку епоху, коли не було країн і держав. Отже, поняття «суспільство» можна віднести до будь-якого періоду в історії людства.
Суспільство наділено своїми специфічними ознаками. Першою ознакою суспільства звичайно називають територію, на якій відбувається консолідація соціальних зв’язків. Територія — основа соціального простору, в якому складаються, розвиваються відносини і взаємодії між індивідами.
Другою відмінною рисою суспільства є його здатність підтримувати і відтворювати високу інтенсивність внутрішніх взаємозв’язків.
На ранніх етапах історії людства стійкість суспільства досягалася перш за все шляхом міжособової взаємодії. Людей пов’язували узи родини і суспільства, що будувалися на емоційній основі, на звичці та під загрозою залишитися без допомоги і підтримки.
Однак зі зростанням населення головним стабілізуючим фактором суспільства стають соціальні структури як стійкі соціальні утворення, зв’язки, відносини: соціальні інститути, соціальні спільноти і т. ін., що виконують життєво важливі для суспільства завдання.
Третьою ознакою суспільства є його автономність і високий рівень саморегуляції, що забезпечує підтримку і постійне відтворення складної системи соціальних відносин. Суспільство постійно відтворює соціальну якість своїх структур і відповідно соціальні якості індивідів і груп індивідів, що включені в їх функціонування. Здатність до відтворення соціальних взаємодій характерна і для кожного інституту організації та спільноти.
Суспільство наділено внутрішніми механізмами включення до системи взаємозв’язків соціальних новоутворень, яка склалася і виступає його четвертою ознакою. Воно підкоряє своїй логіці інститути, організації, спільноти, що виникають, змушує їх діяти відповідно до усталених соціальних норм і правил. Таким чином відбувається процес адаптації структурних елементів до форм і способів функціонування суспільства.
Отже, суспільство — це універсальний «спосіб» організації соціальних зв’язків і соціальної взаємодії, що забезпечує задоволення всіх основних потреб людей, стабільний, саморегульований, самовідтворюваний. Суспільство являє собою соціальну систему, тобто цілісне утворення, основними елементами якого є люди, їх зв’язки, взаємодія і відносини.
Соціальний зв’язок — це набір фактів, що зумовлюють спільну діяльність у певних спільнотах у конкретний час для досягнення тих чи інших цілей. Соціальні зв’язки налагоджуються об’єктивно під впливом соціальних умов, в яких живуть і діють індивіди. Сутність соціальних зв’язків виявляється у змісті і характері дій людей, що становлять дану соціальну спільноту. В соціології виділяють зв’язки взаємодії, відносин, контролю, інституційні і т. ін.