§ 3. Основні підходи до пояснення причин девіантної поведінки
У соціології девіантної поведінки існують кілька типів підходів до пояснення причин девіацій. Про їх загальний зміст і представників дає уявлення таблиця.
Таблиця. Теорії девіації
При всьому різноманітті наслідків негативних соціальних відхилень їх суть одна: шкода, збиток, який спричиняється інтересам того класу, соціальної групи або суспільства, які встановили й використовують відповідну систему нормативного регулювання.
Соціально-негативна поведінка негативно впливає на розвиток особистості, перешкоджує поступальному рухові суспільства.
Якщо розглядати не індивідуальний вчинок, а сукупність вчинків, що відхиляються від соціальних норм, то і тут ми знайдемо ряд особливостей, характерних для усіх них, а саме: однакову спрямованість відхилень, що трапляються у схожих груп (верств) населення у більш-менш однакових умовах; близькість або єдність причин, внаслідок діяння яких вони виникають і відображаються зовні; певну повторюваність, стійкість зазначених явищ у часовому та територіальному розрізах.
Сукупність зазначених ознак свідчить про те, що мова йде про явища, які поширюються у суспільстві або мають до цього тенденцію.
Отже, соціальні відхилення можна визначити як порушення соціальних норм, які характеризуються певною масовістю, стійкістю та поширеністю за схожих умов.
§ 4 . Шляхи подолання і корекції соціальних відхилень
Основні напрями, форми й методи боротьби з відхиленнями від соціальних норм залежать не лише від видів та інтенсивності відхилень, але насамперед від соціальної природи суспільства та панівних у ньому політичних, моральних, правових поглядів, рівня культури, економічних і технічних можливостей.
На боротьбу з соціальними відхиленнями спрямовані засоби масової інформації, навчальні заклади та органи юстиції, виховні заклади. Соціальний контроль, який діє у різних формах, повинен підтримувати, охороняти й зміцнювати нормативну систему, запобігати соціальним відхиленням і карати за них.
Стадії, форми й методи цього контролю можна класифікувати за різними підставами. У науковій літературі виділяють основні підходи, за якими розвиваються сучасні погляди на проблему боротьби з соціальними відхиленнями і відбувається практична реалізація цієї діяльності.
Інформаційний підхід до боротьби з соціальними відхиленнями у цілому грунтується на уявленні про те, що порушення соціальних норм відбуваються через їх незнання. Ця точка зору має давню традицію. Такі погляди висловлювали ще деякі громадські діячі і письменники ХIХ ст., звертаючи увагу, зокрема, на громіздкість і казуїстичність багатьох царських законів, незрозумілих і малодоступних широким верствам населення.
Сьогодні, як свідчать дані досліджень, правова й інша соціально-нормативна поінформованість громадян залишає бажати кращого, а незнання норм у ряді випадків є одним з істотних чинників поведінки, що не відповідає нормативним вимогам. Необхідно поширювати правові й інші нормативні знання серед населення, у періодичній пресі й інших засобах масової інформації, навчальних закладах. Знання норм являє собою необхідний елемент загальної, правової і політичної культури людини, є передумовою її соціальної, громадянської активності. Необхідно мати на увазі, що нормативна інформація сама по собі не усуває причин соціальних відхилень, особливо злочинів, вона лише спрямовує позитивну поведінку у бажаному напрямі, попереджує про можливі санкції, зменшує ймовірність помилок і дає можливість особі не стати жертвою чиїх-небудь незаконних дій.
Основні зусилля мають бути зосереджені на таких напрямах:
підвищення рівня свідомого ставлення до норм, розкриття їх об’єктивних передумов і суспільної необхідності. Диференційоване пояснення адресатові значення норм з урахуванням ступеня його знань — важлива умова підвищення їх ролі у мотивації вчинків;
додержання стабільності норми і невідворотності її застосування;
підвищення престижу юридичної системи, у тому числі повніше висвітлення засобами масової інформації праці юристів різних професій і спеціальностей. Зрозуміло, об’єктивне уявлення про ефективність їх діяльності досягається насамперед у результаті практичного поліпшення діяльності відповідних ланок правової системи;
широке поширення нормативної інформації довідкового характеру серед населення;
важливе значення має питання про конкуренцію інформаційних впливів.
Соціально-позитивна інформація має зменшувати небажаний вплив відомостей, які одержано про право, мораль з випадкових джерел (від однолітків, у дворі, на вулиці тощо).
Соціально-профілактичний підхід, оснований на уявленні про існування об’єктивних причин відхилень від соціальної норми, також має давню традицію.
У широкому розумінні соціальна-профілактична діяльність має на меті виявлення, усунення і нейтралізацію причин та умов, які породжують різного роду негативні явища — злочини, інші правопорушення, пияцтво, алкоголізм, наркоманію тощо. Вона являє собою систему соціально-економічних, суспільно-політичних, організаційних, правових і виховних засобів, що їх проводять держава і суспільство, щоб ліквідувати зазначені причини, сприяти формуванню правомірної, високоморальної поведінки громадян.
Існує загальна і спеціальна профілактика соціальних відхилень.
Використання санкцій. З усіх способів боротьби з соціальними відхиленнями той, що пов’язаний з використанням санкцій, є, певно, найдавнішим. Основна його форма — покарання злочинця на основі кримінальних законів, тому умовно його можна було б назвати юридичним. Відомо, що над питаннями ефективності, справедливості і перспективності кримінальних покарань розмірковували прогресивні мислителі минулого — як вчені-юристи, так і письменники1. Нині можливості подолання злочинності лише шляхом покарання злочинців почали підлягати науково обгрунтованому сумніву.
У соціальному та історичному плані це пов’язано з двома обставинами.
Перша — за останнє більше як півстоліття почала виявлятися практична неефективність, неспроможність виправити злочинців тільки або головним чином шляхом застосування ув’язнення, заслання та інших суворих кримінальних покарань. Зростання злочинності та алкоголізму, наркоманії та аморальних вчинків, високий відсоток рецидиву з боку осіб, які вже відбули покарання за здійснене раніше правопорушення, втрата поваги до норм права і діяльності юридичних установ — усе це не могло не сприяти негативному ставленню до юридичних методів боротьби з поведінкою, що відхиляється.
Друга обставина — поступове поширення у суспільстві повніших і глибоких уявлень про справжні причини й механізми соціальних відхилень; розуміння того, що негативні явища породжує не «зла воля» деяких людей або що саме ця «зла воля» здебільшого має глибші причини, викорінювання яких потребує тривалих зусиль і не може бути досягнуте шляхом одного лише покарання винного.
Покарання насамперед має бути справедливим. Це значить, що воно повинно повною мірою відповідати тяжкості заподіяного, ступеню провини та даним про особистість злочинця.
Зазначимо, що справедливе покарання має і максимальне загальнозапобіжне значення.
Покарання, яке застосовується з урахуванням цих обставин, по можливості, повинно йти за кожним фактом виявленого соціального відхилення. Саме в цьому полягає вимога невідворотності покарання.
Невідворотність відповідальності у боротьбі з соціальними відхиленнями сприяє закріпленню у громадській та індивідуальній свідомості вимог відповідної соціальної норми, відповідального ставлення до цих вимог, підвищенню дієвості засобів соціального контролю.
Медико-біологічний підхід. Деякі соціальні відхилення можуть мати медико-біологічні елементи (аспекти). У цих випадках і необхідно поєднання різних методів впливу, включаючи медичні.
Вчинок людини, який порушує соціальну норму, може бути пов’язаний з медико-біологічними чинниками. Це пияцтво й алкоголізм, наркоманія і самогубство; правопорушення осіб, які мають фізичні або психічні вади.
Медико-біологічний підхід у поєднанні з іншими здійснюється у таких випадках:
вчинення правопорушень за наявності неврозів, психопатій та інших психічних аномалій, які не виключають осудності;
зловживання спиртними напоями і ранні стадії алкоголізму;
наркоманія на ранніх стадіях, яка пов’язана з порушенням соціальних норм;
стресові стани, які небезпечні у суїцидному відношенні. Налагодження соціального й медично-профілактичного об слуговування потребує чималих капітальних вкладень, підготовки відповідних кваліфікованих кадрів. Але все це соціально виправдано, особливо якщо взяти до уваги велику кількість хворих з різним ступенем ураження нервової системи. Своєчасне проведення соціальних і медичних профілактичних заходів дасть змогу створити умови для того, щоб психічно неповноцінні особи не вчиняли суспільно небезпечних дій; забезпечити зменшення конфліктних ситуацій, які їх травмують (у тому числі на мікрорівні).
Комплексний підхід. Заходи боротьби з соціальними відхиленнями, які вживає суспільство, необхідно диференціювати за місцем і часом. Практично важливо знати, коли, на що, яким чином слід впливати і чи впливати взагалі.
Є такі відносини, стереотипи і зразки поведінки, які неможливо «підштовхнути» або змінити їх примусово, вони не зникнуть доти, доки не зміниться та чи інша частина соціального організму. А є відносини, на які можна і потрібно впливати вже зараз і найрішучіше, бо для цього є всі умови.
Соціальні відхилення досить різноманітні, причини їх здійснення також різні, як різні і норми, що порушуються. Проте не можна використовувати одні й ті ж самі засоби для боротьби з усіма видами соціальних відхилень. Більше того, не можна навіть для боротьби з різними видами злочинів, у межах однієї лише цієї невеликої частини усіх відхилень, використовувати ті самі методи.
Необхідно враховувати не лише різну природу норм, які діють у суспільстві, а й різну їх соціальну значущість, отже, різний ступінь суспільної шкідливості відхилень від них.
Не менш важлива і така обставина, як соціальний ефект тієї чи іншої санкції. А цей ефект змінюється зі зміною соціально-економічної, політичної чи іншої ситуації.
Потрібна гнучка нормативна політика, яка б враховувала зміни у суспільному розвиткові.
1 Достоевский Ф. М. Записки из мертвого дома // Собр. соч. — М., 1982. — Т. 3. — С. 18.