§ 5. Соціальний контроль як механізм соціальної регуляції поведінки людей і підтримання суспільного порядку

Повноцінний соціальний контроль — це сукупність засобів і методів впливу суспільства на небажані форми поведінки з метою їх знищення або мінімізації.

Отже, дієвим соціальний контроль може бути лише тоді, коли використовують різні його механізми, враховуючи особливості самих відхилень.

До таких механізмів належать:

власне контроль, який здійснюється зовні, у тому числі шляхом покарань та санкцій;

внутрішній контроль, який забезпечується інтеріоризацією соціальних норм та цінностей;

побічний контроль, зумовлений ідентифікацією з референтною законослухняною групою;

«контроль», оснований на широкій доступності різних засобів досягнення цілей та задоволення потреб, альтернативних протиправним або аморальним.

Враховуючи якість, спрямованість та поширеність соціальних відхилень нині в нашій країні, можна запропонувати таку стратегію соціального контролю:

заміщення;

витіснення найнебезпечніших норм соціальної патології суспільно корисними або нейтральними;

спрямованість соціальної активності у суспільно схваленому або нейтральному напрямі;

легалізація (як відмова від карного чи адміністративного переслідування) «злочинств без жертв» (гомосексуалізм, проституція, алкоголізм тощо);

створення організацій соціальної допомоги: суїцидологічних, наркологічних, геронтологічних;

реадаптація та ресоціалізація осіб, які опинилися поза громадськими структурами;

лібералізація та демократизація режиму утримання у в’язницях та колоніях за відмови від примусової праці та скорочення частки цього виду покарання у системі правоохоронної діяльності;

безумовне скасування страти.

Соціальний контроль буде лише тоді ефективним, коли його методи відповідатимуть суті відхилення та враховуватимуть причину його походження.

Таким чином, враховуючи місце та роль девіації в житті суспільства, її вивчення має бути об’єктом пильної уваги для раціонального використання цього феномена в соціальному управлінні.

Глава 9

Соціальний конфлікт

§ 1. Конфлікт як соціальне явище

Як довела наука, конфлікти існують стільки, скільки існує людське суспільство. Прояви конфліктів різноманітні: вони можуть виникати між окремими особистостями в межах од­ного колективу і між колективами, між релігійними сектами і партійними фракціями, це можуть бути страйки і революції, жорстокі масові битви чи міжнаціональні зіткнення. Що ж таке конфлікт? Чи можна дати йому однозначне визначення?

Найбільш поширеною в західній літературі є думка Л. Козера (США), що конфлікт являє собою боротьбу за цінності й претензії на певний соціальний статус, владу і недостатні для всіх матеріальні блага; боротьбу, в якій метою конфліктуючих сторін є нейтралізація, заподіяння школи супротивнику або його знищення. Е. Гідденс додає, що конфлікт — це реальна боротьба між людьми або групами незалежно від того, які витоки цієї боротьби і які способи й засоби мобілізує кожна зі сторін. Конфлікт — це результат соціального напруження, яке виникає через незадоволення базових потреб людей і соціальних груп. Конфлікт також результат соціальної нерівності між людьми (П. Сорокін). Конфлікт — це і результат незбіжності цілей та інтересів людей (Дюркгейм, Парсонс). Соціальний конфлікт існує, коли дві або більше сторін впевнені, що їхні інтереси, цілі діяльності несумісні. Ми розглядаємо конфлікт як сприйняття або упевненість сторін у тому, що їх прагнень не можна досягти водночас.

Що є предметом і об’єктом конфлікту? Під предметом, як правило, розуміють наявну об’єктивну чи уявну проблему, що і є причиною незгоди між сторонами. Кожна зі сторін за­цікавлена у розв’язанні цієї проблеми на свою користь. Предметом конфлікту є та основна суперечність, через яку і задля вирішення якої суб’єкти вступають у протиборство. Це може бути проблема влади, володіння цінностями, проблема першості чи сумісності.

Об’єкт конфлікту — це матеріальні чи духовні цінності, володіти чи використовувати які намагаються обидві сторони. Об’єктом конфлікту може виступати будь-який предмет чи елемент матеріального світу або соціальної реальності, що може бути предметом особистих, групових чи державних інтересів. Щоб стати об’єктом конфлікту, цей елемент має перебувати на перетині інтересів різних соціальних суб’єктів, які бажають одноособово контролювати їх, причому зіткнення інтересів має бути усвідомлене сторонами.

Конфлікт може й не мати явного об’єкта. Існують так звані безоб’єктні конфлікти. Вони не базуються на взаємних прагненнях до контролю над чим-небудь. Наприклад, конфлікт може статися через те, що перехожий зробив зауваження хулігану. Розгортається суперечка, може статися бійка — конфлікт відбувся. Але тут немає об’єкта, володіти яким хотіли б обидві сторони. Просто один порушив моральні уявлення іншого.

Щоб зрозуміти природу конфлікту і відрізнити його від схожих явищ, необхідно визначити його межі, тобто зовнішні рубежі у просторі й часі. У визначенні меж розрізняють три аспекти: просторовий, часовий і внутрішньосистемний.

Просторові межі визначаються територією, на якій відбувається конфлікт. Вони можуть бути мінімальними (кухня), але можуть бути і всесвітніми (наприклад світова війна). Чітке встановлення просторових меж особливо важливо для міжнародних відносин, бо вони пов’язані з проблемою учасників конфлікту. У міжнаціональних конфліктах теж важливо визначити територіальні рубежі для здійснення превентивних заходів, забезпечених правовими актами.

Часові межі — це тривалість конфлікту, його початок і кінець. Від того, чи вважати конфлікт розпочатим, продовженим або закінченим, часто залежить юридична оцінка дій учасників у той чи інший момент часу. Особливо це важливо для того, щоб правильно оцінити ролі учасників конфлікту і тих, хто приєднався до нього у певні проміжки часу розгортання конфлікту.

Щоб визнати конфлікт розпочатим, потрібні як мінімум три умови: а) перший учасник свідомо й активно діє на шкоду другому; б) другий учасник усвідомлює, що ці дії спрямовані проти нього та його інтересів; в) у зв’язку з цим він і сам починає активно протидіяти першому учасникові. Тобто поки діє лише один учасник або однією чи всіма сторонами проводяться розумові операції (планування дій, протидій тощо), конфлікту як такого ще немає. Навіть агресивні дії, але однієї сторони, це теж ще не конфлікт. Конфлікт починається як двостороння чи багатостороння поведінка. Щоправда, йому передують дії однієї зі сторін, що дає змогу визначити того, хто розпочав конфлікт. Закінчується конфлікт неоднозначно: він може бути вичерпаний або припинений (докладніше зупинимося на цьому при розгляді динаміки конфлікту).

Що являє собою внутрішньосистемний аспект у визначенні меж конфлікту? Будь-який конфлікт відбувається у певній системі — сім’я, група співробітників, держава тощо. Кон­флікт між сторонами, що входять до однієї системи, може бути глибоким, великим або приватним, обмеженим. У відносинах сторін, де б конфлікт не відбувався просторово (кухня чи держава), є велика небезпека розростання, загострення взаємовідносин. Визначення внутрішньосистемних меж конфлікту тісно пов’язане з чітким визначенням конфліктуючих сторін по всьому колу його учасників. Таким колом (іншими словами — елементами системи) є: а) безпосередньо протидіючі сторони, а також можуть бути б) підбурювачі, в) пособники, г) організатори конфлікту, д) радники, е) прихильники або ж) противники конфліктуючих сторін, з) третейські судді. Межі системи залежать від того, наскільки широке коло учасників заподіяно у конфлікті.

Конфлікт виконує дуже важливі для суспільства функції. Їх можна поділити на кілька великих груп. Перш за все визначимо позитивні та негативні. Хоч майже у кожній сфері людських відносин закладений конфлікт і хоч конфліктні епізоди є найзначнішими в житті людей і здебільшого звертають на себе увагу, помилково вважати, що будь-яка взаємодія людей обов’язково пов’язана з конфліктом. Але конфлікт все ж таки виникає, і частіше він благополучно вирішується.

Людство виявило інтерес до вивчення конфліктів ще за біблейських часів. І тепер доведено, що конфлікт — невід’ємна частина життя суспільства і не завжди він має руйнівний характер.

Перш за все конфлікт є плідним грунтом для вивчення соціальних змін. Якщо люди незадоволені умовами свого життя або політикою, вони повинні вступити в боротьбу з існуючим порядком, інакше їм не добитися змін на краще. Майже кожен новий закон у цивілізованих країнах приймається в парламентах після тривалих дебатів і перехресного тиску груп з опозиційними інтересами.

Другою позитивною функцією соціальних конфліктів є те, що за їх допомогою вдається примирити законні інтереси людей. Більшість конфліктів не закінчується тим, що одна сторона виграє, а інша — програє. Зазвичай при задоволенні інтересів обох сторін вдається досягнути певного синтезу — виробляється інтегративна згода, що відповідає інтересам першої і другої сторін і, отже, тих великих груп, яких вони представляють. А якби, бажаючи уникнути конфліктів, люди не висували своїх вимог, навряд чи можна було б плідно вирішити важливі питання. З цієї точки зору конфлікт можна розглядати як творчу силу.

Третьою позитивно функцією конфлікту є те, що конфлікт об’єднує групу: без здатності до соціальних змін і без примирення й узгодження індивідуальних інтересів групова солі­дарність слабшає, а разом з тим зменшується й ефективність дії групи. В результаті можливий розпад групи. Отже, головними характеристиками позитивних функцій конфлікту є вирішення проблем між сторонами, що протидіють. Соціальний конфлікт, який перебуває під контролем, допомагає уникнути напруження у громадському житті, дає змогу встановити рівновагу та моральні відносини між людьми.

До позитивних належать також комунікативно-інформативні та організаційні характеристики конфлікту. У ході зіткнення, протистояння люди краще пізнають одне одного, йдуть на зближення на спільній платформі. Конфлікт може бути стимулятором (заохоченням) та рушійною силою важливих для суспільства соціальних змін. Конфлікт також формує соціально необхідну рівновагу, переоцінку та зміну попередніх цінностей та норм суспільного життя. Позитивний конфлікт може бути гарантом розвитку суспільства шляхом викриття протилежних інтересів, створення можливостей для їх наукового аналізу та досягнення позитивних змін.

Але конфлікт має не тільки позитивні функції. Він може призвести суспільство до хаосу. На грунті конфліктів розпадаються сім’ї, через конфлікт розпадаються колективи, через міжнародні та міжособистісні конфлікти гинуть люди.

Конфлікт може спричинити дезорганізацію у суспільстві, призвести його до кризи, а то й до катастрофи. Конфлікти негативно впливають на необхідні зміни влади, сприяють роз­колу в групах, класах та інших спільнотах. Тому всі гілки влади повинні розробляти заходи щодо запобігання конфліктам, ретельно має працювати правова система для подолання конфліктів.

Справа в тому, що негативні наслідки конфлікту часто придушують його позитивні функції, а ці негативні наслідки зумовлюються застосуванням суворих тактик суперництва. І важко буває радіти позитивним результатам конфлікту, якщо він виливається у взаємні образи, погрози, насилля.

Відповідно до двох основних сфер суспільного життя конфлікти можуть бути матеріальними та духовними.

Матеріальні функції проявляються у тому, що всі вони, в тому числі і юридичні, пов’язані з економічною стороною суспільного життя. Це матеріальний інтерес, вигода, втрата, тому конфлікт сприяє перегрупуванню соціальних сил, суспільному прогресу (або регресу), розвиткові (або стагнації) матеріального виробництва. Юридичні конфлікти майнового характеру також ведуть до перерозподілу цінностей, вигод однієї та втрат іншої сторони. Духовна функція конфлікту проявляється у вигляді стимулятора швидких і глибоких змін у духовному житті. У процесі соціальних конфліктів руйнуються норми, ідеали, цінності, що склалися раніше, відбувається радикалізація суспільної свідомості. Конфлікт начебто перетинає процес звичної односторонньої оцінки того, що відбувається, і створює умови для того, щоб люди побачили суспільне життя з іншого боку, який був закритий для них.

Зупинимося ще на одній характеристиці функцій конфлікту, що показують особливості його впливу на соціум. Це сигнальна, інформаційна, диференціююча та динамізуюча функції.

Сигнальна функція полягає в тому, що вона немовби дає заявку на необхідність прийняття термінових заходів, сигналізуючи суспільству про соціальне напруження, спонукає його і перш за все керівні та правові органи до уважного вивчення ситуації, перегляду нормативної бази тощо. Інформаційна функція близька до сигнальної, але вона ширша, ніж проста констатація про соціальне неблагополуччя. Конфлікти завжди дають цінну інформацію про причини, що їх породили. Інформація стає важливим засобом пізнання суспільних процесів. Диференціююча функція полягає в тому, що конфлікт призводить до соціальної диференціації. Наслідком соціального конфлікту є зміна соціальної структури суспільства, яка розвивається за звичною схемою: спочатку це гостра поляризація протилежних протиборчих сил, далі інтеграція розрізнених сил і, нарешті, виникнення нових спільнот. Особливості динамізуючої функції полягають у тому, що в кожному соціальному конфлікті закладена можливість швидшими темпами розвивати суспільство, здійснювати соціальні зміни.