Глава 14

Конкретно-соціологічні дослідження

§ 1. Сутність конкретно-соціологічних досліджень. Основні етапи

У загальному вигляді конкретно-соціологічні дослідження можна визначити як систему логічно-послідовних методологічних, методичних і організаційно-технічних процедур, пов’язаних між собою єдиною метою — отримати достовірні дані про досліджуване явище або процес для їх подальшого використання у практиці, забезпечення ефективнішої діяльності суспільства. Основне завдання конкретно-соціологічних досліджень — це добування фактів про соціальну дійсність, її окремі явища, сторони, інакше кажучи — соціальних фактів.

Підготовку і проведення соціологічних досліджень можна поділити на ряд етапів.

Підготовка дослідження. Тут соціолог звертається до спеціальної літератури, що присвячена саме досліджуваному об’єктові. В процесі цієї роботи відбувається усвідомлення проблеми, формулюються цілі і завдання дослідження, розробляється загальна концепція.

Збирання первинної соціологічної інформації про об’єкт, що вивчається. Під первинною соціологічною інформацією розуміють отримані в ході соціологічного дослідження неузагальнені відомості (наприклад, відповіді опитуваних в анкетах, інтерв’ю, записи на картках, спостереження, аналіз документів).

Підготовка зібраної інформації до обробки й аналізу та сама обробка й аналіз даних, отриманих у ході дослідження згідно з програмою.

Підготовка звіту за наслідками дослідження, викладення його результатів у наукових публікаціях, практичних рекомендаціях і проектах соціальних змін.

§ 2. Програма соціологічного дослідження

Соціологічне дослідження починається з розробки його програми, яка є конкретним втіленням його підготовчого етапу. Програма містить всебічне обгрунтування методоло­гічних підходів і методичних прийомів вивчення певного явища або процесу. Тільки програма соціологічного дослідження, усі складові якої глибоко обмірковано, може стати запорукою його проведення на високому якісному рівні. Не випадково програму називають стратегічним документом дослідження, ознайомившись з яким можна відразу зрозуміти концепцію всього дослідження, ті наміри його організаторів, за допомогою яких здійснюється спроба впровадитися в аналіз тієї чи іншої проблеми. Від наукового обгрунтування цього документа значною мірою залежать кінцеві результати.

Програма дослідження — це виклад його теоретико-методологічних передумов (загальної концепції) відповідно до основних цілей роботи та гіпотез дослідження, зазначення правил процедури, а також логічної послідовності операцій з метою їх перевірки.

Програма — це теоретико-методологічна основа процедур дослідження, які здійснюються дослідником, а саме: збір, обробка та аналіз інформації. Вона включає визначення проблеми, об’єкта та предмета дослідження, характеристику його цілей та завдань, інтерпретацію основних понять, висунення гіпотез, визначення стратегічного плану дослідження, складання плану вибірки, описи методів збору та схеми аналізу даних. У програмі можна виділити теоретичний (методологічний) і методичний (процедурний) розділи. До першого належать усі ті компоненти програми, які по­чинаються з постановки проблеми та закінчуються складанням плану вибірки, до другого — опис методів збирання, обробки та аналізу даних.

Вихідний пункт у складанні програми — визначення проблеми дослідження. Реальні життєві суперечності створюють проблемну соціальну ситуацію, для розв’язання якої потрібен подальший розвиток соціологічного знання та відповідні управлінські рішення. Наукова проблема має більш-менш точно відображати проблемну соціальну ситуацію, ту суперечність, яка виникає у процесі функціонування і розвитку соціальних систем. У ній фіксується суперечність між знанням про потреби суспільства у певних практичних діях та незнанням шляхів і засобів реалізації цих дій.

Наступним кроком дослідження вважаються визначення мети та постановка завдань. Мета визначається відповіддю на запитання: «Для чого?» («Для чого проводиться дослідження?»). Мета — це загальний напрям, проект дії, те, чого потрібно досягти.

Завдання формулюють запитання, на які необхідно відповісти для реалізації мети дослідження. Вони орієнтують на аналіз проблеми або з точки зору потреб розвитку теорії, або для практичних цілей розв’язання суперечності, що вивчається. Завдання бувають основні, приватні, додаткові.

Основні завдання випливають безпосередньо з предмета дослідження, відповідають його цільовому напряму, приватні — з основних, допомагають розв’язанню головних питань дослідження.

Соціальна проблема не існує сама по собі і має свого носія — ту спільноту людей та їх діяльність, з якими вона нерозривно пов’язана. Об’єктом соціологічного дослідження в широкому розумінні є носій тієї чи іншої соціальної проблеми.

Об’єкт соціологічного дослідження — це спільнота людей, їх діяльність, що організована за допомогою соціальних інститутів, та умови, за яких ця діяльність здійснюється.

Причини появи тієї чи іншої проблеми можуть лежати за межами об’єкта дослідження. Це веде до умовного поширення його масштабів, яке дає змогу виявити дійсні причини ви­никнення даної проблеми. Тому виділяють два об’єкти дослідження — основний і додатковий.

Чітке виділення об’єкта сприяє правильному визначенню предмета дослідження, який визначається конкретним формулюванням відповіді на запитання: «Що?» («Що вивчати­меться»). Наприклад, «соціальне напруження», «правова культура», «причини злочинності».

Предметом дослідження вважається та сторона об’єкта, яка безпосередньо підлягає вивченню. Це найбільш значуща сторона об’єкта у соціологічній теорії та соціальній практиці. Одному й тому самому об’єкту може відповідати кілька різних предметів дослідження, кожний з яких за змістом визначається тим, яку саме сторону об’єкта він відображає, з якою метою, для вирішення якої проблеми обраний.

Таким чином, об’єкт — це те, що містить у собі соціальну суперечність, а предмет — це ті його властивості та сторони, які відображають цю суперечність.

У ході дослідження необхідно провести теоретичну інтерпретацію основних понять.

Повністю розкрити зміст поняття можна лише тоді, коли його інтерпретують у двох напрямах: порівнюють дане поняття з іншими поняттями (теоретична інтерпретація поняття) і зіставляють його з даними спостереження та експерименту, тобто емпіричними даними (емпірична інтерпретація поняття). В першому випадку розкривається теоретичний зміст поняття, у другому — емпіричний.

Паралельно з уточненням основних понять відбувається цілісний попередній аналіз об’єкта, тобто систематизація літературних та практичних відомостей у даній предметній сфері щодо даного об’єкта. Власне кажучи, попередній системний аналіз предмета — це по суті «моделювання» проблеми, яка вивчається, тобто її деталізація.

Об’єкт можна пояснювати різними шляхами, з яких найтиповішими є два підходи — системний та функціональний.

Системний підхід — це такий спосіб наукового пізнання і практичної діяльності, що потребує розгляду частин у нерозривній єдності з цілим. Під центральним поняттям системного підходу розуміємо певний матеріальний або ідеальний об’єкт, що уявляється як складне цілісне утворення. Оскільки будь-яка система завжди перебуває в певному середовищі, системний підхід завжди враховує її зв’язки і відносини з ним. Тобто система завжди є підсистемою іншої, більшої системи і навпаки — в ній можна виокремити менші підсистеми.

Функціональний аналіз передбачає виділення зовнішніх обставин стосовно явища, яке вивчається, їх упорядкування, субординацію, попереднє визначення сили впливу. При фун­кціональному аналізі важливо вміти з’ясувати специфічні механізми впливу кожного чинника, що розглядається.

Загальна спрямованість дослідження може бути визначена до його початку гіпотезами, які сформульовані.

Гіпотеза в соціологічному дослідженні — це науково обгрунтоване припущення структури соціальних об’єктів, характеру, елементів і зв’язків, які утворюють ці об’єкти, механізму їх функціонування і розвитку. Наукова гіпотеза може бути сформульована тільки в результаті попереднього аналізу об’єкта, що вивчається.

Процедурний розділ програми дослідження включає такі елементи: 1) принциповий стратегічний план дослідження;

обгрунтування системи вибірки одиниць спостереження;

визначення основних процедур збирання та аналізу вихідних даних.

Основна передумова для вибору принципового плану — стан знання до моменту збирання емпіричних даних, а отже — можливість для розробки гіпотез. Можна виділити три основні варіанти стратегії наукового пошуку.

Розвідувальний план застосовується у тому разі, коли про об’єкт дослідження практично мало що відомо, і соціолог не має можливості висунути ніяких гіпотез.

Описовий варіант дослідження можна використати тоді, коли зібрані про об’єкт дані є достатніми для висунення описових гіпотез. Мета плану — описування якісно-кількісних особливостей соціальних структур, процесів та явищ.

Аналітико-експериментальний план — найефективніший варіант наукового пошуку. Його використовують тільки в умовах досить повного знання про об’єкт, що дає змогу висунути пояснювальні передбачення. Мета плану — дослідження функціональних взаємозв’язків.

Визначенням об’єкта дослідження (наприклад, кількості або окремої групи його членів) не завершується вирішення питання про кількість та характер тієї сукупності людей, які мають бути охоплені цим дослідженням. Опитування усіх людей, які становлять об’єкт дослідження (а це можуть бути тисячі, сотні, десятки людей), було б нераціональним. Це подовжувало б строки дослідження, а отже, і одержання необхідної інформації, потребувало б значних витрат, відвертало б увагу великої кількості людей, та й саме таке дослідження є занадто громіздким. Тому більшість соціологічних досліджень має не суцільний, а вибірковий характер.

Вибірковий метод — метод дослідження, який дає можливість робити висновки щодо характеру розподілу ознак, що вивчаються, генеральної сукупності на основі деякої час­тини — вибіркової сукупності.

Генеральна сукупність — уся сукупність одиниць спостереження, яка стосується даної проблеми. Вона буває обмежена територією, часом, професією, функціональними рамками.

Вибіркова сукупність — частина генеральної сукупності, яка виступає як безпосередній об’єкт вивчення за розробленою програмою добору. Вона має характеристики генераль­ної сукупності.

До методичної частини програми соціологічного дослідження включаються: характеристика методів збирання первинної інформації (опитування, аналіз документів, спостереження, експеримент); логічна структура використовуваного інструментарію, звідки видно, на виявлення яких характеристик предмета дослідження спрямований той чи інший блок питань; порядок розміщення питань в інструментарії. Сам інструментарій додається до програми як самостійний документ.

Поряд з переліченим у програмі доречно позначити і логічні схеми обробки зібраної інформації, які показують діапазон та глибину аналізу первинної соціологічної інформації.

Таким чином, створення та обгрунтування програми соціологічного дослідження — це необхідна умова достовірної та об’єктивної інформації з проблеми, якою займається дослідник.