§ 5. Розробка й використання соціальних технологій при розв’язанні практичних проблем суспільства

Одним з практичних завдань соціальної технології є навчити людей соціальним, професійним діям, методам досягнення життєвих цілей. Прикладом тут можуть бути країни, в яких раціонально й розумно організовано життя, це перш за все Японія і США. Розглянемо деякі з них.

Японія досягла пріоритету у багатьох галузях промисловості за рахунок активного включення наукового потенціалу, комплексного вивчення й вирішення проблем особистості, колективної організації праці. На їх основі розробляються системи мотивації праці, привабливі для різних категорій працівників. Із загальних соціальних технологій поширеною є зближення інтересів особистості, колективу й керівництва фірми в досягненні високої ефективності виробництва. Вона складається з двох напрямів: підготовки, виховання й ефективного використання, організації контролю над персоналом фірми. Концептуальну основу кожної з соціальних технологій (тобто відтворення якостей особистості робітника, ефективного використання його потенціалу — знань, здібностей, психофізіологічних особливостей) становить не регламентація організації праці, а в першу чергу соціально-психологічні чинники. Основні з них: «тотальне втягування», «довіра», «емоційна близькість», «участь в управлінні». Суть їх полягає в такому.

«Тотальне втягування» основується на формуванні у робітників ряду настанов на престижність праці, яку ті виконують, підтриманні ними традицій свого народу — глибокої поваги до праці, додержання суворої дисципліни. Формується також кланова (колектив бригади, цеху, відділу, кафедри) етика («життєздатність і збереження сім’ї-клану за­лежить від самовідданої праці кожного її члена»). На основі кланової етики виросла групова діяльність. Вона посідає лідируюче становище серед поведінських настанов японців. Фірми претендують на статус «сім’ї», «рідного дому», і робітник таким чином мобілізується на його охорону відданою працею, він понад усе боїться підвести колег своєю некомпетентністю або недостатньою старанністю. Це спонукає його до освоєння суміжних професій, забезпечення взаємодопомоги й взаємозаміщування.

Другою складовою контролю над персоналом є технологія «довіри», завдяки якій досягається переконаність робітників у тому, що будь-який їх внесок в успіх компанії, будь-які жертви рано чи пізно дістануть визнання й підтримку. Її виразом є практика найму й винагороди. Мотиваційна роль першої полягає в забезпеченні гарантії стабільності, а другої — в гарантії зростаючої плати за довголітню відданість фірмі.

Соціальна технологія, що побудована на використанні системи «довічного найму», відображає, зокрема, виробничу підготовку новачків за різними видами їх професійного профілю, критерії, показники, послідовність прояву їх елементів, механізм їх зв’язку. Технологія вступу у сферу найму розробляється на основі такого правила менеджменту: наймання на роботу — це не просто необхідність заповнити вакансії, а честь для особистості, яку віддає фірма своєму працівникові за те, що свої знання й здібності він готовий виявити, працюючи в цій фірмі. Таке соціально-психологічне приймання дає гарантії для формування необхідної для фірми настанови на мотивацію ефективної праці, а її відтворення вже як потреби особистості.

Однією з особливостей системи «довічного найму» є оплата праці за старшинством. Така форма оплати має значні резерви впливу на прояв необхідних духовних і соціальних якос­тей, норм поведінки і стосунків між людьми у сфері праці. З одного боку, всі, хто потрапив у систему «довічного найму» зразу ж стають на драбину щорічних надбавок до заробітної плати; з другого — щорічні надбавки враховують не стільки збільшення стажу, накопичення досвіду й покращання якостей працездатності робітника, скільки визнання адміністрацією його попитів, які зростають з моменту, коли він вступає до шлюбу, з’являються діти тощо, що вимагає від особистості зростання відповідальності за матеріальне благополуччя.

Третя складова концептуальної основи контролю над персоналом — «емоційна близькість», що являє собою усунення перегородок всередині трудового колективу з метою захисту його від згубних наслідків стресових, конфліктних ситуацій, для консолідації робітників, їх загальної та індивідуальної причетності до всіх справ компанії. Ця технологія підтримує рівновагу між суворою дисципліною й автократизмом керівних працівників, що супроводжує її, стосовно рядових працівників, внутрішньою розгородженістю однієї й другої груп, відкритістю комунікаційних каналів, що з’єднують «верхи» й «низи». Менеджери вступають у контакти з робітниками у концертах, на пікніках, у туристичних поїздах, відвідують квартири робітників перед Новим роком, консультують перед вступом до шлюбу.

Розроблено й ефективно діють в Японії технології «участь у виробництві», «ділових стосунків» та багато інших.

Цікавим є й досвід інших країн, де розроблено й ефективно використовуються вітчизняні соціальні технології у всіх сферах життєдіяльності людей. Ось, наприклад, що являє со­бою одна з технологій комунікації, яка була запроваджена в США однією з перших і яка допомагає ефективніше проводити різні політичні кампанії. Вона називається Шенон—Вівер і її елементи мають таку характеристику.

Джерело. Джерелом інформації (посланням) може бути індивід або організація, яку такою сприймає одержувач. Після того, як інформація отримана, завдання джерела — поінформувати або упевнити отримувача використати або посилити вже існуючі стосунки. Отримувачі (в даному разі виборці) розвивають своє ставлення, взаємодіючи з усім соціоеко-номічним оточенням. Ефективні джерела — необов’язково кандидати або представники партій. Часто це люди або інститути, які мають авторитет аудиторії.

Інформація. Для успішної передачі інформації використовують такі символи: а) аудіо (слова й звуки); б) візуальні (ілюстрації), які стимулюють значення, що зберігаються у мозку отримувача.

Канали комунікації. Під час політичних кампаній в Америці використовується чотири основні канали: а) радіо, телебачення і друковані види комунікації, які поділяються на дві субкатегорії — платні та безкоштовні джерела; б) пошта як важливе джерело зв’язку, оскільки об’єднує слова й візуальні знаки, має здатність безпосередньо адресувати інформацію ретельно відібраній аудиторії, може передавати окремі деталі й корисна як атакуючий засіб, оскільки невидима; крім того, це відносно недорогий засіб; в) телефон — це єдиний канал, через який ефективно і швидко налагоджується зв’язок з великою кількістю виборців. Це виключно особистий зв’язок, і відповідь виборця отримують зараз же, але водночас зв’язок може бути нав’язливим, тому ним треба користуватися обе­режно; г) візити — це дуже багатоплановий спосіб людських контактів. Він найкращий з усіх каналів зв’язку, але потребує багато часу; д) листівки, які роздаються повсюди — біля входу в метро, біля дому, в магазинах, аптеках тощо; е) вивішування плакатів тощо. Кількість способів налагодження контактів безконечна: масові ралі, невеликі приватні збори т. ін.; є) телефакс.

Перешкоди. Вони можуть знищити ефективність передачі інформації. Їх причини такі: а) добір послань-символів, значення яких невідоме отримувачеві; б) перешкоди каналу спілкування, коли не підходить обраний канал, не відповідає специфіці інформації; в) конкуренція з боку зовнішніх джерел.

Зворотний зв’язок. Його мета - проконтролювати процес комунікації. Він здійснюється безпосередньо під час спілкування або опосередковано (залежно від обраного каналу передачі інформації).

Частотність (повторюваність). Навіть переконливі й особисті способи спілкування потребують серії контактів з тим, щоб переконати, умовити, зачитати й підтвердити на­міри виборця голосувати.

Зміщення. Зміщення каналів комунікації важливо для подолання перешкод, що виникають при застосуванні, по-перше, багатьох каналів, по-друге, в оточенні конкурентів.

Практичне застосування каналів.

Для кожної політичної кампанії потреби в засобах комунікації різні. Дамо опис багатоканальної кампанії з використанням телефону як домінуючого засобу інформації.

Контакт ? 1. Такий телефонний дзвінок - кожному виборцю, його знайомлять з біографією й цілями кандидата. Наприкінці бесіди виборця повідомляють, що він скоро отримає поштою інформацію, виборець обіцяє її прочитати.

Контакт ? 2. Виборець отримує поштову інформацію, наступний дзвоник дає змогу посланцям обговорити деякі положення поштових відправлень.

Контакт ? 3. За допомогою телефону визначається ставлення виборця до кандидата і ті проблеми, які цікавлять виборця. Мета такого контакту виявити дійсну думку виборця про кандидата, знайти нові доводи для переконання виборця, щоб той підтримав кандидата.

Контакт ? 4. До виборців звертаються з проханням обов’язково прийти на вибори, нерішучих просять звернути увагу на те, про що говоритиметься в ході кампанії.

Контакт ? 5. Його мета - завершити роботу з так званими благополучними виборцями (з думкою на користь кандидата). Під час розмови з нерішучими підкреслюються сильні сторони позиції кандидата

Контакт ? 6. Це завершальне переконливе спілкування. Виборцям, думка яких ще не сформувалася, дається додаткова інформація.

Контакт ? 7. За кілька днів до виборів усі надійні виборці отримують поштову листівку, в якій їм наполегливо нагадують про необхідність взяти участь у голосуванні, адресу й час роботи виборчої дільниці.

Контакт ? 8. Насправді це два телефонні дзвінка. За тиждень до виборів телефонують усім виборцям, їм наполегливо нагадують про необхідність явки на виборчу дільницю. Другий дзвінок лунає напередодні виборів або безпосередньо в день виборів. Пізніше відповіді аналізують, щоб визначити специфічне ставлення кожного виборця до даного кандидата.

Візити. Є величезний потенціал у доставці інформації. Кількість контактів істотно змінюється, але всі вони повинні включати безпосередні контакти з виборцями віч-на-віч. Системи спілкування віч-на-віч різні за своїми цілями — від ситуації з застосуванням техніки переконання до розповсюдження листівок. Далі в технології Шенон—Вівер докладно описується техніка спілкування на міській площі, в торговому центрі тощо з порадами, як краще вибрати маршрут до місця зустрічі, як подолати перепони у спілкуванні в специфічних умовах.

Як наймати агітаторів-добровольців. Під час кампанії ядро групи становлять друзі й прибічники кандидата. Головну роль грає молодь. Якщо у кандидата є діти-підлітки, то їх треба притягнути для надання допомоги. Запрошуються спортивні й інші знаменитості.

Обладнання й матеріал для роздачі. Придбайте вантажівку й декоруйте її. Майте переносний озвучувальний пристрій, дістаньте дозвіл на його використання. Організуйте рок-групу, ансамбль, музику тощо. Необхідна достатня кількість таких предметів: шарфи, кепки, кошики або коробки, література, куски тканини, повітряні кульки, перепустки. Важливо організувати другий сніданок для добровольців, можна просто бутерброди і напої. В день виборів визначити місце зустрічі, зробити переклик добровольців; згідно з картою закріпити їх за районами.

Окрему частину технології становлять докладні інструкції для агітаторів (вони мають назву «від дверей до дверей»), у тому числі, як давати відповіді на запитання, з чого починати і чим закінчувати бесіду, як проводити конкретні різноманітні агітаційні заходи.

Що стосується вітчизняних соціальних технологій, то з багатьох існуючих розглянемо технологію так званого альтернативного (позасудового) вирішення конфліктів. Вона містить кілька відносно самостійних таких методик, (технологій) як негоціація, медіація, фасилітація, арбітрація, човникова дипломатія, міні-суди, техніка мед-арб, відновне правосуддя.

Що являє собою, наприклад, технологія медіації. Медіація (англ. Mediation) — це посередництво; втручання з метою примирення. Проводити посередництво — це перебувати між сторонами, сприяти процесові переговорів і виробленню у них взаємосприйнятливих рішень, використовуючи процедуру (технологію) медіації. Кінцевою метою медіації є мирне вирішення спору й укладання згоди, порозуміння між кон­фліктуючими сторонами. Відносини всіх сторін при цьому будуються законними методами; вони можуть виникати й відбуватися автономно від інших процесів, у тому числі й судових, оскільки є різновидом соціально-правових норм і первісно мають правосуб’єктний і диспозитивний характер. Вони можуть бути перервані на будь-якому етапі переговорів за побажанням однієї зі сторін і продовжені у разі взаємної згоди сторін.

Медіація будується стадійно, покроково, як і будь-яка технологія. Всі кроки об’єднані і у сукупності становлять комплекс відносин посередництва.

1. Ініціювання медіації (клопотання зацікавленими сторонами або пропозиції медіатора); домовленість сторін щодо проведення медіації.

2. Прийняття справи до провадження:

прийом заяви про посередництво від сторін особою, яка координує процес медіації;

роз’яснення сторонам Правил проведення процесу, їх прав та обов’язків;

укладання угоди про проведення медіації між посередником і сторонами.

3. Підготовка справи до медіації:

збирання інформації, необхідної для справи;

вияв учасників обох сторін і третіх осіб, що мають самостійні вимоги у конфлікті;

визначення умов і вимог опонентів;

завчасний (попередній) аналіз перспектив розв’язання спору;

призначення часу й дати проведення примирення;

вибір місця проведення посередництва.

4. Проведення процесу медіації:

вступне слово посередника;

виступи по черзі сторін і їх представників, у яких вони проголошують своє бачення проблеми;

робота сторін за допомогою посередництва з градацією проблем за ступенем їх значущості, опитування сторін посередником щодо можливостей і варіантів розв’язання;

висунення сторонами своїх варіантів можливого розв’язання спору, оцінка їх посередником;

процес вирішення проблеми;

опрацювання варіантів спірних питань;

визначення найкращих і найгірших альтернатив угоди, що обговорюється;

можлива експертна оцінка варіантів;

обговорення можливих варіантів угоди і всіх її складових до повного порозуміння.

5. Досягнення згоди між сторонами спору або його частини і оформлення договору:

оформлення угоди;

закриття процесу посередництва.

Метою цієї стадії є врегулювання конфлікту повністю або частково, взаємовигідне вирішення загальних проблем, досягнення взаємосприйнятливої угоди на основі компромісу.

Таким чином, завершуючи тему, можна сказати, що соціологія не обмежується лише вивченням соціальних відносин, процесів, явищ. Соціальні процеси є послідовними ступенями змін соціального об’єкта, що зумовлюються як внутрішньою логікою його саморозвитку, так і примусом суб’єкта, який управляє. І соціально-технологічний підхід до соціальної життєдіяльності і соціального пізнання забезпечує рух від методу «проб і помилок» до моделювання соціальних процесів і ситуацій, прийняття управлінських рішень на цій основі.