Глосарій

Абсолютна субстратна специфічність – це здатність ферменту каталізувати перетворення тільки одного, строго визначеного субстрату.

Авітаміноз – це захворювання, що розвивається при повній відсутності того чи іншого вітаміну в організмі.

Аденозиндифосфорна кислота (АДФ) − речовина, яка містить аденін, рибозу і два залишки фосфорної кислоти.

Аденозинтрифосфорна кислота (АТФ) – універсальний акумулятор енергії у живих організмах та субстрат для біосинтезу нуклеїнових кислот, який містить аденін, рибозу і три залишки фосфорної кислоти.

Адреналін − гормон, який синтезується в мозковому шарі наднирників. Вперше адреналін був виділений в 1901 р. із екстракту наднирників в кристалічному стані Такаміне, Альдрихом, Фюртом

Адсорбційний центр ферменту – це ділянка активного центра молекули ферменту, на якому відбувається сорбція (зв'язування) молекули субстрату. Він формується одним, двома, частіше трьома радикалами амінокислот, що звичайно розташовані поруч з каталітичним центром.

Активний перенос − процес, в якому використовується енергія для переносу тієї або іншої речовини з більш низької концентрацією в розчин з більш високою концентрацією (тобто проти градієнту концентрацій цієї речовини).

Активний центр ферменту − невелика ділянка, яка розташована на гідрофобній поверхні молекули ферменту, що приймає участь в каталізі. Цей центр утворений із залишків амінокислот, що знаходяться в складі різних ділянок поліпептидного ланцюга або різних поліпептидних ланцюгів, просторово зближених. Утворюється на рівні третинної структури білка-ферменту.

Актин − глобулярний (скорочувальний) білок з молекулярною масою від 46.000 до 58.000 Да; цей білок володіє сильно вираженою здатністю до агрегації, яка протікає з утворенням надмолекулярних структур у вигляді суперспіралізованих довгих подвійних ниток.

Алостеричний центр ферменту − ділянки молекули ферменту поза його активним центром, що здатні зв'язуватися слабкими типами зв’язків (зворотньо) з тою або іншою речовиною (лігандом).

Амілаза − фермент, який розщеплює молекулу крохмалю.

Амінокислота − органічна сполука (мономерний компонент молекули білка), в молекулі якого вуглеводний залишок об’єднаний з аміно- (-NH₂) і карбоксильною (-СООН) групою. Розрізняють моноаміномонокарбонові, диаміномонокарбонові, моноамінодикарбонові амінокислоти, а також моноаміномонокарбонові, які містять сульфур, і ОН-групу; ароматичні амінокислоти.

Амінокислоти замінні − синтезуються в організмі у кількостях, які необхідні для забезпечення синтезу білка. До них відносяться: аланін, аспарагін, аспарагінова кислота, гліцин, глутамін, глутамінова кислота, пролін, серин, тирозин, цистеїн.

Амінокислоти незамінні − не синтезуються в організмі або синтезуються недостатньо швидко і повинні потрапляти в організм ззовні з їжею. До них відносяться: аргінин, гістидин, валін, ізолейцин, лейцин, лізин, метіонін, треонін, триптофан, фенілаланін.

Амінотрансфераза − фермент, який каталізує відділення аміногрупи від амінокислоти, який перетворює в α-кетокислоту, з послідовним зворотнім процесом переносу –NH₂ на іншу α-кетокислоту, в результаті чого утворюється нова амінокислота.

Анаболізм − процеси біосинтетичних перетворень, які потребують затрат енергії (наприклад, утворення макромолекул із низькомолекулярних попередників) (протилежне поняттю катаболізм).

Анаеробний гліколіз − розпад цукрів (глюкоза), у відсутності кисню, до кислот (лактат) з накопиченням енергії в АТФ.

АПБ (білок, який переносить ацильний залишок) − поліпептид, простетична група якого − пантетеїн − переносить проміжні продукти біосинтезу жирних кислот в ланцюгу реакцій, які містять тіоефірний зв'язок; каталізуються синтетазою жирних кислот.

АТФаза Na⁺, K⁺-залежна − система активного переносу, яка використовує енергію гідролізу АТФ для переносу іонів натрію, крізь плазматичну мембрану із клітини з однойменним переносом іонів калію в зворотньому напрямку, тобто в клітину.

Афінна хроматографія − метод виділення індивідуальних білків; при пропусканні розчину білка крізь колонку з полімером за рахунок комплементарного зв’язування білка з лігандом, на колонці адсорбується тільки специфічний для даного ліганду білок.

Бета (β)-окиснення − ферментативний процес, який протікає в мітохондріях, в результаті якого жирні кислоти підвергаються окислювальному розпаду в β-положенні (другий карбон від карбоксильної групи). При цьому послідовно вивільнюються двокарбонові фрагменти (в вигляді ацетил-КоА), що приводить до послідовного скорочення карбонового ланцюга в молекулі жирної кислоти.

Білірубін (жовчний пігмент) − продукт розпаду, який утворюється при розмиканні порфіриновго кільця в сполуках, які накопичуються при розпаді гема. В молекулі білірубіна є чотири пірольних кільця, які об'єднанні між собою в прямий ланцюг.

Бішар − подвійний шар, який утворюється в результаті взаємодії гідрофобних поверхонь двох ліпідних моношарів з виникненням «бутерброду» («сендвіча») товщиною в дві молекули, в якому кожна із зовнішніх сторін утворена гідрофільними поверхнями.

Біологічна хімія – наука, що вивчає склад і структуру хімічних речовин живої матерії, їх перетворення і фізико-хімічні процеси, що лежать в основі життєдіяльності.

Білки (протеїни) – це високомолекулярні азотовмісні органічні речовини, лінійні гетерополімери, структурним компонентом яких є амінокислоти, зв'язані пептидними зв'язками.

Відновне амінування − приєднання молекули амоніаку до α-кетокислоти з утворенням α-амінокислоти за рахунок енергії відновлення, яка постачається НАД∙Н або НАДФ∙Н (протилежне поняття окислювальне дезамінування).

Відносна субстратна специфічність – здатність ферменту каталізувати перетворення декількох, подібних за будовою, субстратів.

Вітаміни – низькомолекулярні органічні речовини різноманітної будови.

Висалювання – це осадження білків високими концентраціями нейтральних солей лужних і лужноземельних металів, які володіють у високих концентраціях водовіднімаючими властивостями.

Вторинна структура білка – просторова структура, яка утворюється в результаті взаємодії між функціональними групами пептидного остову. Пептидний ланцюг утворює структури двох типів: α-спіраль і β-структуру.

Вторинна структура ДНК (модель Уотсона та Кріка (1953 р.)) – молекула ДНК, яка складається із двох антипаралельних полінуклеотидних ланцюгів, утворюючи подвійну спіраль.

Вуглеводи – група природних органічних сполук, які складаються з карбону, гідрогену та оксигену та відповідають загальній формулі – С_n(Н₂О)_m.

Гель-хроматографія − метод молекулярного просіювання молекул крізь гранули сефадексу (тримірні полісахаридні ланцюги декстрану, які мають пори).

Гемоглобін − складний олігомерний білок, який міститься в еритроцитах. Він складається із 4-х протомерів, з’єднаних нековалентними зв’язками. Забарвлений білок еритроцитів, зворотно приєднує кисень до своєї простетичної групи (похідне гему) і переносить його від легенів до периферичних тканин.

Гетероглікани (гетерополісахариди) − полісахариди, які побудовані із залишків моносахаридів різних типів (гіалуронова і хондроїтинсульфатна кислоти, гепарин, капсулярні полісахариди бактерій, агароза, порфірани і карагінани червоних водоростей, альгінові кислоти бурих водоростей, структурні полісахариди простіших).

Гідрофільність − властивість молекул або їх частин, які мають полярну природу, легко взаємодіяти з молекулами води (протилежне поняття − гідрофобність).

Гіпервітаміноз − захворювання, яке розвивається при надлишковому потраплянні того чи іншого вітаміну в організм.

Гіповітаміноз − захворювання, яке розвивається при не достатньому потраплянні того чи іншого вітаміну в організм.

Гістони − прості (регуляторні) білки, до складу яких входить велика кількість позитивно заряджених амінокислот − аргінін, лізин і гістидин (не менше 30%), містяться в хроматині клітинних ядер, де вони асоційовані з ДНК.

Глікоген − розгалужений полісахарид, мономером якого є глюкоза. Резервний вуглевод в печінці, м'язах і інших тканинах. В молекулі глікогену, яка складається із глікозних мономерів, полісахаридні ланцюги доволі розгалужені.

Глікогенез − синтез глікогену шляхом полімеризації глюкозних мономерів.

Глікогеноліз − розщеплення полімерних полісахаридних ланцюгів в молекулі глікогену з утворенням вільної глюкози або фосфорних ефірів глюкози.

Глікогенсинтетаза − фермент, який каталізує збільшення лінійних полісахаридних ланцюгів в молекулі глікогену шляхом послідовного приєднання глюкози (у формі УДФ-глюкози) до 4-гідроксигрупи кінцевого залишку глюкози в полісахаридному ланцюгу, який росте.

Гліколіз − розпад цукрів (глюкоза) до кислот, які мають три карбонових атоми (наприклад, піруват або лактат) з накопиченням енергії в АТФ.

Гліколітичний шлях − ланцюг реакцій, при якому глюкоза перетворюється в піруват або лактат (див. також гліколіз).

Гліколіпіди – складні ліпіди, які мають жирні кислоти, спирт (сфінгозин) та вуглеводний компонент (цереброзиди і гангліозиди).

Глікопротеїди − поліпептиди, які містять один або декілька цукрів або вуглеводних похідних в якості простетичних груп. Глікопртеїди є компонентами клітинних мембран, у яких залишки вуглеводів виконують функцію антигенних детермінант або інших центрів сприйняття інформації на зовнішній поверхні мембран.

Глобуліни − одна із груп білків плазми крові. Глобуліни осаджуються сульфатом амонію при напівнасиченості. Різні глобуліни відрізняються один від одного ліпідними і вуглеводними компонентами; їх вдається розділити шляхом ультрацентрифугування і електрофорезу.

Глюкагон − гормон поліпептидної природи, який секретується α-клітинами островків підшлункової залози. Глюкагон специфічно активує утворення цАМФ в клітинах печінки, підвищуючи таким чином вміст глюкози в крові в результаті стимуляції глікогенолізу і гліконеогенезу в печінці.

Глюкоза − цукор, який містить альдегідну групу і ланцюг із 6 атомів карбону (альдогексоза); моносахарид, який переважно міститься в рідинах тіла; мономерна одиниця структури резервного полісахариду тканин − глікогену.

Глюкокортикоїди − стероїдні гормони, які синтезуються клітинами кори наднирників, які підсилюють синтез глюкози шляхом глюконеогенезу, і, внаслідок, підвищують концентрацію глікогену в печінці, і цукру в крові.

Глюконеогенез − біосинтез глюкози із лактату, пірувату або оксалоацетату або із невуглеводних компонентів, які є попердниками цих сполук або інших проміжних продуктів гліколізу.

Гомоглікани (гомополісахариди) − полісахариди, які побудовані із залишків моносахаридів одного типу (крохмаль, глікоген, клітковина, декстран, хітин).

Гормони – біологічно активні речовини, що синтезуються в малих кількостях у спеціалізованих клітинах ендокринної системи і через циркулюючі рідини (наприклад, кров) доставляються до клітин-мішеней, де виконують свою регулюючу дію.

Дегідрування − окислювальна реакція, при якій від субстрату відділяються атоми гідрогену.

Денатурація – позбавлення білка його природних властивостей, що супроводжується руйнуванням четвертинної (якщо вона була), третинної, а іноді і вторинної структури білкової молекули, що виникає при руйнуванні дисульфідних і слабких типів зв'язків, що беруть участь в утворенні цих структур.

Діаліз − метод, який заснований на нездатності білків проходити крізь напівпроникну мембрану, яка легко пропускає низькомолекулярні речовини (солі).

Дисахариди − складні вуглеводи, які складаються з двох залишків моносахаридів. При їх утворенні дві молекули моносахаридів втрачають частку води та з’єднуються між собою через кисень. Їх формула С₁₂Н₂₂О₁₁.

Дихальний ланцюг − послідовність флавопротеїдів, гемопротеїдів (цитохромів), негімінових залізопротеїдів, які локалізовані в мітохондріях, і які забезпечують перенос електронів від субстратів на кисень.

Електрофорез − це метод, в основі якого є різниця в швидкості руху білків в електричному полі; ця величина пропорційна заряду білків. Електрофорез білків проводять на папері (де швидкість руху білків пропорційна тільки їх заряду) або в поліакрилоамідному гелі, який має пори (швидкість руху білків пропорційна їх заряду і молекулярній масі).

Інформаційна РНК (іРНК) або матрична РНК (мРНК) – переносник генетичної інформації з ядра, в якому вона синтезується на певній ділянці одного з ланцюгів ДНК, у рибосому, де вона сама служить матрицею для синтезу білка.

Інгібітор дихання − сполука, яка специфічно блокує одну із реакцій переносу електронів в процесах окиснення субстратів або в дихальному ланцюзі.

Інулін − гомополісахарид, при гідролізі якого утворюється тільки фруктоза.

Інсулін − гормон поліпептидної природи, який секретується β-клітинами островків підшлункової залози. Інсулін знижує вміст глюкози в крові, стимулює поглинання і використання глюкози клітинами, блокує синтез глюкози шляхом глюконеогену.

Іонно-обмінна хроматографія − метод фракціонування, який заснований на зв’язуванні іонізованих груп білків з протилежно зарядженими групами іонообмінних нерозчинних полімерів.

Емульсія − рідинно-дисперсна система (тип молока), в якій мілкі краплі рідини не змішуються з основною масою іншої рідини.

Жирні кислоти незамінні − вищі поліненасичені жирні кислоти, які не синтезуються в організмі і тому потрапляють ззовні, в складі їжі. До числа незамінних жирних кислот відносяться: лінолева кислота (С 18 : 2), ліноленова кислота (С 18 : 3), арахідонова кислота (С 20 : 4).

Жовчних кислот солі − солі кислот, які близькі за хімічною структурою до стероїдів, які кон’югованні з такими амінокислотами, як гліцин; утворюються в печінці шляхом окиснення холестерину і виділяються з жовчю в кишечник, де вони сприяють емульгуванню жирів, їх перетравленню і всмоктуванню.

Жовчний пігмент − продукт розпаду гемоглобіну (див. білірубін).

Зворотні інгібітори − сполуки, які нековалентно взаємодіють з ферментом і можуть дисоціюватись від нього.

Збудження нейронів і м'язів − зміна проникності мембран у відповідь на зовнішній стимул, який викликає зміну мембранного потенціалу, в результаті переміщення катіонів (К⁺ і Na⁺) крізь мембрану (синонім деполяризація).

Калорійність поживних речовин − це енергія, що виділяється при повному окисленні 1 г поживних речовин.

Карнітин − карбонова оксикислота, близька до холіну, яка міститься в м'язах; приймає участь в переносі крізь внутрішню мембрану мітохондрій КоА-похідне жирних кислот.

Катаболізм − процеси розпаду, при яких вивільнюється енергія і виділяється тепло, наприклад окиснення органічних сполук до двоокису карбону і води (протилежне поняття анаболізм).

Катал – це кількість ферменту, що забезпечує перетворення 1 моля субстрату в стандартних умовах за 1 секунду.

Каталізатор – речовина, що прискорює хімічну реакцію, але сама в ході цієї реакції не витрачається.

Каталітичний центр ферменту – це та область (зона) активного центру ферменту, що безпосередньо бере участь у хімічних перетвореннях субстрату. Формується він за рахунок радикалів двох, іноді трьох амінокислот, розташованих у різних місцях поліпептидного ланцюга ферменту, але просторово зближених між собою за рахунок вигинів цього ланцюга.

Кінази − ферменти, які каталізують перенос кінцевої фосфатної групи від нуклеозидтрифосфату − АТФ, на молекулу акцептора − спирту, з утворенням складних ефірів фосфорної кислоти (синонім фосфотрансферази).

Кофермент − органічний кофактор, який приймає участь в ферментативному каталізі; реагуюче угрупування представляє собою, як правило, вітамін.

Кофермент А (SH-КоА) − сполука нуклеотидної природи, в молекулу якої входить вітамін − пантотенова кислота. Приймає участь в біохімічних реакціях тіолова (-SH)-група коферменту КоА, утворюючи тіоефірні зв'язки з ацильними угрупуваннями проміжних продуктів обміну речовин в організмі людини (наприклад, ацетил- КоА).

Кофермент Q (Ко Q) − жиророзчинне похідне бензохінону, яке функціонує як переносник електронів між флавопротеїдами і цитохромами дихального ланцюгу.

Крохмаль − полісахарид, який складається із 25% амілопектину і 75% амілози.

Кребса цикл − ланцюг біохімічних реакцій, який протікає в мітохондріях, під дією двокарбонового фрагменту (ацетил-КоА), який з'єднується з щавлевооцтовою кислотою, повністю окислюючись і утворюючи лимону кислоту, яка потім розпадається до 2 молей СО₂, з регенерацією щавлевооцтової кислоти.

Лізосоми − везикули, які містять гідролітичні ферменти, що приймають участь в внутрішньоклітинному перетравленні.

Ліпази (група естераз) − ферменти, які зустрічаються в секреті підшлункової залози, що виділяються в просвіт кишечнику, в клітинах жирової тканини, в мембранах клітин печінки і інших тканин. Ліпази каталізують гідроліз ефірних зв'язків між гліцерином і жирними кислотами в нейтральних жирах і фосфоліпідах.

Ліпіди – органічні речовини, які характерні для живих організмів, нерозчинні у воді, але розчинні в органічних розчинниках і один в одному.

Ліпогенез − синтез ліпідів шляхом конденсації молекул ацетил-КоА з наступним відновленням до жирних кислот і етерифікації останніх, з утворенням триацигліцеролів.

Ліпопротеїди − водорозчинні продукти сполук ліпідів з білками.

Макроергічна сполука − речовина, гідроліз якої призводить до вивільнення великої кількості енергії, тобто до зменшення вільної енергії на величину, яка перевищує 5 ккал/моль (при стандартних умовах).

Метаболіти − проміжні продукти метаболічного шляху.

Метаболізм − процеси, які включають процеси синтезу макромолекул (анаболізм) і процеси їх розпаду (катаболізм).

Метилтрансферази − група ферментів, яка каталізує перенос метильної групи від активного донора метильних груп S-аденозилметіоніну на специфічний акцептор (синонім S-трансметилази).

Міозин − волокнистий (скорочувальний) білок з молекулярною масою 500.000 Да.

Мітохондрії − органели еукаріотичних клітин, які мають подвійну оболонку. В мітохондріях протікають процеси клітинного дихання, окиснення пірувату і жирних кислот, реакції циклу Кребса, утворення АТФ в аеробних умовах шляхом окислювального фосфорилювання.

Міцели − мілкі частинки колоїдної дисперсії молекул, які угрупованні паралельно один одному в рідкій фазі, у якій утворення істинного розчину неможливе.

Молекулярна активність – це кількість молекул субстрату, що перетворюються однією молекулою ферменту за одну хвилину при 30 ⁰С і інших оптимальних умовах.

Моносахариди – вуглеводи, які не можуть бути гідролізовані до більш простих форм (розрізняють триози, тетрози, пентози, гексози, гептози).

Мононуклеозид − речовина, яка містить обов’язково пуринові або піримідинові основи і вуглевод (рибозу або дезоксирибозу).

Мононуклеотид − мономер, полінуклеотидного ланцюга (структурні одиниці ДНК, РНК), який містить обов’язково пуринові або піримідинові основи, вуглевод (рибозу або дезоксирибозу) і залишок фосфорної кислоти.

Насичені і ненасичені вищі жирні кислоти − кислоти, які мають у своїй молекулі більше 16-ти атомів карбону. До насичених відносяться − пальмітинова (С16:0); стеаринова (С18:0); до ненасичених − олеінова (С18:1, 9-10); лінолева (С18:2, 9-10, 12-13); ліноленова (С18:3, 9-10, 12-13, 15-16); арахідонова (С20:4, 5-6, 8-9, 12-13, 15-16). Жирні кислоти, що мають подвійний зв'язок у 3-х положеннях, володіють дуже вираженою антиатеросклеротичною дією (ліноленова). Особливо багато -утримуючих жирних кислот знаходиться в риб'ячому жирі й інших морепродуктах. В організмі людини такі жирні кислоти не синтезуються. За кількістю подвійних зв'язків жирні кислоти можна розділити на насичені (немає подвійних зв'язків – тобто пальмітинова і стеаринова), мононенасичені (є один подвійний зв'язок − олеїнова) і поліненасичені (два або більш подвійних зв'язків – лінолева, ліноленова).

Нейромедіатор − хімічний переносник нервового імпульсу крізь синапс або нервово-м’язову сполуку. До числа таких медіаторів відноситься ацетилхолін і ряд ароматичних амінів.

Незворотні інгібітори − сполуки, які можуть специфічно зв’язувати функціонально важливі групи активного центру ферменту, утворюючи ковалентні зв’язки з ним.

Нікотинамідаденіннуклеотид (НАД) − кофермент окислювально-відновних реакцій, функціональною групою якого є вітамін − нікотинамід. Окислена форма (НАД⁺) відновлюється до НАДН∙Н, приєднуючи два електрони у вигляді гідрид-іону (Н⁺).

Нікотинамідаденіндинуклеотидфосфат (НАДФ) − кофермент, який відрізняється від НАД наявністю фосфатної групи. Аналогічно відповідним формам НАД він має окислену (НАДФ⁺) і відновлену (НАДФ∙Н) форми, але відрізняються від НАД здатністю взаємодіяти з дегідрогеназами.

Норадреналін − нейромедіатор, який утворюється в синаптичних нервах і виділяється під впливом нервових імпульсів. Дія норадреналіну на процеси обміну речовин схожа з дією адреналіну (синонім норепінефрин, 3,4-диоксифенілетаноламін).

Нуклеїнові кислоти – гетерополімери, мономерами яких є мононуклеотиди.

Окислювально-відновна реакція − хімічний процес, при якому один (або більше) електрон (-ів) переходить від речовини, яка окислюється, до речовини, яка підлягає відновленню.

Окислювальне дезамінування − відщеплення аміногрупи з утворенням амоніаку і перенос атомів гідрогену від сполуки, яка окислюється, на кофермент НАД або ФАД.

Окислювальне фосфорилювання − процес, який відбувається в мітохондріях, при якому енергія, яка вивільнюється в процесі переносу електронів по дихальному ланцюгу, частково використовується для спряженого з тканьовим диханням синтезу АТФ із АДФ і Н₃РО₄.

Олігомерні білки − білки, що володіють четвертинною структурою, наприклад гемоглобін.

Оптична (дзеркальна) ізомерія − ізомерія, яка характерна для моносахаридів; асиметрично побудовані молекули.

Орнітиновий цикл − ланцюг біохімічних реакцій, в результаті якого карбомоїлфосфат і аспартат послідовно зв’язуються з орнітином, утворюючи цитрулін; потім аргінін, який підвергається гідролізу, знову утворює орнітин і вивільнює сечовину.

Пептидаза (гідролаза) − фермент, який гідролізує пептидні зв’язки (−СО−NH−) в низьмолекулярних пептидах, які утворюється при перетравленні білків.

Пептидні гормони − гормони, хімічна структура яких представлена поліпептидами тої чи іншої молекулярної маси. Місцем їх біосинтезу є нейросекреторні клітини мозку, гіпоталамус, гіпофіз, щитовидна, паращитовидна залози, підшлункова залоза, печінка, слизова органів травлення.

Переносник електронів − речовина, яка підлягає окисленню і відновленню; проміжний продукт при переносі електронів від субстратів до кисню уздовж дихального ланцюга (див. також цитохроми).

Первинна структура білка – послідовність амінокислотних фрагментів, міцно з'єднаних пептидними зв'язками (−СО−NH−).

Первинна структура ДНК – це послідовність розташування мононуклеотидів у полінуклеотидному ланцюзі, зв’язаних з ОН-групою при 3-ому або 5-ому карбоновому атомах, тобто 3,5-фосфоефірними зв'язками.

Плазматична мембрана − зовнішня оболонка тваринної клітини; складається з ліпідного бішару і білків, які представлені в такій кількості, як і ліпіди. В плазматичній мембрані білки або знаходяться в ліпідному бішарі, або приєднані до нього.

Полісахариди – складні високомолекулярні вуглеводи, побудовані з багатьох десятків і навіть сотень моносахаридних залишків, з’єднаних один з одним через кисень та утворюючи лінійні або розгалужені ланцюги. Загальна формула полісахаридів – (С₆Н₁₀О₅)_n.

Порфірини − клас сполук, в молекулах яких є чотири пірольних кільця, з’єднаних між собою метильними мостиками з утворенням плоскої циклічної структури (синонім циклічний тетрапірол).

Продукт реакції − сполука, яка утворилася в результаті каталітичної дії ферментів на відповідний субстрат.

Прості ліпіди – складні ефіри вищих жирних кислот з різними спиртами – триацилгліцерини, диацилгліцерини, моноацилгліцерини (ацилгліцерини), воски.

Протеази − гідролітичні ферменти, діють на пептидні зв'язки (−СО−NH−) в високомолекулярних поліпептидах, тобто в нативних білках.

Протеоліз − гідролітичне розщеплення в білках визначених пептидних зв'язків з утворенням менших поліпептидних фрагментів. При повному протеолізі утворюються вільні амінокислоти.

Рибосомальна РНК (рРНК) − рибонуклеїнова кислота, на долю якої припадає основна маса клітинної РНК (80-85%). Розрізняють три види рРНК.

Синтетази жирних кислот − багатоферментна система, яка каталізує поетапне конденсування однієї молекули ацетил-КоА і 7 молекул малоніл-КоА з відновленням проміжних продуктів за участю НАДФ∙Н до пальмітоїл-КоА.

Складні ліпіди – складні ефіри вищих жирних кислот зі спиртами, які додатково мають й інші групи.

Стероїдні гормони − гормони, які є похідними стеролів. Вони синтезуються в наднирниках, семінниках, яєчниках і деяких органах і тканинах (печінка, плацента і т.п.).

Субстрат − речовина, яка підвергається каталітичному впливу ферментів.

Субстратне фосфорилювання − реакція, яка каталізується сукцинаттіокіназою; в цій реакції донором енергії для синтезу ГТФ є молекула субстрату, тобто спосіб синтезу ГТФ.

Тканинне дихання − окислення органічних речовин в організмі киснем повітря до СО₂ і Н₂О. Тканинне дихання протікає за участю дихального ланцюга, утвореного окисно-відновними ферментами, локалізованими в ліпідному шарі внутрішньої мембрани мітохондрій клітин і такими, що здійснюють перенесення електронів і протонів від біосубстратів до О₂.

Транспортна РНК (тРНК) − рибонуклеїнова кислота, яка здатна акцептувати амінокислоти і переносити їх в білоксинтезуючий апарат клітини − рибосому. Вторинна структура тРНК має вигляд конюшиного листка.

Третинна структура білка − трьохмірна просторова структура, яка утворюється за рахунок взаємодій між радикалами амінокислот, які можуть розташовуватися на значній відстані один від одного в пептидному ланцюзі.

Третинна структура ДНК – це суперспіраль або кільце (бактерії, віруси).

Четвертинна структура білка − складається з двох або більш поліпептидних ланцюгів (зустрічається не у всіх білків). Кожен такий ланцюг називається субодиницею (протомером) даної молекули.

Ферменти (ензими) – високоспеціалізовані білкові сполуки, які є біокаталізаторами біо­хімічних процесів, прискорюють протікання хімічних реакцій в живих організмах. Вони синтезуються клітинами організму.

Флавопротеїд − білок, який містить рибофлавіновий кофермент (ФМН або ФАД) в якості простетичної групи.

Фосфоглюконатний шлях − послідовність реакцій, які приймають участь в окисленні глюкозо-6-фосфату з утворенням НАДФ∙Н або пентоз, або двоокису карбону (синоніми: пентозофосфатний шлях, гексозомонофосфатний шлях).

Фосфоліпіди – складні ліпіди, мають крім жирних кислот та спирту, залишок фосфатної кислоти. Відноситься до числа ліпідних сполук, у якого є фосфатна група або гліцерин, або сфінгозин, які з'єднані з вищими жирними кислотами (синонім фосфатид).

Хіломікрони − маленькі ліпідні краплі, які складаються головним чином із нейтральних жирів, невеликої кількості холестерину і фосфоліпідів, що мають тонку білкову оболонку; синтезуються в клітинах слизової оболонки кишечнику із продуктів перетравлення ліпідів і виділяються в лімфатичні судини.

Холестерин (холестерол) – поліциклічна речовина, відноситься до стеринів. Переважають гідрофобні властивості, але є одна ОН-група.

Цикл трикарбонових кислот − кінцевий шлях окислення ацетилових груп (у вигляді ацетил-КоА), які в процесі катаболізму перетворюють більшість органічних молекул, що грають роль клітинного «палива».

Цитохроми − гемовмістні білки, зустрічаються в мембранах мітохондрій і ендоплазматичного ретукулуму. Атоми заліза в молекулах цитохромів піддаються багатократному відновленню і окисленню при послідовних переносах електронів в дихальному ланцюзі (в процесах тканьового дихання).

Цитохромоксидаза − переносник електронів, функціонує в заключній ланці дихального ланцюга; єдиний переносник електронів, який взаємодіє безпосередньо з киснем (синонім цитохром а∙а₃).