3.Психічні пізнавальні процеси та їх роль у військовій діяльності.

Важлива проблема військової психології — дослідження функціо­нування і розвитку психічних процесів особистості воїна в умовах вій­ськової діяльності. Суттєвим завданням є також вивчення їхніх виявів у бойовій обстановці й розроблення відповідних рекомендацій для ко­мандирів з метою ефективного управління підрозділами під час вико­нання ними різноманітних бойових завдань.

Пізнавальні процеси — це складники будь-якої людської діяльності, у тому числі й військової, які забезпечують ту чи іншу її ефективність. Вони дають можливість військовослужбовцеві заздалегідь обирати мету, план і зміст майбутньої бойової діяльності, передбачати перебіг цієї діяльності, прогнозувати результати своїх дій і керувати ними в міру їх виконання.

Насамперед, зупинімося на проблемі: пізнавальні процеси розвива­ються протягом людського життя взагалі чи просто з віком виявляються спадкові задані якості?

Людина народжується з досить розвиненими задатками до пізнаваль­ної діяльності, однак пізнавальні процеси немовляти спочатку неусві-домлені, інстинктивні, потім дитина навчається ними управляти. Цей процес триває і протягом військової служби. Тому глибокі знання зако­номірностей вияву психічних пізнавальних процесів допомагають офі­церові цілеспрямовано організовувати навчально-виховний процес у підрозділі, ефективно керувати учінням, вихованням та самовихован­ням підлеглих.

Таким чином, офіцер має чітко з'ясувати, що психічні пізнавальні процеси формуються в діяльності, а природженими можуть бути тільки задатки як передумови або умови розвитку здібностей. Тому під час організації військово-педагогічного процесу в підрозділі він має врахо­вувати основні закономірності функціонування й розвитку пізнаваль­них процесів, до яких належать відчуття, сприймання, увага, уявлення, пам'ять, мислення, мовлення та уява.

У психології кожен з цих процесів вивчається і розглядається окре­мо від інших, але не тому, що розвиваються вони незалежно один від одного, а тільки з метою більш глибокого їх вивчення та розгляду. Але насправді всі ці процеси органічно взаємозв'язані та взаємозумовлені. Кожен із них впливає на перебіг інших і без них неможливий. Так, від­чуття входять у сприйняття, яке неможливе без визначеного рівня мис­лення, а процес мислення пронизує процеси пам'яті, уявлення. Все це пояснюється тим, що сприймають не органи почуттів, а людина, яка мислить; згадує, уявляє не мозок, а особистість.

Тут ми розглянемо деякі пізнавальні процеси, які мають суттєве зна­чення для військової діяльності. Слід мати на увазі те, що поняття про світ і про власне «Я» людини складається в неї на основі її відчуттів і сприйняття. Світ відчуттів дуже різноманітний. Повсякчас на воїна без­посередньо діють звуки, кольори, запахи, тепло, холод тощо, силу яких, власне, і наявність їх взагалі він може визначати лише завдяки існуван­ню такого психічного явища в людині, як відчуття.

У сучасній психологічній науці під відчуттями розуміють відобра­ження властивостей предметів об'єктивного світу, що виникає при їх безпосередньому впливі на органи чуття і збудженні нервових центрів кори головного мозку.

Фізіологічна основа відчуттів — складна діяльність органів чуття. І.П. Павлов назвав цю діяльність аналізаторною, а системи складно ор­ганізованих клітин, які безпосередньо здійснюють аналіз і синтез по­дразників — аналізаторами.

Залежно від місця подразника розрізняють такі види почуттів (рис. 4-1):

а) екстероцептивні (подразник міститься поза людиною);

б) інтероцеитивні (подразнення від внутрішніх органів);

в) пропріоцептивні (подразнення від м'язів тіла). Екстероцептивні відчуття, у свою чергу, поділяють на контактні й

дистанційні. До контактних належать тактильні, температурні та сма­кові відчуття, до дистанційних — відчуття світла, звуку, а також запаху. Усі відчуття поділяють на зорові, слухові, нюхові, смакові, шкіряні, кінестезичні, відчуття рівноваги, органічні.