- •1.Предмет, завдання, структура військової психології.
- •2. Психологічна структура особистості воїна.
- •3.Психічні пізнавальні процеси та їх роль у військовій діяльності.
- •4. Характеристика емоційно-почуттєвої сфери воїна.
- •5. Вольова сфера особистості. Основні вольові якості військовослужбовця.
- •7. Утворення особистості. Роль утворень в проф. Підготовці особового складу.
- •8. Спрямованість як провідна властивість військовослужбовця. Особливості військово-професійної спрямованості.
- •9. Темперамент людини, його урахування в роботі з підлеглими.
- •10. Характер та його роль у військово-професійній діяльності.
- •11. Здібності та їх розвиток у військовослужбовців.
- •12. Сутність психології військового колективу, її структура.
- •13. Взаємовідносини у військовому колективі, їх характер та особливості.
- •14. Громадська думка та механізм її формування у військовому колективі.
- •15. Когнітивний настрій та його характеристика . Шляхи формування позитивного когнітивного настрою у підрозділах.
- •16. Когнітивні традиції та їх роль у виховній роботі з особовим складом.
- •17. Конфлікт як соціально-психологічне явище. Робота командира з профілактики конфлікту у підрозділі.
- •18. Психологічна підготовка особового складу. Сутність, завдання, види.
- •20. Психолого-педагогічні основи формування у особового складу бойової майстерності.
- •22. Характеристика принципу соціальної обумовленості навчання воїнів.
- •23. Характеристика принципу практичної спрямованості навчання особового складу.
- •24. Система методів військового навчання, їх загальна характеристика.
- •25. Метод усного викладення навчального матеріалу
- •26. Метод обговорення навчального матеріалу
- •27. Перевірка та оцінка професійної підготовленості воїнів
- •28. Система принципів виховання військових, їх загальна характеристика.
- •29. Принцип виховання воїнів у процесі ратної праці.
- •30. Система методів виховання війсльковослужбовців. Їх загальна характеристика.
- •31. Структура і логіка самовдосконалення військовослужбовця.
- •32. Педагогічна культура офіцера, її зміст та структура.
- •34. Основні цілі та завдання психологічної діагностики.
- •35. Предмет та завдання практичної психології.
- •36. Основні цілі, завдання, вимоги для проведення психологічного діагностування.
- •37. Класифікація і характеристика психодіагностичник методик.
- •38. Порядок і механізм проведення психологічного діагностування.
- •Цілі, сутність та завдання психологічного консультування.
- •40. Основні напрями психологічного консультування.
- •41.Методи психологічного консультування
- •42. Інтерв’ю, як основний метод психологічної консультації. Організація та проведення.
- •43. Сутність, цілі та завдання психокорекції
- •44. Методы и приемы психокоррекционной работы.
- •45. Сущность и организация социально-психологического тренинга.
- •46. Психологическая релаксация. Порядок ее проведения.
- •48. Напрями і форми психотерапевтичної допомоги.
- •49. Основні методи психотерапевтичного впливу. Їх класифікації та характеристика.
- •50. Методика організації та проведення психотерапевтичних тренінгів.
- •51. Сутність групової психотерапії у війську.
- •52. Сутність і завдання психогігієни і психопрофілактики.
- •53. Сутність і поняття психічного здоровя, шляхи його зміцнення.
- •54. Організація психопрофілактичної роботи у підрозділі.
- •56. Сутність і характеристика стресових станів у військовослужбовців.
- •57. Функціональні обов’язки військового психолога
- •58. Етика військового психолога
- •59. Планування та організація психологічної роботи у підрозділі.
- •60. Сутність і порядок психологічного вивчення особового складу.
- •61. Соціально-психологічна адаптація молодих воїнів.
- •62. Профілактична робота військ. Психолога щодо попередження суіцидальних явищ.
- •63. Сутність і характеристика поняття «Група посиленого психологічного впливу»
- •66. Методика проведення індивідуального та групового консультування.
14. Громадська думка та механізм її формування у військовому колективі.
Формування громадської думки —тривалий і складний процес. Вона не може бути, компанійською. Після сформування вона стає сильним засобом впливу на кожного члена колективу. Сила громадської думки криється в соціальній природі особистості, оскільки людина тяжко сприймає осуд, висміювання, невизнання з боку громадської думки конкретного вчинку, мотиву, які зачіпають самолюбство, репутацію. Тому кожен воїн не може бути нейтральним стосовно соціальних оцінок його поведінки. Саме вони примушують бійця прислухатися до думки товаришів по службі, змінювати свою поведінку.
Робота з формування в підрозділі здорової громадської думки ефективніша, якщо спирається на знання і врахування командиром особливостей і динаміки її становлення. її розвиток включає три етапи.
На першому етапі воїни сприймають, переживають, оцінюють вчинок або подію, у кожного з них з'являється щодо них власна точка зору. На другому етапі воїни обмінюються своїми поглядами, судженнями, оцінками, порівнюють власну думку з поглядами товаришів по службі. У мікрогрупах вчинки або явища оцінюються крізь призму групових інтересів, а отже, формуються загальні погляди. На третьому етапі відбувається переоцінка початкових поглядів та їх групування навколо переважальних позицій, яких додержується більшість членів групи. З усього сказаного випливає висновок, що ефективність виховної роботи в підрозділі, його СПК здебільшого залежить від того, наскільки командир правильно використовує громадську думку.
Умови управління громадською думкою можна сформулювати, виходячи з динаміки її розвитку. Перш за все командирові не можна втрачати момент безпосереднього переживання події, але не можна й нав'язувати своєї оцінки воїнам, особливо лідерам, перш ніж вони самі почнуть обмінюватися власними. Щоб не пропустити такого моменту, офіцерові важливо знати про стан громадської думки. Крім того, необхідно забезпечити вільний обмін думками між членами підрозділу, інакше цей обмін відбуватиметься в закапелках, недосяжних командиру.
Командир має боротися з хибними критеріями оцінки подій і періодично інформувати особовий склад підрозділу про події, які його цікавлять.
Відкритий, своєчасний та об'єктивний розгляд проблем, що стосуються життєдіяльності військового колективу, сприяє формуванню здорової морально-психологічної атмосфери у підрозділі, кладе край негативним тенденціям, усуває розбіжності й причини появи чуток та домислів. Щоб кожен член підрозділу почувався причетним до винесеної оцінки, бажано, щоб остаточна громадська думка формувалася з максимальним залученням особового складу на зборах, нарадах. Однак такі заходи мають заздалегідь готуватися офіцерами з широким залученням різних посадових осіб, активу та неформальних лідерів. Формуванню позитивної суспільної думки сприяє якісне забезпечення особового складу всіма видами постачання, а також регулярне підбиття підсумків бойової та гуманітарної підготовки, об'єктивний і різнобічний аналіз стану військової дисципліни у підрозділі, гласність дисциплінарної практики тощо.
Таким чином, за наявності у командира системи формування позитивної та попередження негативної громадської думки, досить цілеспрямованої та копіткої роботи з особовим складом підрозділу цією думкою можна керувати та спрямовувати на створення здорової морально-психологічної атмосфери у підрозділі.
Підтриманню позитивної громадської думки сприяють традиції, які являють собою визначені правила, норми, стереотипи поведінки, дії і спілкування військовослужбовців, додержання яких стало суспільною необхідністю кожного члена групи.