15. Когнітивний настрій та його характеристика . Шляхи формування позитивного когнітивного настрою у підрозділах.

Колективний настрій — складний загальний емоційний стан, сукуп­ність співпереживань, які значною мірою визначають спрямованість, орієнтацію, характер психічних виявів як окремих воїнів, так і підроз­ділу в цілому.

Психологи свідчать, що за доброго настрою продуктивність праці зрос­тає на ЗО і більше відсотків, а за поганого — знижується на 45-50 відсотків. Тому це той резерв офіцера в його роботі з особовим складом, використову­ючи який він може досягти значних успіхів у бойовій підготовці. А в бойо­вій ситуації ця проблема набуває особливої актуальності, бо втрата підроз­ділом командування у критичний момент може призвести до паніки — ма­сового неконтрольованого страху.

Якщо настрій окремого воїна здебільшого залежить від його фізич­ного стану і самопочуття, то в настрої групи цей фактор відступає на задній плай, поступаючись соціальному. Настрій групи, як масове яви­ще, підпорядковується соціально-психологічним закономірностям. У військовому підрозділі він передусім залежить від СПК, що склався у військовому колективі.

Особливістю групового настрою є його здатність швидко передава­тися від одного воїна іншому. Ця особливість пояснюється психічним механізмом наслідування та силою впливу на воїна і його настрій тієї духовної атмосфери, що виникла у підрозділі. Виникає вона здебіль­шого стихійно. Офіцерові необхідно знати такі закономірності вияву колективних настроїв:

• переважна їх зумовленість соціальними факторами, мате­ріальними та духовними умовами життя воїнів;

• велика збудлива сила й особливий динамізм;

• змінність форми: від несвідомої до свідомої, від прихова­ної до відкритої;

• швидке переростання в дію;

• коливання й докорінна перебудова за незначний час, май­же миттєво.

Основними напрямами роботи командира щодо впливу на колектив­ний настрій вважають: -- чітку організацію праці та служби підлеглих;

• суворий статутний порядок у підрозділі;

• піклування про побут підлеглих;

• своєчасний облік колективної думки і викорінення у ній негативних тенденцій;

• підтримання статутних взаємин між воїнами, які ґрунту­ються на загальнолюдських цінностях;

• боротьбу з грубістю та ліквідацію причин, що породжують конфлікти;

• своєчасне виявлення скарг, підлеглих і задоволення їхніх запитів;

— особистий оптимізм командира, його бадьорість і впевне­ність, вміння не піддаватися негативним настроям тощо.

Громадська думка відображає наявність у групі (колективі) спільно­го розуміння важливих для неї речей та явищ. Загальна думка, що скла­лась у військовому колективі, виступає реальною і дієвою силою та ви­конує інформаційну, виховну й оціночну функції.

Громадська думка у військовому колективі складається під впливом як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів. Умовою цього процесу є взаємодія військовослужбовців між собою. Вона має висловлюватись у першу чергу в публічних виступах командирів, які мають задавати тон у формуванні громадської думки.

Поряд з офіційною у військовому колективі існує і неофіційна думка, котра, як правило, публічно не виголошується. Ця думка може не збіга­тися з офіційною і навіть суперечити їй. Найчастіше її формують недоста­тньо виховані військовослужбовці, окремі мікрогрупи негативного спря­мування. Вона не сприяє згуртуванню військового колективу, а, навпа­ки, є його дестабілізувальним фактором. Тому офіцерові слід знати дже­рела таких суджень, зміст і направленість неофіційної думки та цілеспря­мовано на неї впливати.