- •1.Предмет, завдання, структура військової психології.
- •2. Психологічна структура особистості воїна.
- •3.Психічні пізнавальні процеси та їх роль у військовій діяльності.
- •4. Характеристика емоційно-почуттєвої сфери воїна.
- •5. Вольова сфера особистості. Основні вольові якості військовослужбовця.
- •7. Утворення особистості. Роль утворень в проф. Підготовці особового складу.
- •8. Спрямованість як провідна властивість військовослужбовця. Особливості військово-професійної спрямованості.
- •9. Темперамент людини, його урахування в роботі з підлеглими.
- •10. Характер та його роль у військово-професійній діяльності.
- •11. Здібності та їх розвиток у військовослужбовців.
- •12. Сутність психології військового колективу, її структура.
- •13. Взаємовідносини у військовому колективі, їх характер та особливості.
- •14. Громадська думка та механізм її формування у військовому колективі.
- •15. Когнітивний настрій та його характеристика . Шляхи формування позитивного когнітивного настрою у підрозділах.
- •16. Когнітивні традиції та їх роль у виховній роботі з особовим складом.
- •17. Конфлікт як соціально-психологічне явище. Робота командира з профілактики конфлікту у підрозділі.
- •18. Психологічна підготовка особового складу. Сутність, завдання, види.
- •20. Психолого-педагогічні основи формування у особового складу бойової майстерності.
- •22. Характеристика принципу соціальної обумовленості навчання воїнів.
- •23. Характеристика принципу практичної спрямованості навчання особового складу.
- •24. Система методів військового навчання, їх загальна характеристика.
- •25. Метод усного викладення навчального матеріалу
- •26. Метод обговорення навчального матеріалу
- •27. Перевірка та оцінка професійної підготовленості воїнів
- •28. Система принципів виховання військових, їх загальна характеристика.
- •29. Принцип виховання воїнів у процесі ратної праці.
- •30. Система методів виховання війсльковослужбовців. Їх загальна характеристика.
- •31. Структура і логіка самовдосконалення військовослужбовця.
- •32. Педагогічна культура офіцера, її зміст та структура.
- •34. Основні цілі та завдання психологічної діагностики.
- •35. Предмет та завдання практичної психології.
- •36. Основні цілі, завдання, вимоги для проведення психологічного діагностування.
- •37. Класифікація і характеристика психодіагностичник методик.
- •38. Порядок і механізм проведення психологічного діагностування.
- •Цілі, сутність та завдання психологічного консультування.
- •40. Основні напрями психологічного консультування.
- •41.Методи психологічного консультування
- •42. Інтерв’ю, як основний метод психологічної консультації. Організація та проведення.
- •43. Сутність, цілі та завдання психокорекції
- •44. Методы и приемы психокоррекционной работы.
- •45. Сущность и организация социально-психологического тренинга.
- •46. Психологическая релаксация. Порядок ее проведения.
- •48. Напрями і форми психотерапевтичної допомоги.
- •49. Основні методи психотерапевтичного впливу. Їх класифікації та характеристика.
- •50. Методика організації та проведення психотерапевтичних тренінгів.
- •51. Сутність групової психотерапії у війську.
- •52. Сутність і завдання психогігієни і психопрофілактики.
- •53. Сутність і поняття психічного здоровя, шляхи його зміцнення.
- •54. Організація психопрофілактичної роботи у підрозділі.
- •56. Сутність і характеристика стресових станів у військовослужбовців.
- •57. Функціональні обов’язки військового психолога
- •58. Етика військового психолога
- •59. Планування та організація психологічної роботи у підрозділі.
- •60. Сутність і порядок психологічного вивчення особового складу.
- •61. Соціально-психологічна адаптація молодих воїнів.
- •62. Профілактична робота військ. Психолога щодо попередження суіцидальних явищ.
- •63. Сутність і характеристика поняття «Група посиленого психологічного впливу»
- •66. Методика проведення індивідуального та групового консультування.
34. Основні цілі та завдання психологічної діагностики.
Психодіагностика (грец. psyche - душа і diagnostikos - здатність розпізнавати) - галузь психологічної науки, що розробляє теорію, принципи, інструменти оцінювання і вимірювання індивідуально-психологічних особливостей особистості, змінні соціального оточення, в якому здійснюється життєдіяльність особистості.
Як галузь психологічних знань, що розробляє і використовує на практиці різні психодіагностичні засоби, психодіагностика покликана виконувати такі завдання:
- визначення природи психічних явищ і можливість їх наукового оцінювання;
- з'ясування сформованих загальнонаукових підстав для кількісного оцінювання психологічних явищ;
- узгодження засобів психодіагностики із загальнонауковими, методологічними вимогами;
- вироблення методичних вимог до різних психодіагностичних засобів;
- дослідження вірогідності результатів практичної психодіагностики, що включають вимоги до умов проведення психодіагностики, засобів оброблення отриманих результатів і способів їх інтерпретації;
- обґрунтування основних процедур конструювання і перевірки науковості методів психодіагностики і тестів.
Психодіагностичні завдання і ситуації психодіагностики загалом можна розрізняти залежно від того, хто і як використовуватиме діагностичні дані і яка відповідальність покладається на психодіагноста при виборі способів втручання у ситуацію обстежуваного. Існують такі психодіагностичні ситуації:
1) використання фахівцем-суміжником даних психодіагностики для постановки непсихологічного діагнозу або формулювання адміністративного висновку. Ця ситуація типова для сфери медицини. Лікар ставить медичний діагноз, а психолог робить висновки про специфічні особливості мислення, пам'яті, особистість хворого. Психолог не несе відповідальності ні за діагноз, ні за вибір способів лікування. Така схема використовується при психодіагностиці на запит суду, комплексній психолого-психіатричній експертизі, психодіагностиці професійної компетентності працівника або профпридатності працівника на запит адміністрації;
2) використання психологом даних для психологічного діагнозу, хоча втручання у ситуацію обстежуваного здійснюється фахівцем іншого профілю. Наприклад, при пошуку причин шкільної неуспішності діагноз має психологічний (чи психолого-педагогічний) характер, а роботу з його корекції проводять інші вихователі;
3) використання психологом даних для психологічного діагнозу, на основі якого (або на основі дій його колеги-психолога) розробляються шляхи психологічного впливу.
4) використання обстежуваним діагностичних даних з метою саморозвитку, корекції поведінки тощо. У цій ситуації психолог несе відповідальність за коректність даних, за етичні, онтологічні аспекти діагнозу і частково за використання діагнозу клієнтом. Отже, психодіагностика є важливою складовою психологічної науки, своєрідним містком між теорією і практикою. Теоретична складова психодіагностики дає уявлення про сутність досліджуваного явища, його змістові компоненти, а практична - про способи їх виявлення, діагностування. Виокремлення теоретичної і практичної складових є досить умовним, однак така умовність дає змогу детальніше конкретизувати ті завдання, які розв'язує психодіагностика як галузь психологічної науки.