31. Структура і логіка самовдосконалення військовослужбовця.

Процес самовдосконалення військовослужбовця, незалежно в якій формі – самоосвіти чи самовиховання, має свою структуру і логіку, що відображає його змістовну і методичну сторони.

Визначають такі етапи:

1. Самоусвідомлення військовослужбовцем важливості і необхідності

самовдосконалення.

2. Прийняття рішення на самовдосконалення.

3. Програмування самостійної роботи над собою.

4. Безпосередня практична діяльність щодо реалізації програм самоосвіти і

самовиховання.

Кожен етап має окреслену самостійність, вирішує певні завдання, без реалізації яких неможливий сам процес професійного розвитку військового спеціаліста.

Перший етап, який характеризується самоусвідомленням військовослужбовцем

важливості і необхідності самовдосконалення. Таке самоусвідомлення є результатом ретельної і копіткої триєдиної діяльності суб'єкта: вивчення і усвідомлення постійно зростаючих вимог до майбутньої професійної діяльності; глибоке і всебічне самопізнання самого себе у світлі цих вимог; самооцінка на предмет відповідності вимогам як результат самопізнання.

Другий етап роботи військовослужбовця над собою – прийняття рішення на самовдосконалення.

Процес прийняття рішення, на перший погляд, є простим, короткочасним, а в деяких випадках може здатися навіть миттєвим, інтелектуально-вольовим актом. Мовляв, узяла людина та й вирішила на підставі самопізнання і самооцінки: буду займатися самовдосконаленням. Але це далеко не так. Виходячи з того, що процес самовдосконалення – явище суто індивідуальне, акт прийняття рішення на його здійснення у різних людей забирає різний час, супроводжується різними переживаннями і навіть діями, характеризується різними формами зовнішньої поведінки.

Рішення військовослужбовця щодо самовдосконалення конкретизується на третьому етапі його самостійної роботи над собою, який має назву самопрограмування.

Процес розробки програми багатогранний. Він передбачає: визначення головної

мети і основних завдань самовдосконалення військовослужбовця як на перспективу, так і на певні відрізки життя та навчальної діяльності; складання конкретного плану свого розвитку, де чітко визначається обсяг роботи (що формувати, розвивати, переробляти в собі), час цієї роботи (термін), рубежі іформи самоконтролю; визначення організаційних основ своєї діяльності щодо самовдосконалення (вибір методів і прийомів розв'язання завдань у роботі над собою, що визначені змістом плану); розробка особистих правил, яких слід дотримуватися при здійсненні свого плану. І хоча програмування самовдосконалення справа глибоко індивідуальна, головне його призначення єдине для всіх, хто зважився на цей крок, – допомогти організувати й упорядкувати роботу над собою.

Після відпрацювання власних програм професійної самоосвіти і самовиховання можна говорити про четвертий етап самостійної роботи військовослужбовця над собою – безпосередня практична його діяльність щодо реалізації цих програм.

32. Педагогічна культура офіцера, її зміст та структура.

Педагогічна культура офіцера є сукупністю інтелектуальних умінь і навичок, сформованих та розвинутих на основі психолого-педагогічних знань, почуттів і мотивів, набутих як у процесі практичної діяльності, так і шляхом цілеспрямованого виховання. При цьому знання, уміння та навички, мотиви і почуття виступають у педагогічній культурі не окремо один від одного, а у функціональному взаємозв’язку як цілісна частина будь-якої цілеспрямованої дії офіцера. Це не означає, що запас знань офіцера стосовно того, як потрібно поводити себе, завжди є адекватним наявності умінь і навичок поведінки, які відповідають таким знанням. Вияв відповідності або невідповідності необхідних знань та конкретної поведінки офіцерів є індивідуальним. основні умови, за яких найбільш ефективно здійснюється процес накопичення позитивних умінь і навичок педагогічної культури у молодих офіцерів: усвідомлена спрямованість та наявність відповідної установки в офіцера на набуття навичок і звичок культурної поведінки; знання командирами, вихователями сутності педагогічної культури й умов, за яких найбільш ефективно здійснюється процес накопичення позитивних умінь і навичок; постійний контроль за діями та поведінкою офіцера з боку старших начальників і колективу товаришів по службі, критичний аналіз помилок та шляхів їх подолання; самоконтроль і самоаналіз своїх вчинків та дій. Особливе місце у системі виховання навичок і звичок культурної поведінки посідають вправи, пов’язані з удосконаленням елементів педагогічної техніки. Основна частина методів безпосереднього впливу офіцера на підлеглих реалізується у спілкуванні один з одним за допомогою слова. Тому, перш за все, офіцер-вихователь повинен володіти мистецтвом спілкування з вихованцями, уміти вибирати потрібний тон та стиль спілкування з ними.

Зовнішня форма вияву педагогічної культури якраз і ґрунтується на різних елементах педагогічної техніки, культурі мови, тоні спілкування, висловів, необхідній інтонації, педагогічних жестах тощо. Вивчення поведінки та процесу спілкування офіцерів з високим і низьким рівнем розвитку педагогічної культури свідчить, що їх розбіжність виявляється здебільшого саме в тоні спілкування, умінні правильно користуватись словом. Значну групу умінь та навичок педагогічної культури складають прийоми виразного показу офіцером свого ставлення до тих чи інших дій і вчинків підлеглих. Уміння продемонструвати свої почуття, реально та переконливо їх показати викликають необхідність проведення спеціальної роботи щодо опанування слова, міміки, інтонації, жестів.

Уміння і навички культурної поведінки пов’язані з вольовими зусиллями офіцера: з наполегливістю, самоволодінням, урівноваженістю, самоконтролем тощо. Важливу роль у накопиченні необхідних умінь та навичок культурної поведінки відіграють методи і засоби позитивного стимулювання розвитку педагогічної культури, одним з яких є заохочення. Педагогічна сутність заохочення полягає в тому, що людина відчуває потребу в оцінці своєї діяльності, у перевірці правильності і суспільної значущості своєї поведінки. Шляхом заохочення закріплюються позитивні уміння та навички культурної поведінки, стимулюється необхідність у самовдосконаленні.

Отже, формування розвинутої педагогічної культури у молодих офіцерів – це шлях до вирішення питань ефективного управління, удосконалення стилю роботи, навчального процесу, зміцнення військової дисципліни. Основні заходи виховної роботи з молодими офіцерами полягають в тому, щоб вимоги педагогічної культури були втілені в уміння та навички, у норми поведінки кожного командира і вихователя. Центральним завданням є постійний розвиток навичок культурної поведінки та перетворення їх у звичку, стійку рису характеру.