40. Поняття і умови правомірності крайньої необхідності. Перевищення меж крайньої необхідності.

А) Юрид. природу та ознаки крайньої необхідності визначено в крим. законі (ч.1 ст. 39 КК)

Стан крайньої необхідної оборони виникає у раз наявності небезпеки, яка безпосередньо загрожує:

- особі чи

- охоронюваним законом правам цієї особи або інших осіб, а також

- суспільним інтересам чи

- інтересам держави

якщо цю небезпеку в даній ситуації не можна було усунути іншими засобами і

якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності

(під ним закон розуміє – умисне заподіяння шкоди право охоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значна ніж відвернена)

Отже, правомірною буде вважатись така шкода, яка є меншою від тої, яку усунули, тоді характерні ознаки крайньої необхідності можна поділити на

ті, що відносяться до небезпеки, що загрожує	ті, що відносяться до дій, які усувають таку небезпеку
поява загрози право охоронюваним інтересам, джерелом якої можуть бути люди, технологічні процеси, стихійні сили природи, тварини,, звірі тощо така загроза має бути реальною, наявною (тт. такою, що не викликає жодних сумнівів в своїй наявності небезпека може бути усунена лише шляхом заподіяння шкоди право охоронюваним інтересам, але меншої соціально значимої цінності	усуненню підлягає небезпека, що загрожує особі, іншим особам сусп.. інтересам інтересам держави шкода заподіюється (як правило) третім особам, непричетним до ситуації створення небезпеки заподіяна шкода повинна бути менш значною, ніж відвернута шкода шкода є вимушеною

Сукупність цих умов свідчить про крайню необхідність як обставину,

що виключає злочинність діяння

41.Фізичний або психічний примус як обставина, що виключає злочинність діяння

Вперше закріплене на законодавчому рівні в КК України 2001 року. Аналіз законодавчих положень дає можливість стверджувати, що

• про фізичний примус як обставину, що виключає злочинність слід говорити тоді, коли особа заподіює шкоду право охоронюваним інтересам під безпосереднім впливом фізичного примушування, внаслідок якого вона не могла керувати своїми вчинками. Таке твердження є правильним, враховуючи, що підставою крим. відповідальності може бути не будь-яке сусп.-небезп. діяння , а лише вольове усвідомлене. Оскільки через фізичний примус особа позбавлена можливості керувати своїми вчинками, і її дії не є злочинними (відсутня вольова ознака діяння) і тому вона не підлягає крим. відповідальності.

• Інакше вирішується питання у випадках

• коли особа заподіює шкоду право охоронюваним інтересам, зазнавши фізичного примусу, але при цьому зберігала можливість керувати своїми діями

• коли особа заподіює шкоду право охоронюваним інтересам під впливом психічного примусу (напр.., нотаріус під загрозою смерті засвідчує незаконну угоду.

В таких випадках питання про крим. відповідальність вирішується відповідно до положень, що характеризують крайню необхідність (ст.. 39 КК), тт. відвернена шкода має бути більшою, ніж завдана.

А) Тепер про поняття фізичний примус - під ним слід розуміти такий вплив на тілесну недоторканість чи свободу особи, коли вона позбавляється можливості діяти за своєю волею (на свій розсуд). Іноді фізичний примус ототожнюють з фізичним насильством, хоч ці поняття в чомусь подібні, однак повністю вони не співпадають. Фізичний примус є більш широким поняття, так як вимагає не тільки фізичне насильство, а й інші дії (напр., позбавлення або обмеження свободи волі).

Б) При психічному примушуванні (погроза застосувати фізичний вплив) законодавець пропонує розглядати заподіяння шкоди за правилами крайньої необхідності, бо підстав для безумовного виключення крим. відповідальності немає – у особи є вибір між двома можливостями:

- пожертвувати собою, своїми інтересами, або

- заподіяти шкоду право охоронюваним інтересам.

Психічний примус, як правило, не повністю позбавляє волю особи, тому й не позбавляє її здатності усвідомлювати свої дії і керувати ними, тому закон вважає, що таку ситуацію слід прирівнювати з крайньою необхідністю.

Здійснення фізичного чи психічного примусу у деяких випадках крим. закон розглядає як ознаку самостійності злочину. (див, ст.. 373 КК- примушування давати показання, ст.. 154 КК – примушування до вступу у статевий зв'язок) Аналіз вказаних злочинів свідчить про те, що примушування може бути і фізичним і психічним.

У підсумок можна зробити такий висновок:

1. Крим. відповідальність виключається у випадку фізичного примусу, якщо особа, яка зазнала фізичного примусу, не могла керувати своїми вчинками.

2. Якщо ж до особи, хоча і був застосований фізичний примус, але вона зберігала можливість керувати своїми діями або до неї був застосований психічний примус, - питання пр. відповідальність (чи виключення її) за заподіяну право охоронюваним інтересам шкоду особою вирішується за правилами крайньої необхідності.