Тема 7. Кредитування банком юридичних та фізичних осіб

7.1. Кредит. Поняття кредитних відносин

Як і в будь-якій країні з ринковою економікою, кредитні відносини в Україні складають основу економічних процесів. Без кредиту неможливо собі уявити функціонування будь-якої галузі економіки держави, оскільки кожна фінансово-господарська операція так чи інакше пов’язана з певним рівнем взаємної довіри сторін, передачею грошових коштів або інших цінностей в борг.

Термін кредит походить в латинського слова creditum — позика.

У літературі наведено багато різних визначень поняття кредиту. Так, одними авторами кредит визначається як надання грошей або товарів в борг на визначений строк на умовах відплатності та повернення. Інші автори зазначають, що кредит — це грошові кошти або майно, що надаються однією стороною (кредитором) іншій стороні (позичальнику) в розмірі та на умовах, передбачених договором.

Згідно з пунктом 1.11. статті 1 Закону “Про оподаткування прибутку підприємств” кредит - кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк та під процент. Кредит розподіляється на фінансовий кредит, товарний кредит, інвестиційний податковий кредит та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики.

Так чи інакше, кредит є настільки широким поняттям, що визначити його сутність та основні ознаки, є можливим шляхом аналізу окремих видів та форм кредиту.

Згідно зі статтею 347 Господарського кодексу України кредити, які надаються банками, розрізняються за:

• строками користування (короткострокові — до одного року, середньострокові — до трьох років, довгострокові — понад три роки);

• способом забезпечення;

• ступенем ризику;

• методами надання;

• строками погашення;

• іншими умовами надання, користування або погашення.

Кредити комерційних банків можна класифікувати за різними ознаками та критеріями. Найбільш зручною є така класифікація банківських кредитів:

1. за основними категоріями позичальників;

2. за об’єктами кредитування;

3. за строками користування;

4. залежно від забезпечення;

5. за методами надання;

6. залежно від кількості кредиторів;

7. за строками погашення;

8. за способом сплати процентів;

9. за ступенем ризику.

Виходячи з основних категорій позичальників розрізняють кредити:

• галузям народного господарства;

• населенню;

• державним органам влади.

Залежно від об’єктів кредитування кредити поділяються на:

• кредити, спрямовані у поточну діяльність;

• кредити, спрямовані в інвестиційну діяльність;

• кредити, спрямовані у сферу обігу;

• кредити, спрямовані у сферу виробництва;

• споживчі кредити (кредити населенню).

За строками користування кредити є:

• до запитання (онкольні) - видаються на невизначений строк. Позичальник повинен погасити такий кредит за першою вимогою банку. Якщо банк не вимагає погашення, то кредит повертається позичальником у строк, визначений ним самостійно;

• строкові, тобто надані на визначений у договорі строк, які, в свою чергу, можуть бути:

а) короткостроковими (до 1 року);

б) середньостроковими (1—3 роки);

в) довгостроковими (понад 3 роки);

• прострочені — це кредити, по яких строк погашення, встановлений кредит­ним договором, минув;

• відстрочені (пролонговані) — кредити, щодо яких на основі клопотання позичальника, банк приймає рішення про перенесення строків погашення кредиту на пізніший строк.

У залежності від забезпечення кредити є:

• забезпечені (ломбардні)— надаються під забезпечення;

• незабезпечені (бланкові) — надаються без забезпечення.

Забезпечені кредити поділяються на:

а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами). Заставою по кредиту можуть бути такі види рухомого майна: обладнання, машини, механізми, інвентар, транспортні засоби, товари довгострокового вжитку;

б) іпотечні (забезпечені нерухомістю). Іпотекою визнається застава землі, нерухомого майна, при якому предмет застави залишається у заставодавця чи третьої особи. Пред­метом іпотеки може бути майно, пов’язане із землею, — будівлі, споруди, квартири, земельні ділянки громадян, багаторічні насадження тощо;

в) гарантовані (банками, третіми особами);

г) з іншим забезпеченням (поручительство, свідоцтво страхової організації).

Незабезпечені (бланкові) кредити надаються лише під зобов’язання позичальника погасити позичку. Вони пов’язані з великим ризиком для банку, тому потребують ретельнішого вивчення кредитоспроможності позичальника і надаються лише надійним клієнтам під більш високий процент.

За методами надання кредити поділяються на ті, що надаються:

• у разовому порядку, коли рішення про надання приймається окремо по кожному кредиту;

• відповідно до відкритої кредитної лінії (відновлювальної, невідновлювальної, цільової та з використанням кредитних банківських міжнародних платіжних систем), тобто кредити надаються у межах завчасно визначеного ліміту кредитування без погод­ження кожний раз із банком умов кредитного договору;

• гарантовані — банк бере на себе зобов’язання у разі потреби надати кредит клієнту визначеного розміру протягом відповідного періоду.

Гарантовані кредити, в свою чергу, можуть бути двох видів:

а) з обумовленою датою видачі кредиту;

б) з наданням кредиту в міру виникнення потреби в ньому.

Залежно від кількості кредиторів розрізняють кредити:

• надані одним банком;

• консорціумні - тобто такі, що надаються консорціумом банків, в якому один з банків збирає з банків-учасників потрібну кредитоодержувачу суму ресурсів, укладає з ним договір, надає кредит і займається розподілом процентів;

• паралельні - передбачають участь в їх наданні кількох банків. Тут кредити одному позичальникові надають різні банки, але на одних, завчасно погоджених, умовах.

Зважаючи на строки погашення, кредити поділяються на ті, що погашаються:

• водночас;

• після закінченням строку кредитного договору;

• достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника);

• з регресією платежів (коли сплата за кредитом здійснюється щомісячно, але у перші періоди суми внесків – вищі, а надалі – прогресивно скорочуватимуться).

За способом сплати процентів виокремлюють такі кредити:

• з фіксованою процентною ставкою;

• з плаваючою процентною ставкою.

За ступенем ризику кредити поділяються на стандартні і нестандартні (кредити підвищеного ризику). Останні, в свою чергу, бувають:

• кредити під контролем;

• субстандартні;

• сумнівні;

• безнадійні.

Основною формою кредиту є банківський (фінансовий) кредит.

В законодавстві України існує декілька визначень фінансового кредиту.

Так, згідно із законом України “Про оподаткування прибутку підприємств” фінансовий кредит - кошти, які надаються банком - резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно із законодавством країни перебування нерезидента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус небанківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством, а також іноземними урядами або його офіційними агентствами чи міжнародними фінансовими організаціями та іншими кредиторами-нерезидентами у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк, для цільового використання та під процент.

Відповідно до закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг” фінансовий кредит — це кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент.

І нарешті, відповідно до закону України “Про банки і банківську діяльність”, банківський кредит — це будь-яке зобов’язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов’язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов’язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов’язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

У банківській діяльності поряд з поняттям кредиту широко вживається термін кредитна операція.

Відповідно до статті 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом “ Про банки і банківську діяльність”.

Статті 47, 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” визначають як кредитні такі банківські операції:

• розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

• здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені;

• надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

• придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

• лізинг.

Суб’єктами кредитних відносин є кредитодавець, позичальник та гарант.

Згідно статті 1054 Цивільного кодексу України кредитодавцем є банк або інша фінансова установа.

Поняття фінансової установи розкривається в законі “Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг”, згідно якого фінансова установа - це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Банківське кредитування є специфічним видом кредитної діяльності, тому до банків виставляється ряд вимог:

• банк зобов’язаний мати підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов’язаними з кредитуванням;

• банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе з дозволу Національного банку України;

• банк зобов’язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків;

• банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків;

• банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів;

• надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків;

• банку забороняється надавати кредити будь-якій особі для: погашення цією особою будь-яких зобов’язань перед пов’язаною особою банку; придбання активів пов’язаної особи банку; придбання цінних паперів, розміщених чи підписаних пов’язаною особою банку, за винятком продукції, що виробляється цією особою.

Кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений.

Позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.

У разі порушення позичальником встановленого кредитним договором обов’язку цільового використання кредиту кредитодавець має право також відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором. У разі якщо позичальник не виконує своїх зобов’язань, передбачених кредитним договором, банк має право зупинити подальшу видачу кредиту відповідно до договору.

Банківське кредитування здійснюється на основі принципів банківського кредитування – основних положень кредитного механізму, що визначають процес кредитування. Основні з них:

1) принцип строковості означає, що кредит надається на чітко обумовлений кредитною угодою строк.

Порушення цього принципу означає перетворення строкової заборгованості в прострочену;

2) принцип зворотності означає, що кредит обов’язково має бути повернений;

3) принцип платності означає, що повинна бути повернена не лише основна сума боргу, але й проценти, які виступають платою за користування кредитом;

4) принцип цільового використання передбачає використання позичальником кредиту суворо на конкретні цілі, визначені кредитною угодою;

5) принцип забезпеченості означає надання кредиту під відповідне забезпечення його повернення. Комерційні банки можуть видавати і бланкові кредити, але їх кількість досить обмежена, оскільки вони пов’язані з великим ризиком для банку.

Суть кредиту полягає в його трьох функціях:

1. розподільна функція;

2. емісійна функція;

3. контрольна функція.

Розподільна функція кредиту виявляється як при аккумуляції засобів, так і при їх розміщенні, тобто за допомогою кредиту відбувається розподіл вільних грошових коштів юридичних та фізичних осіб у тимчасове користування суб’єктів господарювання і населення на поворотній основі.

Емісійна функція виявляється в тому, що в процесі кредитування створюються платіжні засоби регулюється кількість грошей в обігу.

Контрольна функція полягає у необхідності банківського контролю за станом позичальника, прагнучи запобігти невчасному поверненню боргу.