16. Формування історико-ж-стського напрямку досліджень в срср

Напр. 20-х рр. ХХ ст. почали з’являтися наукові розробки з деяких питань ж-стикознавства харківських дослідників (М.Дмитрієв «Техника газеты», М. Земляного «Проти буржуазних та опортуністичних теорій у ж-стикознавстві», П.Романіва «Форми й м-ди роботи преси…», М.Агуфа «Печать УРСР 1737 – 1932 гг.» та багато ін. У цих книжках здебільшого аналізувались судження Луніна, Маркса і Енгельса про ж-стську діяльність, тому мають на скільки науковий, скільки більшовицько-політичний, демагогічний зміст.

Після ІІ св. війни до середини 50-х рр жур-во в Укр. майже не розвивалося. Праці, опубл. після 50-х рр будувалися здебільшого на псевдонауковій основі – марксистсько-ленінській м-дології, комуністичному догматизмі. Науковці того часу були залякані сталінськими репресіями, остерігалися проголошувати свої ідеї публічно. Тому всі праці радянських дослідників були надто заполітизованими (адже одним із основних положень Маркс.-ленінської м-дології була партійність), що негативно впливало на об’єктивну інформативність журн-ї науки. Це вимагало від дослідників преси виявлення ідейної спрямованості. історики преси використовували такі наукові м-ди дослідження: - бібліографічно-статистичний (І.Калинович, В. Ігнатієнко); - м-д конкретно-історичного аналізу та вивчення діяльності представників преси (О.Дей); - мовностилістичний (М.Жовтобрюх).

Вивчення періодики Укр. здійснювалось на основі періодизації. Кожен період відповідав періоду визвольного руху в Росії.

І період – виникнення ж-ки в Укр. Ж-ка дворянського періоду визвольного руху (20-50 рр ХІХ ст.).

ІІ період – Укр. ж-ка різночинського періоду визвольного руху (60-90 рр. ХІХ ст).

ІІІ період – Укр. ж-ка пролетарського періоду визвольного руху (кін. 90 – поч. ХХ )

Зовсім іншу періодизацію запропонували діаспорні вчені А.Животко та Ю.Тернопільський. Дослідники дотримувалися об’єктивної хронологізації, територіальної послідовності окремо в Сх. і Зх. Укр. Багато місця у своїх працях науковці присвятили показу тематичних напрямків укр. преси.

Цінним у дослідження Ю.Тернопільського є дані про періодичні видання 1816 – 1916 років, існування яких у СРСР приховувалось (на думку автора це 178 видань).

Незважаючи на дотримання об’єктивно-хронологічної систематизації матеріалу у працях діаспорних учених, що відрізняло їх від радянських у позитивному плані, ці дослідження Животка та Тернопільського були ще не зовсім досконалими. Спостерігаємо деяку невідповідність зібраного матеріалу громадсько-політичній концепції.

Дослідження укр. преси радянської доби умовно поділяють на два періоди: дожовтневий і післяжовтневий.

Дожовтневий період дослідження позначений такими здобутками: П.Федченко «Матеріали історії укр. ж-ки», О.Дей «укр. революційно-демократична ж-ка: проблема виникнення і становлення», В.Дмитрук «Нарис з історії укр. ж-ки ХІХ ст..». Учені вивчали лише окремі, тенденційно дібрані частини журн-го процесу. Ігнорувалися матеріали, які мали суперечливий характер з погляду комуністичної ідеології.

Післяжовтневий або партійно-радянський період почав розроблятися в 50-х рр ХХ ст. такими вченими, як І.Велігура «Большевистская газета «Донецький коллокол», Л.Алексєєв «Печать большивиков Украины в период реакции (1907 – 1910)», В.Будников «Большевистская печать и Великий Октябрь на Украине», Г.Вартанов «Жовтневих днів рядки живі», М.Дмитрієнко «більшовицька преса Укр. 1917 – 1918 як історичне джерело», Й.Цьох «Виникнення радянської преси на Укр.», В.Солдатенка «Большевистская печать Киева пери ода великого Октября», В.Рубан «Становлення укр. рад. преси (1921 – 1925)», І.Дем’янчук «Партизанська преса України»В.Полковенко «Укр. радянська ж-ка у ВВВ».

Найпомітнішим дослідженням партійно-радянської преси є видання «Історія партійно-радянської преси України» (Склад авторів уключає Р.Слободянюка, В.Рубана, О.Мукомелу, В.Здоровегу, Й.Цьоха, Г.Вартанова, А.Москаленка та ін.). Однак є у книзі великі недоліки, зокрема замовчування культу особи Сталіна, штучний голодомор 30-х рр., репресії проти ж-стів тощо.