36. Дослідження з теорії публіцистики

Ціла низка праць з теорії п-стики професора Володимира Здоровеги. Його дослідження природи п-стичного образу, проведені у 60-х роках, психологічних закономірностей ж-стської творчості (70-ті роки) стали певною базою для створення в Україні новітньої теорії ж-стики і п-стики.

За глибиною осмислення В. Здоровегу вважають одним з перших на теренах колишнього Союзу дослідників п-стики, її функціональних, психологічних та гносеологічних особливостей. Його книжки „Мистецтво п-ста: Літературно-критичний нарис” (1966), „У майстерні п-ста. Проблеми теорії, психології, п-стичної майстерності” (1969), „Слово тоже есть дело” (1979), докторська дисертація „Публицистика, ее природа, общественная роль, гносеологические и психологические основы” (1970) появилися ще тоді, коли, як пише один з його учнів, кандидат філологічних наук І. Лубкович, більшість дослідників вивчала, наскільки успішно ж-стика виконує постанови ЦК КПРС, як бореться за втілення їх у життя .

Озираючись на ті часи, В. Здоровега в одній із своїх робіт підкреслює, що ж-стикознавство розвивалося в рамках панівної на той час м-дології, визначальними рисами якої були партійні догми і певні заборони. Така м-дика була характерна для літературознавства, мовознавства, історії, етнографії, суспільних наук загалом. Але і в умовах жорстокого обмеження і цензури зроблено було чимало. Праці як російських, так і українських дослідників, зокрема, В. Здоровеги, присвячені теорії п-стики, були у якійсь мірі живильним джерелом самої п-стики, яка так яскраво засяяла на небосхилі суспільного життя у другій половині 70-х та у 80-х роках і фактично стала предтечею, двигуном того руху, що отримав назву „перебудова”. „Новый мир”, „Огонёк”, „Литературная газета”, „Современник”, „Літературна Україна” — це видання, які робили суспільно-політичну погоду в ті роки. Люди читали їх „запоєм”, п-сти ж будили громадську думку, шукаючи виходу із задушливої атмосфери тоталітаризму. На хвилях свободи слова, пристрасної п-стики, що проповідувала національні ідеї, було досягнуто і незалежності України. Ще у 1974 році вийшов довідник колишнього декана факультету ж-стики, нині покійного Д. Григораша „Ж-стика у термінах і виразах”, де пояснено близько 1700 понять, пов’язаних з теорією ж-стики і п-стики, організацією редакційної роботи газет і журналів, літературною практикою і поліграфічною технікою, специфікою радіомовлення і телебачення, структурою системи друкованої інформації. Звичайно, при створенні цього довідника, були використані положення з праць класиків марксизму-ленінізму, партійні документи про пресу. Однак саме він був єдиною книжкою, що вміщувала, розроблену в радянський час українськими вченими поняттєво-термінологічну систему ж-стикознавства. У довіднику Д. Григораша ж-стика визначається як, по-перше, одна з форм суспільно-політичної діяльності, літературно-п-стична праця в газетах, журналах, видавництвах, органах масової інформації, радіомовленні і телебаченні; професія ж-ста; по-друге, як наука, що вивчає закони літературно-п-стичної творчості, розробляє м-ди ведення й організації роботи періодичних видань, редакцій радіомовлення і студій телебачення; по-третє, як система періодичних видань: газети, журанали, альманахи, вісники, бюлетені]. Новітні дослідження з питань історії, теорії і практики української ж-стики та п-стики В. Здоровеги, М. Нечиталюка, О. Сербенської, І. Крупського, С. Костя — часті гості на сторінках наукових збірників, різних періодичних видань. І предметом їх постійної уваги є проблеми ж-стського та п-стичного процесу, специфіка пресових текстів, виражальних засобів, професійний аналіз преси в контексті сучасного суспільно-політичного життя.