33.Природа публіцистичного образу, жанрові модифікації

П-ст, есеїст, коментатор, оглядач можуть і вдаються до використання різних видів образу, починаючи від словесного або образного виразу, художньої деталі, образної картини і закінчуючи образом-персонажем. Цей вид образу органічно зв’язаний з поняттям, що п-ст ніби перетворює думку в живу особистість. Від логічного поєднання слів-понять з елементарною образністю на рівні словесних образів виникає нова якість мислення – п-стичного. Зазначимо, що п-ст підпорядковує власній меті створені художниками, а також фольклорні, біблійні образи, легенди. І чим талановитіший п-ст, тим вміліше він це робить.

Специфіка п-стичного образу: лаконізм, дискусійність, зрощеність логічно-абстрактного із зримістю, наочністю; для п-стичного образу важливе вміння автора перетворювати думку в живу особистість.

Словесний образ, або образний вираз, - одна з елементарних часток, з яких зітканий поетичний і якоюсь мірою п-стичний текст. Це своєрідна комбінація мислі й образу, уявлення і смислу. У п-стичному тексті домінує понятійне мислення, підкріплене образом. Крім того, у п-стиці на перший план виступає такий словесний образ, який спрямований більше не на розкриття почуттів, а певних політичних, соціальних, філософських понять. Певне значення у п-стичному тексті має художня деталь, промовиста подробиця, яка зумовлює відповідну картину, лаконічно характеризує певне політичне, психологічне явище; у п-стиці вона передає не так нюанси людського характеру чи ліричного почуття, як сутність соціальних проблем.

Для п-стики властиві і елементарні описи, епізоди, і образна картина й особливо образ-персонаж, які за своїми функціями, за внутрішньою суттю значно різняться з художнім твором. У п-стиці майже кожен персонаж - це тип суспільної поведінки, який твориться за загальними закономірностями: 1. автор перетворює мисль у живу постать; 2. художні прийоми, до яких вдається п-ст, дуже економні й лаконічні; це збірний, але безіменний тип; 3. у п-стиці тип не самохарактеризується, а п-ст у своєрідний спосіб його описує.

Образність - один з ресурсів п-стики. Як це не парадоксально, але із поліпшенням стану ЗМІ, розширенням можливостей творчості якість п-стичного письма, його образність не поліпшилась, а навіть погіршилися. Явне посилення оперативності ж-стики не сприяє поліпшенню її літ.досконалості, зокрема й образності.

Для п-ста не суттєво до якого жанру він вдається і чому він воліє звертатись. Тому детальніше розглянемо жанрові модифікації.

Нарис - найпоширеніший художньо-п-стичний жанр, у якому досліджуються реальні життєві явища через людські долі та характеристики з метою впливу на соціальну практику, формування особистості, її орієнтації у системі соціально-політичних і духовних цінностей. Різновиди нарису: портретний, проблемний, подорожній. Близьким до нарису є есе, проте нарис тяжіє до сюжетної будови, а для есе притаманна асоціативна форма розповіді, вільна, властива лише цьому авторові твору будова. Есеїстична манера притаманна філософським, науково-популярним, літературно-критичним і власне п-стичним творам.

Сатиричні твори художньої п-стики: фейлетон – сатиричний, художньо-п-стичний, малої форми твір, у якому висміюються негативні явища соціально-політичного життя, повсякденного побуту, стосунків між людьми (конкретні і безадресні), памфлет (“все палю”) – переважно безсюжетний сатирично-п-стичний твір, в якому автор, вдаючись до гострої іронії та сарказму, гнівно таврує суспільно-небезпечні, на його думку, насамперед політичні явища і вади. Насамперед їх єднає документалізм, оперативність, невеликий обсяг, газетно-журнальний родовід.

Арсенал ж-стських форм сатири і гумору не обмежується класичним фейлетоном і памфлетом. Тут і байка, і епіграма, і пародія, і сатиричні замітки, репліки, і анекдот. Елементи іронії та сарказму пронизують кращі статті, нариси, огляди, інтерв’ю.

34. П-СТИКА І ТЕНДАНЦІЇ РОЗВИТКУ СВІТУ (Структурна криза, орієнтації мас-медіа, місійність слова)

Структурна криза світосистеми. Про структурну кризу світосистеми по-різному пишуть відомі експерти. Хав’єр Перес де Куельяр вбачає джерело конфліктів у цинічному й негнучкому ставленні до розмаїття; Сергій Аверінцев наголошує на абсурдному синкретизмі капіталістичних і марксистських реліктів; Збігнев Бжезінський переконаний, що «світ відівчився творити, думати, народжувати ідеї», він «озлиднів духовно»; Федеріко Майор закликає «відтворити людину, якщо ми хочемо відтворити нову світову спільноту»; Ейсюке Сакакібара говорить про кінець прогресу; Ернесто Сабато говорить, що потрібно виокремити особистість із маси; Євген Сверстюк : « Мораль деградує в полоні засобів без високих цілей. Страшна епідемія ХХ віку – насильство, породжене втратою віри і миру в душі, виплід занепаду і відчаю».

Таким чином, концептуальна п-стика першою різними способами (політичні есе, філософські роздуми, моральні проповіді, актуальні коментарі та ін.) звернула увагу на небезпечну тенденцію розвитку світу. Поступово починаємо усвідомлювати, що мусимо здобутися на могутню моральну силу, здатну знищити страх,підозру і зруйнувати фальшиві стереотипи, аби рятувати «духовну рівновагу ума». Оскільки духовні дефіцити – корінь тих проблем, що опанували нами, потрібно реабілітувати добро, вивести з-під тотального іга політики мораль.

Орієнтації мас-медіа. За усієї багатоманітності форм вияву, інтенсивності впливу, світоглядних, організаційних, технологічних вимірів, оцінок експертів ми можемо засадничо простежити дві орієнтації мас-медіа: перша- зона завихрення умів, постав та дій і зона пошуку етики консенсусу, узгодження між вимогливими нормами універсальної моралі та цінностями неоарістотелівського індивідуалізму. Це можна висловити у такий спосіб: залишатися в орбіті нижчих рангів життя, відшліфовуючи, залежно від вимог часу і викликів історії, «соціальну тварину» та її витвори (суспільство, державу, спільноти різного призначення ), або сприйняти погляди тих великих душ, які, прагнучи оновити життя на Землі, стали справдешнім рушієм всесвітньої історії (сенс її – моральний прогрес) і втримали цю віру, незважаючи на усі попередні невдачі.

Ж-ст має бути апостолом істини: бачити світ епічно, висловлювати тенденції розвитку, висловлювати й репрезентувати непроминальні вартості, що повинні слугувати орієнтиром для поколінь, відкривати загадки буття, вказувати мету, утверджувати принципи, якими повинні жити люди, поглиблювати й збагачувати життя, учити і вести людейна усе вищі щаблі досконалості, підставляти суспільству «дзеркало», здіймати свій голос на захист скривджених тощо.

Місійність слова. Йдеться про непорочність розуму. Досвід світової ж-стики засвідчує: правда робить людей автентичними, їм надається гідність, трансцендентність. Хто нею підживлюється, спроможний відкрити її в інших. Хто її проститує і упокорює, той заплямовує людей і остаточно веде їх до безнадії. Слово ж-ста є своєрідним трампліном, аби цілі й правдиві факти, думки інших, навіть опонентів, дійшли до споживача інформації без жодних додатків, які обмежують чи змінюють значення. Тільки той спроможний предметно й дохідливо писати, хто знає специфіку світу і прагне познайомити з нею інших. М-ди й техніка – речі вторинні. Нарешті, ще такий аспект. Слід зберегти свободу щодо сильних світу цього. Тільки той, хто зберігає свою свободу, зберігає гідність. Сумління – компас життя.