39. Пресова журналістика: історичні уроки, специфіка відображення

На загальному тлі народились вершинні видання, які історичною роллю, суспільним значенням акумулювали думку нації, залишивши нетлінні традиції та ж-стський досвід. Йдеться, безперечно, про першу українську щоденну газету “Діло”(1880-1939) та журнал “Літературно-Науковий Вісник” (1898-1932), редакторами якого в різні періоди працювали І.Франко, М.Грушевський, Д.Донцов.

Перший період “Діла” (1880-1887) розпочався під знаком завоювання інформаційного простору в москвофілів, спокійно-врівноваженого переконування читачів, поступового розширення передплатників. Редакційний колектив турбувало не лише саме існування часопису, а й теоретичне осмислення місця й ролі преси в суспільстві, зокрема в аспекті її зв’язків, впливів на українське громадянство. Політична проблематика концентрувалася на головному суспільному завданні часу – само формуванні народності. Часопис підніс значення мети – “пробудитись з твердого сну”, розвивати мову, школи, видавати газети й потрібні народові книги.(І.Франко)

Другий період “Діла” (1888-1902) позначений значним просуванням суспільного життя: утворювались школи, розквітла національна церква, утверджувались просвітні читальні, виробничі спілки, прозрівала патріотична інтелігенція. Акценти газети перемістились на хронікально-документальні жанри. Пріоритетним напрямом залишився політичний напрям, економічне становище народу в Галичині, зростав інформаційний інтерес до наддніпрянської України з розумінням часописом спільності історичної долі народу.

Третій період “Діла” (1903-1918) позначений новою якістю політичної боротьби русинів за само означення, в першу чергу, перед шаленим тиском польських шовіністичних сил. “Діло” вважало запорукою політичних успіхів нації зміцнення економічного становища через реальне оволодіння землею. Ключове завдання народної організації вирішувалось розширенням сфери її впливу не тільки на політику, а й економіку, культуру.

Четвертий період “Діла” (1922-1939).У важкі часи поразки національно-визвольного руху непомірно ослабленим, але не скореним, не зломленим майже чотирирічною перервою повернулось “Діло” 1 вересня 1922 р. до своєї праці, поступово нарощувало сили. Назвавши сучасний політичний момент “моментом антракту”, висунуло завдання створення центру всіх свідомих українських сил, які накопичували б енергію для нового наступу, особлива увага приділялась згуртуванню й прилученню до руху еміграції.

Журнал “ЛНВ” став найпомітнішим явищем в укр .культурному житті. Заснований з нагоди століття національного відродження редколегією у складі І.Франка, М.Грушевського, О.Маковея, В.Гнатюка, пропагував ідеї самобутності укр. народу, укр. державності, прилучення до кола європейських народів. Основне програмне завдання журналу – у сум’ятті політичних непорозумінь і перемобілізаціі сил на дати молодому поколінню втратити віру в святі ідеали соборності, виховувати народ у пошані до традицій національного поступу. У контексті високих моральних пріоритетів розглядав часопис проблеми відносин суспільства й особистості, особистості й суспільства.

Специфіка відображення. Ж-ст мислить як суб’єкт соціальний. Тому ж-стика ґрунтується на важливому положенні теорії відображення – про адекватність відображення, відповідність предмета й результату відображення, що виявляється не в тотожності об’єкта й відображення, а в пізнанні головних його властивостей і характеристик відповідно до діалектичного учення про відносність наших знань. Ж-ста цікавить не інформація взагалі, а лише та її частина, яка становить відмінність в знаннях про об’єкт до відображення і в момент відображення. Процес відображення в ж-стиці – безкінечний. Він передбачає перевірку висунутих в матеріалі аргументів, теоретичних положень безпосередньою суспільною практикою.

М-дологія відображення: правильно вичленовувати суспільний факт; не порушувати органічної достовірності факту відбором тих чи інших зв’язків; розглядати факт з погляду загальних закономірностей, що визначають явище як факт; поглиблено тлумачити явище, формувати світоглядні позиції; зважати на активність відображення дійсності; розрізняти суспільні факти не тільки щодо змісту, але й уміло застосовувати різні м-ди їх відображення.