12 Основні напрями ефективного використання матеріальних ресурсів

Із загальної економічної теорії відомо, що які б не були суспільні і соціальні умови виробництва, в яких функціонують підприємства, його системоутворюючі чинники – це засоби виробництва і робоча сила.

Життєвоважливою, а отже актуальною проблемою в діяльності кожного підприємства стає раціональне використання його ресурсів. Гострота проблеми зростає в умовах нестійкої перехідної економіки, коли процес відтворення капіталу порушується унаслідок руйнування виробничих зв'язків підприємств і неналагодженості нового господарського механізму [1].

Питанням підвищення ефективності використання матеріальних ресурсів на підприємстві займалися такі науковці як: Д.Д. Бауерокс, Є.В. Крикавський, Л.Б. Миротин, Л.С. Сєргеєв, О.М. Тридід, А.Д. Чудаков, Т. Девенпорт, М.В. Бородатов, Е. Майер, Л.Н. Анікіна, Л.А. Сударєва та інші.

Підвищення ефективності використання матеріальних ресурсів на сучасному етапі – одне з найважливіших завдань кожного суб'єкта господарювання, оскільки саме матеріальні витрати в багатьох галузях становлять значну частину витрат виробництва, від яких в основному залежить розмір прибутку. Прибуток в умовах переходу до ринкової економіки є основним джерелом виробничого і соціального розвитку підприємства [2].

Наростаюча гострота проблеми дефіциту ресурсів, умови господарювання, що змінилися, вимагають подальшого осмислення їх економічної природи, способів більш ефективного господарського використання.

Сьогодні з особливою гостротою проявляється істина, що загальним предметом людської праці є земля з її обмеженими природними ресурсами. Працю характеризують як процес відділення багатств від природи і пристосування їх до потреб людини: присвоєння їм речовини у формі, придатній для життя.

Проблема полягає в тому, що, розширюючи межі своїх потреб, людина використовує такі потужні знаряддя праці, при яких відокремлення речовини від природи набуває масштабів, які загрожують збереженню умов життя на Землі. Загальний предмет праці піддається корозії, внаслідок чого відбувається безповоротна втрата матеріальних ресурсів як необхідного чинника життєдіяльності [1].

В результаті халатної експлуатації земельних ресурсів і їх некомплексного використання на поверхні землі накопичилося більше 12 млрд. т відходів, під зберігання яких зайнято близько 250 тис. га родючих земель. Щорік у відходи потрапляє 3-3,5 млн. т різних порід, що містять безліч корисних компонентів, придатних для споживання.

Ситуація ускладнюється тим, що коефіцієнт корисного використання природних багатств, вкрай низький. На думку експертів, він складає лише декілька відсотків. Відходи виробництва засмічують життєвий простір, викиди забруднюють атмосферу і водні ресурси.

Отже, проблема раціонального використання матеріальних ресурсів як предметів праці вимагає принаймні двоякого підходу: зниження інтенсивності натиску на землю як на загальний предмет праці, джерело матеріальних ресурсів і дбайливого використання відторгнутих від землі матеріальних ресурсів, загального зниження матеріаломісткості виробництва.

На перших етапах переходу до ринкової економіки, коли значно послаблений державний контроль над використанням природних ресурсів і роботою підприємств в цілому, ефективність природоохоронної діяльності знизилася, а енергоємність виробництва підвищилась.

Вирішення цих проблем здійснюється за допомогою конкретної господарської діяльності підприємств, що відчувають на собі вплив спільних об'єктивних вимог розвитку виробництва в суспільних умовах, що склалися.

Конкретне завдання підприємства – досягти зниження матеріальних витрат на одиницю продукції, що випускається. Проте рішення цієї значною мірою технологічної задачі вимагає і врахування всіх змістовних аспектів використання матеріальних ресурсів підприємства в ринковій економіці.

В умовах ринкового господарювання підприємства створюють не лише продукт в натуральній формі, але і його вартість, за допомогою чого підприємство вступає в загальногосподарський оборот. Разом з тим мотиви виробничої діяльності, господарський механізм, розподіл доходів від продуктивного використання ресурсів визначаються соціальною формою виробництва, його суспільними умовами.

У зв'язку з цим поняття матеріальних ресурсів підприємства необхідно розглядати всесторонньо з урахуванням принаймні трьох його змістовних аспектів, що охоплюють натурально-речову, вартісну і соціально-економічну форми їх руху.

Відповідно це дає можливість виділити три напрями дослідження проблеми підвищення ефективності використання матеріальних ресурсів підприємства:

• технологічний – пошук способів зниження питомих затрат матеріалів на одиницю продукції в процесі її виробництва, поглиблення переробки сировини, зменшення відходів;

• вартісний – забезпечення безперервного обертання вартісної форми матеріальних ресурсів, стійке фінансове забезпечення процесу їх формування і використання;

• соціальний – стимулювання ефективного використання матеріальних ресурсів в умовах нових форм власності, усунення негативних наслідків такого використання, створення більш високого рівня мотивації дбайливого ставлення до ресурсів.

Ці напрями підвищення ефективності використання матеріальних ресурсів підприємства, відображаючи специфічні аспекти проблеми, тісно взаємозв'язані і взаємообумовлені. Рух ресурсів в натуральній формі ґрунтується на їх ефективному обертанні у вартісній формі, що сприяє успішній реалізації завдань, що вирішуються відповідно до соціальних умов виробництва [3].

Слід враховувати, що раціональне використання матеріальних ресурсів є невід'ємною частиною цілісного виробничого процесу на підприємстві. У зв'язку з цим в ньому діє єдина система факторів, що визначає результати виробництва і рівень всіх його економічних показників, що відображають ефективність використання як матеріальних, так і трудових ресурсів.

Фактори підвищення ефективності використання матеріальних ресурсів можна згрупувати в чотири групи: техніко-технологічні, соціально-економічні, інформаційні, організаційні [1].

Необхідно підтримувати на підприємстві оптимальне співвідношення всіх факторів виробництва, тому в сучасних умовах господарювання, необхідно застосовувати інноваційні системи управління матеріальними ресурсами.

Такою системою стала логістика. В даному випадку позитивною властивістю логістичного підходу є можливість вирішення проблем, викликаних використанням всіх змістовних складових матеріальних ресурсів підприємства.

Для безперервності логістичних    процесів велике значення має оптимальне поєднання матеріального і інформаційного факторів підвищення ефективності виробництва.

В якості інформаційно-аналітичної системи, що обслуговує рух матеріальних потоків, можна         застосувати систему контролінгу, яка забезпечує інструментальну базу для підтримки основних функцій менеджменту: планування, організації, мотивації і контролю над використанням матеріальних ресурсів.

Для створення організаційних основ використання і об'єднання в процесах постачання, виробництва і споживання матеріальних, інформаційних і трудових ресурсів виробництва була розроблена концепція реінжинірингу бізнес-процесів.

Це новий підхід до формування системи управління підприємством, який ґрунтується на переході від функціональних підрозділів до створення команд фахівців, відповідальних за певний бізнес-процес. При цьому забезпечується оптимальне поєднання організаційного фактора з іншими факторами підвищення ефективності виробництва [3].

Отже, матеріальні ресурси – це економічна категорія із складним змістом і структурою, що відображають їх рух в натурально-речовій, вартісній і соціально-економічній формах.

Всі фактори виробництва взаємодіють, інноваційні підходи до управління ними діють за принципами плинності, системності і інтеграції.

Спільного оптимального руху матеріальних, інформаційних та інших ресурсів виробництва можна досягти на основі застосування логістики, що супроводжується контролінгом.

Реалізація конкретних прогресивних систем управління матеріальними ресурсами здійснюється на основі впровадження реінжинірингових методів здійснення бізнес-процесів.