4. Розкрити сутність, навести кількісну визначеність особистого доходу та доходу кінцевого використання. Показати їх вплив на рівень життя населення.

Особистий дохід – це дохід, отриманий сім’ями та окремими індивідами до сплати податків.

Особистий дохід можна отримати, коли від національного доходу відняти внески на соціальне страхування, податки на прибуток корпорацій, нерозподілений прибуток корпорацій і додати суму трансфертних платежів. Він розподіляється на споживання, заощадження і сплату податків.

ОД = НД- ВСС-ППК-НПК+ТП , де:

ОД – особистий дохід; НД – національний дохід; ВСС – внески на соціальне страхування; ППК – податок на прибуток корпорацій; НПК – нерозподілений прибуток корпорацій; ТП – трансфертні платежі.

Дохід кінцевого використання – це частина особистого доходу, яка залишається в розпорядженні домашніх господарств після сплати індивідуальних податків та використовується ними на споживання й заощадження.

ДКВ = ОД-(ОПП+ПМ+ПС) , де:

ДКВ – дохід кінцевого використання; ОД – особистий дохід; ОПП – особистий прибутковий податок; ПМ – податок на майно; ПС – податок на спадщину.

Дохід кінцевого використання являє собою суму споживчих витрат домашніх господарств та заощаджень.

ДКВ = СВ+З , де:

СВ – споживчі витрати домашніх господарств;

З – заощадження.

Співвідношення між основними показниками національних рахунків можна виразити наступним чином: валовий внутрішній продукт мінус амортизація дорівнює чистому внутрішньому продукту; чистий внутрішній продукт мінус непрямі податки дорівнює національному доходу; національний дохід мінус внески на соціальне страхування, податки на прибуток корпорацій, нерозподілений прибуток корпорацій та плюс трансфертні платежі дорівнює особистому доходу; особистий дохід мінус особисті податки (особисті прибуткові податки, податки на майно та податки на спадщину) дорівнює доходу кінцевого використання.

5. Проаналізувати фази економічного циклу. Сутність розриву валового внутрішнього продукту. Розкрити найважливіші заходи антикризової політики держави.

Причинами циклічності можуть бути:

– технічні нововведення (НТР);

– політичні й випадкові події (наприклад, війни, “перебудова” в СРСР та перехідний період у нових незалежних державах);

– зміни у кредитно-грошовій політиці (коливання обсягів грошової маси);

– нестача національних інвестицій;

– зміни цін на нафту, газ та інші види сировини тощо.

У макроекономіці не існує цілісної теорії економічного циклу, і економісти різних напрямків концентрують свою увагу на різних причинах циклічності. Але більшість із них вважають, що рівень сукупних витрат безпосередньо визначає рівень зайнятості і виробництва. Справа в тому, що в економіці, яка орієнтована на ринок, сектор фірм виробляє товари і надає послуги лише тоді, коли на них пред’явлено достатній сукупний попит.

Якщо ж цей сукупний попит недостатній, то сектору фірм невигідно виробляти товари і послуги у великому обсязі і тому ВВП скорочується. При вищому рівні сукупних витрат сектор фірм, розширюючи обсяги виробництва, буде отримувати прибуток, і ВВП зростатиме. Окремі економічні цикли суттєво різняться між собою за тривалістю та інтенсивністю, проте всі вони складаються з одних і тих самих фаз.

Табл. 3.1.