Поняття економічної нерівності. Крива Лоренцо. Розкрити основні елементи системи соціального захисту населення в Україні.
Кінцевою метою функціонування суспільного виробництва є створення умов для життєдіяльності людей та досягнення певного рівня їхнього життя. Рівень життя означає забезпеченість населення необхідними матеріальними та духовними благами, тобто певний рівень задоволення людських потреб. Набір необхідних для життєдіяльності благ та послуг повинен задовольняти різноманітні потреби, що стосуються умов праці, освіти, охорони здоров’я, якості харчування, житла тощо. Ступінь задоволення потреб залежить від доходів, які отримують члени суспільства та їхні родини.
Перехід до ринкової економіки пов’язаний із виникненням проблеми розподілу доходу в суспільстві. Ця проблема має давню історію. Деякі економісти вважають, що основою стабільного розвитку економіки є рівність у розподілі доходу, інші – що прагнення до рівності в розподілі доходу не стимулює зростання виробництва та призводить до кризових явищ у економіці.
Головним аргументом на користь рівного розподілу доходу є його необхідність для максимізації задоволення потреб споживачів, а на користь нерівного розподілу – збереження стимулів до праці, виробництва продукції та зростання доходу. Для визначення ступеня нерівності доходів у макроекономічній науці використовують криву Лоренця (“лук Лоренця”), яка характеризує фактичний розподіл доходів між домашніми господарствами на основі зв’язку між відсотком сімей у складі населення та їхнім процентом у сукупному доході.
На графіку по осі абсцис відкладена кількість сімей (у відсотках), по осі ординат – їхній дохід (теж у відсотках). Абсолютна рівність розподілу доходу представлена бісектрисою.
Якщо нанести на графік підраховані за рік дані про розподіл доходів, то одержимо криву Лоренцо, яка показує фактичний розподіл доходу в країні. Ділянка між бісектрисою (лінія, яка показує абсолютну рівність у розподілі доходів) та кривою Лоренця відображає ступінь нерівності доходів. Що більша ця ділянка, то більший ступінь нерівності доходів. Якби фактичний розподіл доходів був абсолютно рівним, то крива Лоренця та бісектриса співпали б і розрив зникнув би. Наближення кривої Лоренцо до прямої лінії абсолютної рівності доходів знищує стимули до продуктивної праці.
Розкрити сутність, фактори та типи економічного зростання. Визначити основні засади моделі економічного зростання Домара-Хорродата р. Солоу
Ключовими елементами моделі Домара-Харрода є величина заощаджень і схильність до заощаджень.
Головні особливості моделі Домара-Харрода:
1. Модель ґрунтується на так званій капітальній теорії вартості. Тобто приймається, що вирішальне значення для економічного зростання мають запас капіталу та його збільшення. Праці відводиться підпорядкована роль. Модель базується на принципі, що при зростанні капіталу відбувається пропорційне зростання праці.
= const, де:
Δ П – приріст праці; Δ К – приріст капіталу.
2. Модель не враховує технічного прогресу.
3. В моделі
приймається, що
=
.
4. У моделі основним фактором економічного зростання є сукупний попит.
5. У моделі приймається, що інвестиції дорівнюють заощадженням (ВІ = З).
6. Чисті інвестиції тотожні приросту капіталу (ЧІ = Δ К).
Величину економічного зростання можна обчислити за формулами:
ЕЗ =
де: ЕЗ – економічне зростання; Δ ВВП –
приріст ВВП протягом певного періоду;
ВВП – обсяг ВВП у попередньому періоді.
ССЗ =
=
де:
ССЗ – середня схильність до заощадження; З – обсяг заощаджень; ВВП – обсяг валового внутрішнього продукту;
ЧІ – обсяг чистих інвестицій (ВІ = З).
Частка приросту капіталу (Δ К) у прирості ВВП позначається k:
k
=
=
Виходячи з того,
що
=
ССЗ, а
= k,
і визначивши
ВВП =
і ВВП =
,
отримаємо формулу економічного зростання
:
ЕЗ =
=
=
.
Отже, економічне зростання визначається часткою заощаджень у ВВП (через яку оцінюється ССЗ), віднесеною до коефіцієнта, що показує внесок зростання капіталу у зростання ВВП. Згідно з наведеною вище формулою, економічне зростання можна забезпечити або шляхом збільшення заощаджень у ВВП, або через підвищення ефективності використання додаткового капіталу.
Таким чином, модель Домара-Харрода відображує зв’язок між рівнем заощаджень, інвестиціями (капіталовкладеннями) та економічним зростанням.
Модель економічного зростання Р. Солоу є неокласичною моделлю та показує вплив заощаджень, зростання населення й науково-технічного прогресу на динаміку рівня життя.
Розглянемо основні ознаки моделі економічного зростання Р. Солоу:
1. За основу зростання береться зростання продуктивності праці, а не збільшення ВВП.
2. Модель враховує вплив трьох чинників:
капіталоозброєності (к =
);зростання населення (Δ Н);
технічного прогресу (ТП).
3. За моделлю Р. Солоу, існує сталий рівень капіталоозброєності (к*), який визначає економічну динаміку. Цей сталий рівень капіталоозброєності (к*) можна визначити за формулою:
=
де:
НЗ – норма заощаджень;
НА – норма амортизації;
к* – сталий рівень капіталоозброєності;
ПП (к*) – продуктивність праці за стійкого рівня капіталоозброєності.
Сталий рівень капіталоозброєності – рівень капіталоозброєності, якому відповідає тотожність капіталу, що інвестується, капіталові, що вибуває.
4. Джерелами економічного зростання за Р. Солоу є:
а) зростання капіталоозброєності (к), яке залежить від зростання норми заощаджень (НЗ). Але зростання норми заощаджень не може бути постійним, оскільки заощадження (З) обмежують споживання (С). Р. Солоу сформулював золоте правило нагромадження – норма заощаджень, за якої сталий рівень капіталоозброєності забезпечує максимум споживання;
б) зростання населення (ТЗН – темп зростання населення) впливає на економічне зростання через динаміку капіталоозброєності:
Δ К =
– (НА+ ТЗН) де:
Δ К – зростання капіталу;
– інвестиції на одного працюючого;
НА – норма амортизації;
ТЗН – темп зростання населення;
к – капіталоозброєність;
в) технічний прогрес, який за моделлю, на відміну від попередніх чинників, є джерелом постійного зростання як продуктивності праці (ПП), так і загального продукту (ВВП).
Якщо ефективність виробництва (Е ) під впливом технічного прогресу змінюється з темпом (g), то продуктивність праці змінюється з таким же темпом, а загальний обсяг виробництва зростає з темпом ТЗН + g:
ВВП = (ТЗН + g) ППб х Н (12.13), де:
ТЗН – темп зростання населення;
g – темп зміни ефективності виробництва (Е) під впливом технічного прогресу;
ППб – базова продуктивність праці;
Н – кількість працюючих.
Висновки моделі Солоу
Перший висновок стосується ролі технічного прогреса в економічному зростанні. Як показує аналіз моделі Солоу, вплив нагромадження капіталу і приросту населення на економічне зростання не є безкінечним, а обмежується досягненням економікою стійкого стану. Таке обмеження виникає тому, що нагромадження капіталу і приріст населення потребує збільшення інвестицій у фізичний капітал, а значить, збільшення суми амортизації. За цих умов збільшення заощаджень та інвестицій здатне спричиняти економічне зростання лише доти, доки економіка не досягне стійкого стану. Як тільки вона досягає цього стану, економічне зростання може підтримуватися тільки за рахунок технічного прогресу.
Здатність
технічного прогресу викликати зростання
економіки, яка знаходиться у стійкому
стані, пояснюється тим, що він не вимагає
збільшення інвестицій у фізичний капітал
і тому не спричиняє збільшення суми
амортизації. Проте він впливає на
продуктивність праці фактичних
робітників. Такий висновок випливає із
формули продуктивності ефективної
праці:
.
Звідси продуктивність праці фактичних
робітників зростає:
.
Внаслідок цього загальний обсяг продукту,
який визначається за формулою
,
збільшується швидше, ніж зростає
населення, тобто з темпом
.
Це свідчить про те, що технічний прогрес
є нескінченним фактором економічного
зростання і підвищення життєвого рівня
населення, яке спостерігається в багатьох
країнах світу.
Другий висновок пов’язаний з визначенням оптимальних обсягів нагромадження капіталу. Аксіоматичним є положення, згідно з яким економічне зростання не може бути самоціллю, а повинно здійснюватися заради збільшення рівня споживання. У моделі Солоу зазначене положення реалізується на основі Золотого правила нагромадження капіталу. Під Золотим правилом мається на увазі така норма заощаджень, яка забезпечує економіці стійкий стан з найвищим рівнем споживання.
Головні особливості моделі Домара-Харрода:
Модель грунтується на так званій капітальній теорії вартості. Тобто приймається, що вирішальне значення для економічного зростання мають запас капіталу та його збільшення. Праці відводиться підпорядкована роль. В основу моделі покладено, що при зростанні капіталу відбувається пропорційне зростання праці (DL / DK = const, де DL – приріст праці; DK – приріст капіталу).
Модель не враховує технологічних змін.
У моделі приймається, що К / Y = DK / DY; (див. формулу 3);
У моделі основним фактором економічного зростання є сукупний попит.
У моделі приймається, що інвестиції (І) дорівнюють заощадження (S).
Чисті інвестиції тотожні приросту капітал (І = DK).
Величину економічного зростання можна обчислити за формулою:
ЕЗ = DY / Y (19)
де, ЕЗ – економічне зростання;
DY - приріст продукту протягом певного періоду;
Y – обсяг продукту в попередньому періоді.
Sy = S / Y = І / Y (20)
де, Sy – схильність до заощадження;
S – обсяг заощаджень;
Y – обсяг продукту;
І – обсяг чистих інвестицій (І = S).
Частка приросту капіталу (DK) у прирості продукту позначається k:
k = DK / DY = І / DY (21)
Виходячи з того, що І / Y = Sy, а І / DY = k, і визначивши:
Y = І / Sy і DY = І / k
отримаємо функцію економічного зростання:
ЕЗ = DY / Y = (І / k) / (І / Sy) = Sy / k (22)
Отже, економічне зростання визначається часткою заощаджень у продукті (через яку оцінюється загальна схильність до заощаджень), віднесеною до коефіцієнта, що показує внесок зростання капіталу у зростання продукту.
Згідно з формулою 22 економічне зростання можна забезпечити або шляхом збільшення заощаджень у національному доході, або шляхом підвищення ефективності використання додаткового капіталу.
Таким чином, модель Домара-Харрода відображає зв’язок між рівнем заощаджень, інвестиціями (капіталовкладеннями) та економічним зростанням.
Для більш точного визначення приросту продукту на одиницю капіталу дана модель враховує такий чинник, як темп зростання кількості населення, який віднімається від показника загального економічного зростання.
ЕКОНОМІКА ПІДПРИЄМСТВА