23. Здійснити аналіз ринку праці та визначити механізм його функціонування. Розкрити сутність та механізм державного регулювання зайнятості.

Центральне місце серед інших ринків займає ринок праці. Він перебуває під впливом багатьох факторів, більшість яких залежить від товарного ринку. Але, представлений людським фактором виробництва, ринок праці здатний не тільки діяти в межах певних завдань, а й самостійно створювати умови для їх вирішення.

Головні дійові особи на ринку праці – роботодавці та наймані працівники. Принципова різниця між ними полягає у відношенні до засобів виробництва. Власниками засобів виробництва є роботодавці, а особи, які не володіють засобами виробництва, але мають здібності до праці, – це наймані працівники. Вони пропонують свою робочу силу за певну плату, а роботодавці пред’являють попит на неї та оплачують її.

Ринок праці – ринок, на якому в результаті взаємодії попиту та пропозиції встановлюється ціна на трудові послуги у вигляді заробітної плати. Пропозиція робочої сили визначається сукупністю різних факторів: рівнем заробітної плати, освіти, профспілкового захисту, релігією, податковою системою тощо. Попит на робочу силу визначається потребою підприємців мати необхідну кількість та якість найманої робочої сили для випуску продукції та технічного оснащення виробництва.

За своїм змістом ринок праці складається із трьох частин:

1) потенційного, тобто тієї сфери, де формується сама праця;

2) циркулюючого, тобто сфери купівлі – продажу робочої сили;

3) внутрішньо фірмового, тобто того, де боротьба за робочі місця ведеться на підприємствах між зайнятими працівниками.

Отже, ринок праці охоплює всю робочу силу і визначається як сукупність економічних відносин, які складаються в суспільстві для узгодження попиту і пропозиції на робочу силу.

Суб’єктами на ринку праці виступають наймані працівники та роботодавці, а об’єктами – умови найму на роботу, що визначаються попитом і пропозицією на ринку праці.

Обсяг ринку праці переважно визначається попитом на робочу силу, який, в свою чергу, прямо залежить від загальної економічної кон’юнктури та фази економічного циклу в країні. Коли економіка перебуває в стані економічного піднесення, попит на робочу силу зростає. Отже, ринок праці розширюється. Якщо економіка в стані кризи чи депресії, попит на робочу силу зменшується, а ринок праці звужується. Розширення чи звуження ринку праці впливає на чисельність та співвідношення між його складовими – зайнятими та безробітними.

Державне регулювання зайнятості здійснюється з допомогою державної політики зайнятості – діяльності держави, спрямованої на регулювання елементів ринку праці для досягнення оптимального в конкретних соціально–економічних умовах рівня зайнятості, більш повної відповідності робочої сили та структури робочих місць, пом’якшення наслідків безробіття.

Основним елементом механізму державного регулювання зайнятості населення є вплив держави на рівень і динаміку національного виробництва методами політики експансії (фіскальної чи монетарної).

Іншим його елементом є державне регулювання наслідків функціонування економіки, пов’язане з виникненням безробіття. Таке регулювання спирається на спеціальні державні програми, основною метою яких є не загальне зростання виробництва, а створення додаткових умов для працевлаштування безробітних.

Державне регулювання зайнятості здійснює державна служба зайнятості. Вона складається з державного центру зайнятості, обласних центрів зайнятості, міських центрів зайнятості, районних центрів зайнятості, міжрайонних центрів зайнятості.

До складу державної служби зайнятості входять також центри профорієнтації, навчальні заклади професійної підготовки незайнятого населення, інформаційно-обчислювальні центри.

Основні завдання державної служби зайнятості:

• облік громадян, які потребують працевлаштування, та надання їм допомоги в пошуку роботи;

• аналіз стану ринку праці, прогноз попиту та пропозиції на робочу силу, підготовка програм зайнятості та організація їх виконання;

• проведення профорієнтації населення, насамперед молоді та незайнятих громадян;

• організація професійної підготовки й перепідготовки працівників, які звільняються, та інших категорій незайнятого населення;

• забезпечення населення достовірною та оперативною інформацією про можливість працевлаштування на основі обліку вільних робочих місць та вакантних посад;

• надання допомоги підприємствам та установам у підборі необхідної робочої сили, забезпечення їх інформацією про стан ринку праці;

• забезпечення (у своїй компетенції) соціального захисту незайнятого населення;

• здійснення контролю за виконанням законодавства про зайнятість.

Державна політика в сфері зайнятості орієнтується на повну за сприятливих умов зайнятість населення та передбачає макроекономічне регулювання ринку праці.