7. Розкрити сутність інфляції, рівень та темп інфляції. Показати відмінність між інфляцією попиту та інфляцією витрат. Розкрити сутність антиінфляційної політики держави.

Інфляція - це зростання загального рівня цін (або іншими словами, це є падіння купівельної спроможності грошей, підвищення грошової вартості життя).

Рівень інфляції показує, як змінилися ціни в економіці, і вимірюється за допомогою індексів цін (індексу споживчих цін, дефлятора ВВП тощо) як різниця між значенням цього індексу за певний період (у процентах) та 100%. РІ = Ісц - 100% (3.12), де РІ – рівень інфляції; Ісц – індекс споживчих цін.

Темп інфляції показує, як змінилася сама інфляція за певний період (прискорилась чи сповільнилась), і визначається за формулою:

Темп інфляції = (3.13)

Протилежним до інфляції поняттям є дефляція, яка має місце, коли загальний рівень цін падає і купівельна спроможність грошей підвищується. Дефляція трапляється рідко.

Дезінфляція означає сповільнення темпів інфляції. В Україні періоди дезінфляції траплялися в 1995 – 1996 рр., коли високі темпи інфляції, що вимірювалася чотиризначними числами, були зменшені завдяки застосуванню стабілізаційної політики.

В залежності від середньорічного темпу приросту цін, розрізняють: помірну (повзучу), галопуючу та гіперінфляцію.

Помірна інфляція – приріст цін, який становить не більше 10% на рік. Коли ціни відносно стабільні, то люди довіряють грошам і охоче нагромаджують їх, оскільки впевнені, що рівень цін не дуже збільшиться порівняно з тим, що існує у теперішній час.

Галопуюча інфляція – приріст цін, який вимірюється десятками або сотнями процентів на рік. Коли помірна інфляція переходить у галопуючу, виникають економічні спотворення. Гроші втрачають свою вартість, фінансові ринки звужуються, населення нагромаджує товари, купує нерухомість і не віддає гроші в позику за низькими номінальними процентними ставками. Люди намагаються вкласти свої гроші за кордоном, що призводить до скорочення внутрішніх інвестицій.

Гіперінфляція – приріст цін, який вимірюється тисячами процентів на рік. Гіперінфляція, як правило, пов’язана з нерозумною державною політикою, руйнівно впливає на обсяг національного виробництва і зайнятість, може підірвати фінансову систему і прискорити крах.

Інфляція виникає під впливом багатьох факторів. Одні види інфляції зумовлює попит, інші – пропозиція. Тому й розрізняють два типи інфляції:

*інфляція попиту;

* інфляція пропозиції (витрат).

Інфляція впливає на економіку через:

– перерозподіл доходу і багатства між різними групами людей;

– спотворення відносних цін та обсягів виробництва різних товарів.

У той же час потрібно відзначити, що вплив інфляції на рівень реальних дохо­дів та обсяги виробництва суперечливий і залежить від того, якою є інфляція – неочікуваною чи очікуваною.

Неочікувана інфляція – інфляція, яка є результатом непередбачуваних змін в економіці. Вона перерозподіляє багатство між різними групами людей. Неочікувана інфляція звичайно сприяє боржникам, групам людей і спекулянтам. Водночас вона шко­дить кредиторам, групам з фіксованими доходами, власникам заощаджень. Неочікуване зниження темпів інфляції дає протилежний ефект.

Окрім перерозподілу доходів, інфляція впливає на загальний обсяг виробництва. Збільшення сукупного попиту збільшує ціни і обсяг виробництва. Проте зміни у пропозиції, переміщуючи вгору криву пропозиції, підвищать ціни і зменшать обсяг виробництва. Отже, інфляція може поєднуватися як з вищим, так і з нижчим рівнем обсягу виробництва.

Очікувана інфляція – інфляція, яка є наслідком прогнозованих тенденцій в економіці та заходів, запланованих державою. Припустимо, що всі ціни зростають щороку на 5 %, і всі реальні процентні ставки саме такі, якими вони були б, якби ціни залишалися стабільними. Інфляція, яка є збалансованою (такою, що не змінює відносні ціни) і очікуваною, не впливає на загальний обсяг виробництва чи перерозподіл доходів. Проте цей вид інфляції є рідкісним.

Антиінфляційна політика - політика держави, яка направлена на боротьбу з інфляцією та включає прямі та непрямі засоби регулювання купівельної спроможності грошової одиниці.

Непрямі засоби регулювання купівельної спроможності грошової одиниці включають:

- регулювання загальної маси грошей шляхом управління ними

центральним банком;

-операції центрального банку на відкритому ринку цінних паперів;

- зміну обов’язкових резервів комерційних банків у центральному банку;

- зміну облікової ставки.

Прямі засоби регулювання купівельної спроможності грошової одиниці включають:

- пряме і безпосереднє регулювання державою кредитів і тим самим – грошової маси;

- державне регулювання цін;

- державне (за угодою з профспілками) регулювання заробітної плати;

- державне регулювання зовнішньої торгівлі, операцій з іноземним капіталом і валютного курсу.

8. Визначити та здійснити порівняльний аналіз функцій споживання та заощадження, їх графічна інтерпретація. Середня та гранична схильність до споживання та заощадження.

Гол. компонентом сукупних витрат є споживчі витрати, або споживання (С), - витр домогосп-в на придб спож Т і оплату послуг для задовол особ потреб. Функція С показує співвднош між СВ і доходом кінцевого викор (ДКВ)(у статиці і динаміці). У сер СВ змін зі зміною доходів, проте в кожній групі доходів можуть існув відхил-я. Фактори, які вплив на вел-ну: гол - ДКВ – це Д після сплати податків. Граф функції С (див дод.). Ф. С запроважд Кейнсом і грунт на припущенні, що існує стабільн емпіричний зв’язок між С і Д. Якби СВ повністю = ДКВ, то граф Ф. С прийняв би форму бісектриси. Праворуч віл точки Б є зона чистого З, яка обмеж кривою С і бісектрисою. Ліворуч – зона відємного З (життя в борг).

Величина С – вертикальний відрізок між Ф. С та ДКВ. Величина З – відстань між бісектрисою і Ф. С. Відстань ОК – автономне С – за рах попередніх З-нь. Граф Ф. З (див дод)

Графічно Ф. З зобр, віднімаючи по вертикалі Ф. С від лінії бісектриси. Обсяг З – відстань від лінії Д до кривої Ф. З. С і З прямо залеж від Д. Оскільки СВ прямо залеж від ДКВ, то Ф. С матем вираж СВ=f(ДКВ). Домогосп спрям свої З-ня на фін ринки. Тому З – не лише ф. ДКВ, а й залеж віл % ставки. Матем Ф. З: З=f(ДКВ;%). Ф.С теж залеж від % ставки, але опосередковано – ч/з тенденції З і є зворотньою. Чим вище %, тим > будуть З, тим < СВ. ССС=(СВ/ДКВ)*100%, де ССС – сер схильність до С – частка ДКВ, яка спрям на С. ССЗ=(З/ДКВ)*100%, де ССЗ – сер схильність до З, яка спрям на З. ССС+ССЗ=1. Закономірним є ССС>ССЗ.

Гранична схильність до С або З хар-є тенденцію в зміні величини С або З в міру того, як змінюється рівень доходу; викор в ек теорії як додаткова.

Гранична схильність до С (ГСС) показує, яка частка додаткового доходу спрямовується на додаткове споживання: ГСС=(СВ/БД)*100%. Аналогічно гранична схильність до З (ГСЗ) вказує на співвідношення між додатковим З та додатковим доходом, який спричинив ці заощадження: ГСЗ=(З/БД)*100%. ГСС+ГСЗ=1 або 100%. ГСС набуває знач в інтервалі [0;1], тб одна дод 1ця ДКВ зб обсяг С, яле на вел < 1. Кожна грош 1 ця ДКВ, яка не С, - З. Недоходні чинники: багатство, податки, рівень цін, відрахування на соцстрахування, очікування, споживча заборгованість, відсоткова ставка.