15. Здійснити порівняльний аналіз альтернативних теорій макроекономічного регулювання економіки.

Альтернативні теорії: Монетаристська теорія. Автор – М.Фрідмен в ек. літ. „Контрреволюція Фрідмена”.

Монетарист – людина, що вірить в кількісну теорію грошей. М*V=РЦ*ВВП Стійкість грошей має виключне значення для нормального функціонування економіки. Принципи монетаризма: 1) гроші мають значення (зміни у грошово-кредитній сфері чинять вирішальний вплив на загальну економічну ситуацію в країні); 2) центральний банк в країні зобов’язаний підтримувати сталий приріст грошової маси (ГМ) незалежно від зміни господарської ситуації. Все, що повинна робити держава у сфері грошово-кредитної політики – підтримувати приріст ГМ – сталі темпи 3-5%, незалежно від стану держ бюджету, фази екон циклу і т.д. Теорія економіки пропозиції – теорія, згідно з якою ціни, зайнятість і безробіття залежать не тільки від сукупного попиту, а й від його співвідношення з сукупною пропозицією. В умовах стагфляції економіки сукупна пропозиція має бути пріоритетним об’єктом державного регулювання економіки. Суть цієї теорії:1) стимулювати пропозицію капіталів і РС; 2) високі граничні податкові ставки на доходи, капітал працівника послаблюють трудові зусилля та мотиви до заощадження; 3) зниження податків призведе до зростання ВВП_реал; 4) зниження державних витрат дозволяє досягти збалансованості державного бюджету. Теорія раціональних очікувань – економічні суб’єкти спроможні діяти раціонально і, аналізуючи економ інформацію, здатні визначати майбутні зміни. Саморегулююча здатність економ суб’єктів до раціональних дій може бути реалізована на практиці лише через ринковий механізм, без державного втручання.

16. Визначити основи фіскальної політики: сутність та засоби впливу дискреційної та автоматичної фіскальної політики на валовий внутрішній продукт.

Фіскальна політика – це сукупність заходів держави регулювання доходів та державних витрат.

Заходи фіскальної політики визначаються поставленою метою (боротьба з інфляцією, стабілізація економіки, забезпечення економічного зростання). Держава регулює сукупний попит і реальний національний доход за допомогою державних витрат, трансфертних сплат і оподаткування. Основою фіскальної політики є бюджет. Бюджет необхідний для досягнення економічної стабільності. Фіскальна політика через дефіцит або перевищення бюджету може бути використана з метою стабілізації економічного розвитку. Свідоме маніпулювання державним бюджетом – це найбільш ефективний інструмент державного впливу на економічне зростання, рівень зайнятості та динаміку цін.

До фіскальної політики належить тільки такі маніпуляції державним бюджетом, які не змінюють кількості грошей в обігу.

Фіскальна політика виконує такі основні функції:

– впливає на стан господарської кон'юнктури;

– перерозподіляє національний доход;

– нагромаджує ресурси для фінансування загальнодержавних технічних програм.

Складовими фіскальної політики держави є: а) дискреційна фіскальна політика; б) недискреційна фіскальна політика (політика автоматичних стабілізаторів).

Дискреційна політика грунтується на регулюванні державою своїх витрат та зміні рівня податкових ставок.

Збільшення (зменшення) державних витрат збільшує (зменшує) сукупний попит. Зайнятість зростає (спадає) – випуск продукту зростає (спадає), підвищення (зниження) податків зменшує (збільшує) доход, що знижує (підвищує) сукупний попит, зайнятість і випуск продукту спадають (зростають).

Розширююча дискреційна політика збільшує сукупний попит за допомогою зростання державних витрат і зниження податків.

Обмежувальна політика стримує сукупний попит за допомогою зниження державних витрат і підвищення по­датків. Обмежувальна політика застосовується для боротьби з інфляцією, розширююча – для циклічності розвитку економіки і забезпечення економічного зростання.

Дискреційна фіскальна політика – це політика, при якій уряд свідомо маніпулює податковими та державними видатками з метою зміни реального обсягу національного виробництва та зайнятості, контролю за інфляцією та прискоренням економічного зростання.

Фіскальна (податково-бюджетна) політика щільно взаємодіє з грошово-кредитною політикою з метою стабілізації економіки.

Автоматичні (вбудовані) стабілізатори – це такі механізми ринкової економіки, дія яких згладжує спади і підйоми в економіці. Дія автоматичних стабілізаторів впливає на зміну обсягу виробництва, рівня цін і ставок процента. Стабілізатори при зміні попиту забезпечують більш плавну зміну випуску продукту. Дія автоматичних стабілізаторів відображається на величині циклічної дефіциту (профіциту) бюджету.

Основним автоматичним стабілізатором є прогресивне оподаткування. Воно впливає на величину особистих доходів та доходів підприємств. Якщо обсяг виробництва падає, то податкові надходження автоматично зменшуються так, що падіння особистих доходів і видатків послаблюється. У такому випадку випуск продукції зменшується не так відчутно. В інфляційні періоди збільшення податкових надходжень зменшує особисті доходи, стримує споживчі витрати, скорочує сукупний попит і уповільнює зростання цін та заробітної плата-Допомога безробітним, спеціальна допомога, інші трансферти. Вони скорочуються в період буму та зростають в період кризи і в результаті стабілізують та згладжують наслідки циклів.

Зміна цих величин внаслідок циклічних коливань сукупного доходу призводить до збільшення податкових надходжень у періоди зростання ВВП і до їхнього зменшення у фазі економічного спаду.

У фазі циклічного підйому доход зростає і податкові відрахування автоматично зростають, податковий мультиплікатор зменшується, а трансфертні платежі з бюджету автоматично знижуються. Це зменшує сукупний попит – розширення економіки й інфляція стримуються.

У фазі циклічного спаду сукупний доход знижується – податкові надходження скорочуються, податковий мультиплікатор збільшується, а трансферти приватному секторові зростають. Наслідком цього є збільшення 'бюджетного дефіциту.

У фазі Циклічного спаду сукупний доход знижується – податкові надходження скорочуються, податковий мультиплікатор збільшується, а трансферти приватному секторові зростають. Наслідком цього є збільшення 'бюджетного дефіциту. Отже, зміни в податках і державних витратах хоча й мають стабілізуючий вплив, але не можуть повністю усунути економічну нестабільність, адже автоматичні стабілізатори лише зменшують, а не зовсім .усувають вплив податків та державних видатків на економіку.

Загальна фіскальна політика держави визначається взаємодією дискреційної і недискреційної політики.