16. Розкрити сутність платіжного балансу, його основні розділи, види сальдо та показати взаємозв"язок між платіжним балансом і валютним курсом.

Усі результати зовнішньоекономічної діяльності країни знаходять своє узагальнене відображення в спеціальному статистичному документі, який називається платіжним балансом.

Платіжний баланс – це статистичний звіт, поданий у формі бухгалтерських рахунків, про торгові та фінансові угоди економічних суб’єктів країни із закордоном за певний період часу, як правило за рік.

Платіжний баланс будь-якої країни відображає співвідношення між сумою надходжень у країну реальних цінностей і сумою їх вилучень із країни.

Головним розділом платіжного балансу є рахунок поточних операцій. Його можна поділити на три частини: 1. баланс товарів і послуг; 2. доходи; 3. поточні трансферти.

1. Баланс товарів і послуг (БТП) – складова частина рахунка поточних операцій, яка показує співвідношення між експортом та імпортом товарів та послуг. Він відображає чисті надходження від експорту та імпорту товарів, а також від нефакторних послуг. До нефакторних належать послуги, не пов’язані з використанням факторів виробництва, а саме: транспортні перевезення, комунікаційні, туристичні, будівельні, страхові, фінансові, комп’ютерні послуги тощо.

2. Доходи (Д). Ця складова рахунка поточних операцій відбиває міжнародний рух доходів від факторних послуг, тобто послуг, пов’язаних із використанням факторів виробництва. Сюди включаються чисті доходи від оплати праці працюючим за кордоном, інвестицій (дивіденди), боргових зобов’язань (проценти). Сальдо доходів, тобто чистий дохід від цих послуг, обчислюється як різниця між отриманими та сплаченими доходами.

3. Поточні трансферти (ПТ). До них належать пенсії, дарунки, грошові перекази за кордон, гуманітарна допомога тощо. В платіжному балансі сальдо поточних трансфертів, тобто чисті поточні трансферти, обчислюються як різниця між отриманими та переданими трансфертами.

Отже, сальдо рахунка поточних операцій (РПО) можна обчислити за формулою:

РПО = БТП + Д + ПТ, де:

БТП – баланс товарів і послуг; Д – доходи; ПТ – поточні трансферти.

Другим розділом платіжного балансу є рахунок операцій із капіталом та фінансових операцій, або скорочено – рахунок капітальних операцій (РКО). Він характеризує міжнародний рух активів та кредитів.

Ідентифікована величина цього рахунка складається з двох елементів: 1) рахунок операцій з капіталом (РОК) та 2) фінансовий рахунок (ФР). Перший відбиває рух капітальних трансфертів, другий – рух інвестицій і кредитів. Звідси випливає сальдо рахунка капітальних операцій:

РКО = РОК + ФР, де: РОК – рахунок операцій із капіталом; ФР – фінансовий рахунок.

Особливу роль у платіжному балансі відіграє стаття під назвою “Помилки та упущення”. Це автономна стаття платіжного балансу, яка відображає неточності в обліку зовнішньоекономічних операцій, пов’язані з часовими та вартісними розбіжностями між митною і банківською статистикою.

Резервні активи – стаття рахунка капітальних операцій, яка відображає суму ліквідних активів центрального банку й використовується для регулювання платіжного балансу.

16. Розкрити сутність валютного курсу та навести його основні види. Проаналізувати сутність девальвації і ревальвації та визначити їх вплив на зовнішню торгівлю держави. Паритет купівельної спроможності.

    Валюта і номінальний валютний курс

Необхідним інструментом і важливим чинником зовнішньоекономічної діяльності країни є валюта, до якої відносяться національні та міжнародні грошові одиниці, що використовуються в процесі міжнародних розрахунків. В залежності від умов обміну та використання всі валюти поділяються на три види: вільно конвертована, частково конвертована і неконвертована.

Вільно конвертована валюта — це така валюта, яка без перешкод обмінюється на інші валюти і без обмежень використовується у поточних та фінансових операціях. До такого виду валют належать грошові одиниці розвинутих країн, наприклад, долар США, або регіональні валюти, наприклад, євро. До частково конвертованої валюти відносяться грошові одиниці, умови обміну та використання яких обмежуються державою. Це стосується валют переважної більшості країн світу. Неконвертованою валютою є грошові одиниці тих країн, в яких забороняється їх обмін на іноземні грошові одиниці.

Валюта є не лише засобом платежу, а й товаром, що купується і продається на валютному ринку. Тому вона має ціну, яка отримала назву «валютний курс» або «обмінний курс». Під терміном валютний курс в першу чергу розуміють номінальний курс валюти, який відображає ціну однієї валюти, виражену через певну кількість іншої валюти. Процес визначення ціни валюти, тобто валютного курсу, називається валютним котируванням.

Існує два способи котирування валюти: пряме котирування і обернене котирування. Пряме котирування — це оцінювання одиниці іноземної валюти через певну кількість національної валюти. Наприклад, 1 дол. США = = 5,0 грн. Обернене котирування передбачає оцінювання одиниці національної валюти через певну кількість іноземної валюти. Наприклад, 1 грн = 0,2 дол. США. В Україні, як і в переважній більшості країн, застосовується пряме котирування. Тому в подальшому ми будемо спиратися лише на цей спосіб визначення курсу валюти.

Слід зауважити, що в процесі оцінки динаміки валютного курсу пряме котирування валюти може викликати певні незручності. Наприклад, в поточному періоді 1 дол. США = 6 грн, а в попередньому — 1 дол. США = 5 грн. Маючи таку інформацію, ми повинні констатувати, що курс гривні збільшився від 5 до 6 грн за 1 дол. США. Але при цьому ми розуміємо, що гривня знецінилася, тобто подешевшала, оскільки тепер за 1 дол. США потрібно давати більшу кількість гривень.

Отже формально, тобто як числове значення, курс гривні зростає, а за змістом , тобто як ціна гривні, – він падає. Щоб усунути таку двозначність при визначенні динаміки валютного курсу в США застосовується умовність за таким правилом: “підвищення означає зниження”². Спираючись на це правило надалі під зростанням курсу гривні ми будемо розуміти зменьшення кількості національної валюти за одиницю іноземної. І навпаки, під зниження курсу гривні ми будемо розуміти збільшення кількості національної валюти за одиницю іноземної.

Виникає питання — які чинники визначають валютний курс, або чому 1 дол. США складає, наприклад, 5 грн, а не 2 грн чи 3 грн? Відповідь полягає в тому, що валютний курс залежить від співвідношення між попитом і пропозицією на валютному ринку. Як будь-яка ціна, так і курс валюти, визначений згідно з нашим правилом знаходиться в прямій залежності від попиту і в оберненій — від пропозиції.

Співвідношення між попитом і пропозицією на валютному ринку в першу чергу відображає стан торговельних відносин країни з рештою світу. Це означає, що на боці попиту стоїть експорт, а на боці пропозиції — імпорт. Якщо національний експорт збільшується, то це збільшує попит іноземців на вітчизняну валюту. Якщо зростає національний імпорт, то вітчизняні покупці збільшують пропозицію гривні, щоб задовольнити зростаючий попит на іноземну валюту.

Попит і пропозиція на валютному ринку залежать також від співвідношення між вітчизняною і світовою процентною ставками. Якщо процентна ставка в нашій країні зростає порівняно зі світовою, то при інших незмінних умовах це збільшує попит на вітчизняні фінансові активи (акції, облігації), а значить і попит на вітчизняну валюту. І навпаки. Іншим чинником, що визначає співвідношення між попитом і пропозицією на валютному ринку, є інфляція. Якщо в нашій країні виникає тенденція до зростання темпів інфляції, що може викликати знецінення гривні, то власники національної валюти будуть намагатися конвертувати її в тверду іноземну валюту. Внаслідок цього пропозиція гривні на валютному ринку збільшиться порівняно з попитом.

Особливим варіантом визначення валютного курсу є концепція паритету купівельної спроможності (ПКС). Згідно з концепцією ПКС валютний курс залежить виключно від співвідношення між внутрішніми та іноземними цінами:

(15.3)

де, — валютний курс за паритетом купівельної спроможності;

— ціна видів товарів або ринкового кошика відповідно у національній (внутрішній) та іноземній валютах.

В основі концепції ПКС лежить закон єдиної ціни, за яким ціна товару на ринках різних країн, обчислена у спільній валюті, є однаковою. Наприклад, , . Отже, за 1 дол. США. За таких умов ціна товару в Україні складає 1000 грн. В США його ціна теж дорівнює 1000 грн (200 дол. США  5 грн за 1 дол. США). І навпаки, якщо ціна товару в США складає 200 дол., то його ціна в Україні теж дорівнює 200 дол. США (1000 грн / 5 грн за 1 дол. США). Але в дійсності валютний курс не дорівнює співвідношенню цін. Як було зазначено вище, безпосереднім чинником валютного курсу є співвідношення попиту і пропозиції на валютному ринку. Що стосується співвідношення цін, то воно впливає лише на тренд валютного курсу, тобто визначає валютний курс в довгостроковому періоді.

На формування валютного курсу великий вплив справляє держава, яка визначає відповідний режим курсоутворення. Залежно від ступеня втручання держави в процес ринкового курсоутворення розрізняють два види валютних курсів: фіксовані і плаваючі (гнучкі). Фіксований валютний курс, це такий курс, який уряд офіційно оголошує на фіксованому рівні або в межах «валютного коридору» і бере зобов’язання його підтримувати. Інструментом підтримання валютного курсу на офіційно оголошеному рівні є валютні інтервенції, тобто продажа або купівля іноземної валюти центральним банком на валютному ринку. Якщо попит на вітчизняну валюту зростає порівняно з пропозицією, то для протидії підвищенню валютного курсу центральний банк здійснює закупівлю іноземної валюти і в такий спосіб збільшує пропозицію вітчизняної валюти до рівноваги з попитом. І навпаки.

Плаваючий валютний курс — це такий курс, який змінюється переважно від впливом попиту і пропозиції на валютному ринку. Якщо держава зовсім не втручається в кон’юнктуру валютного ринку, то валюта перебуває в режимі чистого плавання. Але в дійсності центральні банки, як правило, намагаються корегувати процес ринкового курсоутворення за допомогою валютних інтервенцій з метою обмеження курсових коливань. За таких умов валюта знаходиться в режимі керованого плавання.

Реальний валютний курс

Номінальний курс валюти, який ми досі розглядали, відображає спроможність валюти обмінюватися на іншу валюту. Тому, якщо номінальна вартість національної валюти зростає, то економічним суб’єктам даної країни потрібно менше цієї валюти для купівлі необхідної кількості іноземної валюти. І навпаки. Проте кінцевою метою обміну валют є забезпечення міжнародного обміну товарів. В цьому випадку мова має йти не про обмінну, а про купівельну спроможність валюти, тобто про її спроможність забезпечувати обмін вітчизняних товарів на іноземні. Оскільки товари мають ціну, то це означає, що купівельна спроможність валюти не лише від її обмінної спроможності, тобто номінального курсу, а й від співвідношення цін на товари торговельних партнерів. Обидва ці чинники враховує реальний валютний курс. Відповідно з прямим котируванням номінального курсу валюти її реальний курс можна визначити за формулою:

(15.4)

де, е — номінальний валютний курс;

є — реальний валютний курс.

Для ілюстрації реального валютного курсу звернемося до числового прикладу. Припустімо, що 1 дол. США = 5 грн, ціна товару в США = = 100 дол., ціна аналогічного товару в Україні = 400 грн. Звідси реальний курс гривні буде дорівнювати:

.

Спираючись на числовий приклад, можна стверджувати, що чисельник формули (15.4) представляє ціну іноземного товару співставлену з ціною аналогічного національного товару, яка показується в знаменнику . Таке співставлення забезпечується завдяки тому, що обидві ціни обчислюються у спільній, тобто внутрішній валюті України. Отже, реальний валютний курс — це коефіцієнт, який показує відношення іноземних цін до внутрішніх цін, обчислених у спільній валюті або пропорцію, в якій іноземні товари обмінюються на вітчизняні товари. В нашому прикладі одиниця українського товару обмінюється на 1,25 одиниць американського товару.

Реальний валютний курс є індикатором, який видображає умови торгівлі даної країни з іншими країнами. Якщо, наприклад, , то . За цих умов співставлена ціна товару за кордоном нижча від його внутрішньої ціни. Тому, з одного боку, вітчизняним покупцям даного товару вигідніше його імпортувати, ніж закуповувати у національних виробників; з іншого боку, вітчизняним продавцям даного товару є вигіднішим його продаж на внутрішньому ринку, ніж експорт в інші країни. Якщо , то . В цьому випадку висновки щодо умов міжнародної торгівлі для економічних суб’єктів даної країни будуть протилежними.

Звичайно, що реальний валютний курс не змінює техніко-економічні або споживчі властивості товарів. Він впливає впливає лише на цінову конкурентоспроможність національних товарів, тобто збільшує або зменшує їх відносні ціни. При його зростанні закордонні товари стають дорожчими відносно вітчизняних, що може сприяти збільшенню попиту на вітчизняні товари як всередині країни так і з боку іноземців. Якщо, навпаки, реальний валютний курс падає, то це свідчить про здешевлення закордонних товарів відносно вітчизняних, що може викликати зменшення як внутрішнього так і зовнішнього попиту на вітчизняні товари.

Отже, між реальним валютним курсом і попитом на експорт спостерігається пряма залежність. Але звернути увагу на те, що між номінальним курсом валюти і попитом на експорт існує обернена залежність. Про це свідчить формула (15.4). Якщо в цій формулі номінальний курс гривні (е) зросте, тобто зменшиться кількість гривень за 1 дол. США, то реальний курс впаде і зменшиться попит на вітчизняні товари з боку іноземців.

Двосторонній та багатосторонній валютний курс

Валютний курс, що відображає пропорцію, в якій вартість національної валюти оцінюється лише через одну іноземну валюту, називається двостороннім валютним курсом. Якщо ми говоримо, що 1 дол. США = 5 грн, то це двосторонній курс гривні. Але кожна країна має економічні відносини не з однією, а з багатьма країнами. Тому виникає необхідність оцінювати динаміку курсу національної валюти по відношенню до певної сукупності валют. З цією метою застосовується багатосторонній валютний курс.

Багатосторонній валютний курс — це індекс національної валюти, обчислений як середньозважена величина на базі індексів двосторонніх курсів валют основних торговельних партнерів країни за певний період. При цьому частка кожного торговельного партнера у кошику іноземних валют визначається його часткою у зовнішньому товарообороті даної країни. Виходячи з цього, індекс багатостороннього валютного курсу можна визначити за такими формулами:

(15.5)

(15.6)

При цьому

де, , — індекс багатостороннього номінального і реального валютного курсу;

— індекс двосторонніх номінальних валютних курсів і-х торговельних партнерів;

— частка і-х торговельних партнерів країни в зовнішньому товарообороті країни;

— індекси відповідно іноземних та внутрішніх цін.

Звернемося до числового прикладу, в якому обмежимося обчисленням багатостороннього номінального валютного курсу, оскільки він лежить в основі індекса багатостороннього реального валютного курсу. Врахуємо при цьому, що основними торговельними партнерами України є Європейський Союз, Російська Федерація і США. Припустімо, що їх частка в структурі зовнішнього товорообороту України складає відповідно 40, 30 і 10 %. Оскільки велика кількість інших країн складає в зовнішньому товарообороті України 20 %, а частки кожної з них є дуже незначними, то вони не враховуються. За цих умов суму часток основних торговельних партнерів України слід звести до одиниці. Після цього частка ЕС складе 0,5; РФ — 0,375; США — 0,125. Далі припустімо, що за аналізований період індекс двостороннього номінального курсу гривні до євро склав 97,2 %, російського рубля — 99,8 %, долара США — 101,4 %. Звідси індекс багатостороннього номінального курсу гривні визначиться так:

.

Отриманий результат свідчить, що багатосторонній номінальний курс гривні (пряме котирування) зменшився на 1,3 %. Це означає, що гривня номінально подорожчала, тобто її вартість зросла на 1,3 %.